Феодосій Степанович Осьмачка
Феодосій Степанович Осьмачка народився 16 травня 1895 р. в с. Куцівці тодішнього Черкаського повіту Київської губерпії в родині селянина. Після закінчення місцевої школи працював писарем, 1915 р. екстерном склав іспит при Київський 1-й гімназії на звання земського вчителя. 1916 р. Т. Осьмачка був мобілізований до армії, але захворів і невдовзі після Лютневої революції був звільнений, повернувся додому, де вчителював, брав активну участь у діяльності місцевої “Просвіти” та певний час служив у курені “Чорних запорожців” армії УНР.
Восени
На початку 1930-х рр. поет виїхав працювати на Кубань.
Початок війни та окупацію німцями Києва поет застав у Кирилівській психіатричній лікарні. Проживши зиму 1941 – 1942 рр. у рідні на Черкащині, він у квітні 1942 р. переїхав до Львова. Під кінець 1944 р. Т. Осьмачка був змушений емігрувати па Захід. Спочатку були табори для переміщених осіб (“Ді-Пі”) в повоєнній Німеччині, де він брав доволі активну участь у Діяльності МУРу (Мистецького Українського Руху).
Перебування по в’язницях та психіатричних лікарнях далося взнаки, бо Т. Осьмачці скрізь увижалися агенти КДБ, вій був хворий на манію переслідування, тому раптово міняв місце проживання, цураючись знайомств і людських контактів. 1948 р. Т. Ось-мачка переїхав до США, пізніше жив у Канаді та знову в США. У лютому 1961 р. поет несподівано вилетів до Іспанії, відвідав Париж і Мюнхен, де після інсульту знов опинився в лікарні. Як громадянина США його спеціальним військовим літаком відправили до Америки. Помер Т. Осьмачка 7 вересня 1962 р. в психіатричній лікарні під Нью-Йорком.
Творчість Осьмачки позначена впливом поетики символізму та експресіонізму. Перша друкована збірка Т. Осьмачки “Круча” вийшла 1922 р. У ній поет спробував творчо осмислити нещодавні події громадянської війни та голоду 1921 р. Друга збірка “Скіфські воші” побачила світ 1925 р., провідними мотивами її стали пошук правди та палкий біль за долю народу, віра в його незнищенність; в основу лягли міфологічні мотиви та поетика символізму. 1929 р. вийшла третя збірка поета – “Клекіт”, де поміж хаотичних образів домінували апокаліптичні візії передчуття поетом майбутньої трагедії українського села. Поетичний доробок Т. Осьмачки 1920-х рр. критика вважає найяскравішим виявом в українській літературі експресіонізму.
Після поневірянь 1930-х рр. наступна збірка поезій “Сучасникам” побачила світ лише у Львові 1943 р. Символіка в пізніх поезіях Т. Осьмачки стає спокійнішою, набуває рис неоромантизму, в них відчувається нерозривна єдність поета з українською традицією, народною поезією та міфотворчістю. Вже в США 1953 р. вийшла поетична збірка “Китиці часу”, а наступного року з’явилася велика книга вибраних поезій “Із-під світу” (1954).
У рамках Українського Мистецького Руху Т. Осьмачка видав віршований ‘ роман “Поет” (1947) та прозову повість “Старший боярин” (1946). У цьому творі особливо відчутний вплив М. Гоголя: романтичне світосприйняття, казкові видіння, переплетіння реального і фантастичного, елементи етнографічно-фольклорної оповіді, ліричні відступи тощо. Поетичний талант Т. Осьмачки проявився у наявності в художній структурі повісті яскравих епітетів, несподіваних метафор та образів-символів. Письменник створив власну візію ідеальної України напередодні катастрофи 1917 року, показавши реальність альтернативного шляху.
Пізніше з’явилися прозові твори “План до двору” (1951) і “Ротонда душогубців” (1956), де основою сюжету стали події колективізації та голоду в Україні поч. 1930-х рр. Провідним мотивом, па думку дослідників, стали показ свавілля влади та неприхована ідея помсти. На художності цих двох творів негативно позначилися публіцистична загостреність та чітка національна позиція автора. Але, незважаючи на це, твори Т. Осьмачки прихильно поціловані критиками та літературознавцями, посідають належне місце в антиколоніальному дискурсі української літератури.
За винятком може Шєвченкових віршів і Гоголсвих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як “Старший боярин” Осьмач-чии. Якщо можна перелити Україну в слово, – то це повість Осьмаччина. Якщо може слово пах України пронести, то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщииу-державу, – то це вона збудована, зримо і живовидячки…
Та візія єдиости світу в його позачасових і позапросторових псрвнях, яку розгорнув Осьмачка в “Старшому боярині” – явище небувале не тільки в нашій літературі своєю своєрідністю. Якщо в своїй соціяльно-утопійиій частині воно явно спирається на Шевченка, то в мистецькій воно свого попередника має в Гоголі. Це Гоголь наближався до такого цілісного сприймання українського світу – природи і людей. Він умів так неймовірно поєднувати фантастичне з реальним, візи з дійсністю, чарівне з огидним. У нього ж можна знайти зародки песимізму Осьмаччиного, що випливає з відчуття загублености людини в космосі, і зародки обоготворення почуття кохання.”
(2 votes, average: 3.00 out of 5)