Есе С’юзен Зонтаг “Проти інтерпретації”

Наведені С’юзан Зонтаг варіанти прочитання творів Кафки не можуть не викликати занепокоєння. А справді, чи не занадто захоплюються інтерпретатори? До речі, у статтях, присвячених вивченню творчості Кафки і надрукованих у сучасних науковометодичних виданнях для вчителів, можна зустріти діаметрально протилежні інтерпретації, І тут є над чим замислитись. Те саме стосується й аналізу творів, написаних наприкінці XX століття, зокрема роману Зюскінда “Запахи”.

С’юзен Зонтаг переконана в тому, що “інтерпретація, основана на дуже

сумнівній теорії, що художній твір складається з певних одиниць змісту”. І це “перетворює мистецтво на предмет для використання, для зведення до умоглядної схеми категорій”.

Цікаво, як би прокоментувала американська дослідниця інтерпретування фрагментів художніх творів, як це зазвичай змушені робити словесники на уроках зарубіжної літератури? Змушені це робити, тому що чимало творів вивчається не текстуально.

А далі С’юзен Зонтаг звертає увагу на те, що письменники, які знайомляться з публікаціями інтерпретаторів, розуміючи, що ці публікації є загрозою правильного сприйняття читачами художніх

творів, намагаються загнати інтерпретаторів у глухий кут. І пояснює, як це відбувається.

“Власне кажучи, – пише С’юзен Зонтаг, – значну частину сьогоднішнього мистецтва можна сприймати як інспіровану втечею від інтерпретації. Аби уникнути інтерпретації, мистецтво може стати пародією. Або може стати абстрактним. Або може стати (“просто”) декоративним. Або може стати не мистецтвом. Схо;.

Завершуючи свої роздуми, американка ставит= питання, чи варто взагалі коментувати мистецтво, відповідає, що варто, але критика має “служити художньому творові, а не узурпуватиме його місце” Вона вимагає більшої уваги “до форми в мистецтві. Якщо надмірний наголос на змісті провокує зарозумілість інтерпретації, то розширений і ретельний опис форми заспокоюватиме. Потрібен вокабулярії”- описовий, а не директивний вокабулярій – форм Найкраща критика, яка рідко зустрічається – це та що розчиняє міркування про зміст у міркуваннях пре форму”.

Якщо прислухатися до неї і більше звертати уваг, на форму художніх творів, скажімо, зарубіжної поезії яку вивчають у школі, то чи можна досягнути бажаного результату, коли йдеться про форму перекладІЕ цих поезій? Щоправда, дехто з науковців навіть у своїх дисертаціях стверджує, що досліджувати форму перекладів можна вельми результативно.

С’юзен Зонтаг занепокоєна тим, що критики все більше і більше втрачають гостроту “чуттєвого сприйняття”, тому вона вважає, що зараз необхідне будь що відновити відчуття і критикам, і читачам: “Мі повинні навчитися бачити більше, чути більше, відчувати більше”. А звідси, стверджує дослідниця: “Наше завдання полягає не в тому, щоб виявити максимальну кількість змісту в художньому творі, а ще менше в тому, аби видушити з твору більше змісту, ніж там вже є. Наше завдання по лягає в тому, аби прикоротити зміст так, щоб ми взагалі могли бачити твір.

Ці поради здаються слушними. Хтось може з цим І не погодитись. Але навряд, що хтось заперечить, що і ці поради С’юзен Зонтаг, і все інше висловлене нею в цьому есе, треба лишити поза увагою. Чимало виникає питань після прочитання есе з епатажною назвою “Проти інтерпретації”, і одне з них:

Чи є інтерпретація художнього твору абсолютно правильним шляхом до його розуміння? Або ж: чи є інтерпретація художнього твору єдиним шляхом до його розуміння?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Есе С’юзен Зонтаг “Проти інтерпретації”

Categories: Шкільні твори

Links