ФАЛЛАДА, Ганс

(1893 – 1947)

ФАЛЛАДА, Ганс (Fallada, Hans, автонім: Дітцен, Рудольф – 21.07.1893, Грайфсвальд – 05.02.1947, Берлін) – німецький письменник.

Свій псевдонім письменник запозичив із казки братів Грімм “Гусятниця”, у якій мудрому та справедливому коневі Фалладі відрубали голову, але він продовжував говорити правду. Обираючи такий псевдонім, Фаллада якоюсь мірою передбачив суворі злигодні свого життя.

Майбутній письменник народився в родині провінційного судового чиновника, мізерної платні якого ледве вистачало на те, щоби зводити кінці

з кінцями. Фаллада відвідував одну із привілейованих гімназій, але спільне навчання з аристократичною памолоддю перетворилося для нього на низку постійних принижень. Як згадував письменник в автобіографічній книзі “На ту пору в нас удома” (“Damalsbeiunsdaheim”, 1942), однокласники донесхочу назбиткувалися над латками, які були неодмінною оздобою на штанах непосидючого хлопчини.

Батьки Фаллади економили на всьому, окрім книг. Змалку хлопець зачитувався казками братів Грімм і пригодницькими романами К. Мая. А трохи згодом Фаллада не на жарт захопився німецькою та російською класикою. Любов до Й. К. Ф. Шиллера та

Й. В. Гете, Л. Толстого і Ф. Достоєвського він зберігав упродовж усього життя. Зроблені ним виписи із повісті Достоєвського “Бідні люди” випадково прочитав батько, який подумав, що це написав його син. Спалахнув скандал, Фаллада намагався вчинити самогубство.

А суперечка з однокласниками про те, чия п’єса ліпша, закінчилася справжньою трагедією. Відбулася дуель, майбутній письменник застрелив свого друга і, намагаючись знову вкоротити собі віку, прострелив собі легеню. Все це свідчить про те, яким нервовим і запальним підлітком був Фаллада. У лікарні, а потім у виправному закладі він приохотився до наркотиків, а згодом – і до алкоголю, що дуже ускладнило все його подальше життя.

Всупереч родинній традиції, Фаллада не зміг вивчати юриспруденцію, позаяк не закінчив гімназійного курсу. Він спробував чимало професій, шукаючи заробітку по цілій Німеччині, сплюндрованій Першою світовою війною. Врешті-решт, Фаллада вирішив грунтовно вивчати ветеринарію і сільське господарство. Захоплення селянською працею він зберіг на все життя.

Першими літературними спробами Фаллади були переклади творів Р. Роллана і М. Метерлінка, видані анонімно. Потім з’явилися “нелюбі первістки”, як їх згодом оцінював письменник, – романи “Юний Гедешаль” (“Derjunge Goedeschal”, 1920), “Антоні Терда” (“AntonundHerda”, 1923) і зрілий сатиричний роман “Газди, бонзи і бомби” (“Bauern, Bonzenund Bomben”, 1931). В останньому творі письменник відгукнувся на реальну політичну подію – судовий процес над селянами із Голштинії, які зобов’язалися платити податки веймарському урядові.

У 20-30-х pp. Фаллада став широко відомим у Німеччині, а відтак і в інших країнах. Фаллада писав романи, присвячені долям простих людей, доведених до відчаю безробіттям і злиднями. Письменник щиро і співчутливо зображає життя селян і ремісників, дрібних чиновників і робітників, змушених полишити свій фах. Мешканці міських нетрищ, про яких писав Фаллада, разом із автором не могли збагнути, як поєднуються масове зубожіння і перевиробництво, голод через брак роботи і безробіття через брак збуту. Героєм наступних творів Фаллада стала т. зв. “маленька людина”, позбавлена засобів до існування у власній країні і приречена на загибель. У романі “Маленька людино, що ж далі?” (“Kleiner Mann, was nun?”, 1932) молоде подружжя – дрібний службовець, а потім безробітний Пінкесберг та його вірна дружина, яку він лагідно називає Овечкою, рахують кожен пфеніг, мізкуючи над тим, як заплатити за помешкання і як позначиться на їхньому бюджеті народження дитини. їм доводиться вирішувати ті самі проблеми, що постали перед багатьма пересічними німцями, приголомшеними інфляцією та безробіттям. Фаллада виразно показує проблеми “маленької людини” і доводить своїм читачам, що злигодні простих людей переростають у трагедію нації.

У романі “Хто хоч раз скуштував тюремного кандьору…” (“Wer einmal aus dem Blechnapf friBt”, 1934) Віллі Куфальт, звільнившись із ув’язнення, у притулку для колишніх злочинців приречений на такі ж знущання і приниження, як і в тюремній камері. Зацькований і зневірений, він ненавидить добропорядне буржуазне суспільство, яке штовхає його на злочинний шлях. У фіналі роману Куфальт, який став грабіжником, знову потрапляє за грати. Цю книгу Фаллада заборонило геббельсівське міністерство пропаганди, проте письменник не залишив Німеччини. Він уважав, що влада гітлерівців у Німеччині не триватиме надто довго, і сподівався перечекати суворі часи. Фаллада оселився у селі Карвіц поблизу Мекленбурга, де доволі успішно зайнявся сільським господарством. У політичному житті третього рейху він участі не брав. Фаллада занурився у сільський побут і писав романи, проблематику яких намагався обмежити родинним колом:

“І у нас була дитина” (“Wir hatten mal ein Kind”, 1934), “Людина прагне вгору” (“Der Mann will hinauf”, не закінчений). За часів панування нацистів письменник звернувся до нового для себе жанру – казки. Спочатку він просто розповідав казки доньці і сусідській малечі, потім почав записувати їх, хоча й зовсім не мав певності в тому, що йому дозволять опублікувати ці твори.

Казки Фаллада, відповідно до канонів цього жанру, навчають бути добрим, хоробрим і справедливим, віддано любити друзів і не боятися підступних ворогів. Автор раз по раз наполегливо повторює одну й ту ж ситуацію: ворог прикидається другом, пропонує мир і дружбу, а сам нишком робить підлоту. Звичайно, в умовному казковому царстві завжди були облудні перевертні, які прагнули обдурити наївних, довірливих простаків. Але те, що Фаллада звернувся саме до цієї казкової традиції, пояснюється жорстоким характером епохи, від якої було неможливо сховатися навіть у далекому селі, знайшовши притулок у світі чарівної казки.

Не дивно, отже, що казки Фаллада видаються страшнуватими. Дівчинка-сирітка потрапляє у полон до жорстокого Ганса Захланника. Але завдяки своєму терпінню і працьовитості вона звільнилася з темного підземелля. У казках Фаллада сильних, страшних і жорстоких перемагає слабкий, зло завжди покаране, а справедливість неодмінно перемагає. Важливо тільки не втратити справжнього товариша, не простягнути руку дружби лукавому облудникові – саме над цим письменник спонукав замислитися своїх сучасників. Фаллада писав казки для дітей на науку дорослим.

Найкраща дитяча казка Фаллада – “Фрідолін” (“Friedolin”). Це маленький психологічний роман, бо казка написана з щирим теплом і глибоким розумінням поведінки та характеру волохатого героя. Вчинки зухвалого борсученяти Фрідоліна з людської точки зору варті осуду: він виганяє свою матір з її нори, бешкетує на кукурудзяному полі, безжально знищує всіляку живність. Але читач із хвилюванням стежить за сповненим небезпечних пригод життям маленького відлюдника. Фаллада наділив його багатьма людськими рисами, змалював його потішною істотою, яка потребує захисту. Татусь Дітцен, тобто сам автор, щоранку лаштує на нього пастки, але в глибині душі тішиться, що Фрідолін у них не потрапив. Ім’я Фрідоліна, як і імена його родичів – Фрідріх, Фріда, Фрідеріна, походить від німецького слова Frieden, що означає “мир”. Таким чином письменник у замаскованій формі висловив своє ставлення до войовничого брязкання зброєю, до мілітаристського режиму нацистів.

Напередодні Другої світової війни у Фаллада настав період творчого піднесення, під час якого він створив великі багатопостатні романи з безліччю тісно пов’язаних сюжетних ліній: “Вовк серед вовків” (“‘Wolf unter den Wolfen”, 1937) та “Залізний Густав”(“Оет eiserne Gustav”, 1938).

У першому романі Фаллада розгортає перед очима читачів широку панорамну картину життя Німеччини після її поразки у Першій світовій війні. Герої роману – люмпени і ділки, що склали осердя нацистської партії. Скориставшись відчаєм обивательських мас, усілякі політичні авантюристи готують урядовий переворот. Всезагальна злочинність і апатія – той сприятливий грунт, на якому зростає нацизм. Окремі розділи роману “Вовк серед вовків” мають власні назви: “У Берліні все шкереберть”, “Всі у гонитві, за всіма гонитва”, “Заплутались у павутинні ночі” і т. д. Ці своєрідні підзаголовки передають атмосферу тотальної напруженості, відчаю й абсурду, які, зрештою, уможливлюють встановлення в країні гітлерівської диктатури. Фаллада показує, що головною силою, яка забезпечила перемогу фюрера на виборах, були колишні фронтовики-реваншисти і розчаровані в усьому безробітні.

Фаллада, який на той час уже зумів довести чистоту свого арійського походження і вступив до “Імперської палати словесності”, члени якої мали право публікуватися, отримав офіційне замовлення написати сценарій про останнього берлінського візника. Але замість сценарію письменник створив великий роман “Залізний Густав”. Історію родини Гакендалів Фаллада включив у історичний контекст країни. Події роману охоплюють період з 1914 до 1928 р. Автору вдалося створити галерею яскравих національних характерів, і насамперед це стосується образу Густава Гакендаля. Колишній фельдфебель назавжди залишився вірнопідданим свого кайзера. Сповнений патріотичних почуттів, він віддає на потреби армії своїх породистих коней, пишається тим, що батьківщині необхідна його допомога. Але війна приносить візникові Густаву лише горе: він втратив усе своє майно; крім того, на фронті загинув його син Отто. Від решти дітей Густав не має втіхи: одні займаються політичними махінаціями, інші – неприхованим шахрайством. Міцна своїми традиціями німецька сім’я розпадається. У романі “Залізний Густав” Фаллада подає опис багатьох конкретних подій та реальних деталей, що відтворюють повсякденне життя Німеччини в роки війни і після Версальського замирення.

Але яких би поневірянь не зазнавали сім’я і вітчизна, залізний Густав залишається незламним, зберігаючи відданість прусським патріотичним засадам, а тих, хто агітує за припинення війни, вважає своїми особистими ворогами. У фіналі роману останній візник Густав Гакендаль на старій бричці здійснює тріумфальну мандрівку місцями кривавих боїв у Франції. Але спомини про колишні втрати лише зміцнюють бойовий дух старого.

Готуючи рукопис роману до першої публікації, на вимогу цензури авторові довелося пом’якшити деякі найдражливіші фрагменти твору. Роман “Залізний Густав” у 1962 р. перевидали в НДР, повністю відновивши первісний текст Фаллада.

Вершиною творчого шляху письменника став його останній роман “Кожен помирає одинцем” (“Jeder stirbt fur sich allein”, 1947), написаний упродовж чотирьох тижнів. Цей твір став одним із перших у німецькій літературі, у якому правдиво розказано про активний опір простих чесних людей нацистській політиці. У романі автор вкрай переконливо зсередини змальовує злидні і жах буденного існування в тилу нацистської держави з 1939 до 1943 р. Головні герої твору – робітник-червонодеревець Отто Квангель і його дружина Анна, які наважилися самотужки боротися з режимом. Подружжя Квангелів, після того як загинув на війні їхній син, вирішили розповісти своїм співвітчизникам правду про те, що приніс людям нацизм, наскільки небезпечним для кожного німця є потурання режимові. Квангелі почали писати і розповсюджувати у Берліні антифашистські листівки-прокламації. За різними адресами вони надіслали 276 послань, але майже всі вони опинилися в гестапо, за винятком 18 листівок. Люди боялися дізнатися правду, а дізнавшись, квапилися отримати політичне алібі, здаючи небезпечні прокламації в поліцію. Проте Квангелі однаково зуміли пробити невелику щілину в тоталітарній державі, вони показали своїм співвітчизникам шлях до правди. Понад два роки поліція шукала авторів листівок. Зрештою, Отто й Анну схопили, вони постають перед судом і безстрашно звинувачують своїх катів у страхітливих злочинах супроти власного народу.

Матеріал для свого роману “Кожен помирає одинцем” Фаллада знайшов у архівах гестапо. Його роман став першим пам’ятником борцям антифашистського Опору.

Письменник радо вітав визволення країни від нацизму. Він охоче погодився виконувати обов’язки бургомістра міста Фельдберг, хоча раніше завжди цурався політики. На запрошення Й. Бехера Фаллада взяв участь у діяльності культурбунду, що об’єднав діячів літератури та мистецтва, налаштованих на подолання ганебної спадщини нацизму.

В. Пронін


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ФАЛЛАДА, Ганс

Categories: Біографії

Links