“Есть милая страна, есть угол на земле”

Думаю, поет Є. Баратинський, кому належать ці рядки, мав на увазі не всю велику Росію, а “милу країну” у сенсі рідну сторонку, тобто свій “куток на землі”. Те, що зараз називають “малою батьківщиною”.
Найкраще, мені здається, у далекому і фатальному 1941 році про це написав Костянтин Симонов у вірші “Батьківщина”. Поет-фронтовик розповів у ньому про почуття бійця, який в останню смертну годину згадує “родину такую, какой ее ты в детстве увидал”:
Вот где нам посчастливилось родиться, Где на всю жизнь, до смерти, мы нашли

Ту горсть земли, которая годится, Чтоб видеть в ней приметы всей земли. І закінчує Симонов свій вірш рядками, що у ті роки повторювали всі люди:
Да, можно выжить в зной, в грозу, в морозы, Да, можно голодать и холодать, Идти на смерть. Но эти три березы При жизни никому нельзя отдать. Така “мала батьківщина” є у кожного. У мене це – мій рідний Харків.
Якось до мене приїхав двоюрідний брат зі Львова. Брат так розхвалював своє місто: і стародавнє воно, і дуже красиве, і західне, і взагалі “маленький Париж” (так нібито його називають львів’яни). Мені захотілося показати брату в Харкові не тільки най-най,

але і просто мої улюблені куточки, які для мене щось значать.
Спочатку я повів його на майдан Свободи. Те, що він величезний, другий в Європі, знають усі. Моєї заслуги в цьому немає. А от я знаю від батька одну прикмету, пов’язану з цією площею: якщо йдеш з коханою по діагоналі майдану – брехати не можна, а то… Що “а то…” – ніхто не знає. Але я б не став ризикувати. А як розцвітає наша площа на новорічні і різдвяні свята, на день звільнення Харкова й на День Перемоги! (А тепер ще й на дні пива.)
З площі я повів брата до пам’ятника великому Тарасові Шевченку. Він теж най-най, але не за величиною: серед безлічі пам’ятників Кобзарю харківський найбільш високомистецький. Я показав брату будинки, створені за проектами архітектора Бекетова. їх чимало в нашому місті, і кожен неповторний, кожен – шедевр.
А ще я показав оновлений привокзальний майдан. От приклад, як із сумної сірої асфальтової пустелі створено прекрасне, барвисте місце відпочинку з іскристими фонтанами. Але головне, що я показав брату, – це заповітне місце, де ми полюбляємо бувати з друзями. Це оглядовий майданчик в центрі міста, на Університетській гірці. Сквер з Вічним вогнем, а внизу більша частина міста як на долоні. Підсвічено Благовіщенський собор, блищить, здіймаючись в гору, Полтавський шлях. Добре отут стояти мовчки, думати, милуватися. От мій “куточок на землі”, його, якщо прийде грізна година, я буду згадувати і захищати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Есть милая страна, есть угол на земле”

Categories: Твори з рідної мови

Links