Джеймс Олдрідж Ю. Янковський. Передмова до збірки творів

Джеймс Олдрідж
Ю. Янковський. Передмова до збірки творів
Видавництво ЦК ЛКСМУ “МОЛОДЬ”, Київ, 1974
OCR і редакція Dauphin, 31 жовтня 2004 р.
Вперше цей твір було опубліковано на http://www. ukrcenter. com
Ім’я сучасного англійського письменника Джеймса Олдріджа здобуло широке визнання. Вже перші його романи – “Справа честі” та “Морський орел”, що з’явились у роки другої світової війни і незабаром були перекладені кількома мовами, – зробили його відомим у багатьох країнах світу. Він знайшов у житті правильний орієнтир, ставши

захисником простих людей планети. Він зрозумів суть тих міжнародних змін, що відбуваються у наші дні, поглянувши на них з висоти класової, революційної свідомості. “В моїх книжках, – казав Олдрідж, – головна тема завжди одна й та сама – вибір. Вибір шляху, вибір дії, вибір світогляду”. Вже понад тридцять років письменник постійно виношує цю тему, осмислюючи її в різних вимірах, на різних національних матеріалах, у взаємодії різних історичних сил. У пошуках життєвих та громадських ідеалів герої Олдріджа не обмежуються неприйняттям сучасної їм буржуазної дійсності, – вони шукають і знаходять ті історично перспективні начала, що дають можливість народам перетворювати світ.
Ще в роки всесвітньо-історичних перемог над гітлеризмом, утвердившись на позиціях соціалістичного реалізму, Олдрідж зробив “вибір шляху”, якому залишився вірним все життя, – разом з експлуатованими, знедоленими, нескореними. Всі його твори перейняті впевненістю, що незабаром “все зміниться”, що правда на боці тих, хто бореться з поневолювачами, що “рано чи пізно, – як писав він у статті “Здійснена мрія”, – в усьому світі гегемоном стане клас трудящих, бо ніякий інший клас не заслуговує на це й не має на це права”.
Дитячі та юнацькі роки письменника минули в Австралії. Він народився 10 липня 1918 року в глухому селі австралійського штату Вікторія в родині англійця – корінного лондонця, закинутого долею в далекі краї. Незабаром родина Олдріджів переїхала в маленьке місто Суон Хілл, де юний Джеймс дістав перші життєві уроки. Прожиті тут роки запам’ятались Олдріджу на все життя.
Джеймс народився і виріс в інтелігентній родині. Його батько – Уїльям Томас Олдрідж – редагував місцеву газету; як згадував Олдрідж, він був людиною освіченою, “звичайним англійцем”, консерватором у політиці, скромним і невибагливим у побуті. Він виступав на сторінках своєї газети як політичний оглядач, літературний критик, репортер і публіцист. За традицією, майбутній письменник дістав одразу три імені – Гарольд, Едвард і Джеймс. Мати спочатку називала його Гарольдом, але хлопчикові це не подобалось, і батьки зупинились, нарешті, на імені Джеймс. Родина Олдріджів любила життя, була закохана в природу, захоплювалась літературою і мистецтвом. Згодом в оповіданні “Батькова сорока” Олдрідж змалює батьків дім зворушливими словами: “Будинок стояв у величезному саду – найбільшому саду в усьому містечку. Овочами і фруктами в нас займався батько, зате чудовий квітник опікувала виключно мати, і вона вклала в нього всю свою тугу за рідною Англією. Жили ми тихо й відлюдно, як і належить добропорядній англійській родині, що являє собою окрасу міста”.
Заробіток батька був невеликий: його ледь вистачало, щоб прогодувати сім’ю (Джеймс був п’ятою дитиною Олдріджів). “Тривалий час молоко й масло було розкішшю в нашому домі… – згадував письменник. – Усі бакалійні товари, як-от цукор і чай, купувалися в дуже обмеженій кількості, що не перевищувала найсуворішого мінімуму”. Одягу Олдріджі ніколи не купували: його шили й перешивали, передаючи від старших молодшим.
Джеймс учився в державній школі. Але якщо навчання в школі – за нього треба було платити чималі гроші – батько міг так-сяк забезпечувати, то про вищу освіту годі було й мріяти; життя було надто дорогим. “Я, син інтелігента, опинився в тому ж становищі, що й діти ремісників і водіїв вантажних машин, – казав Олдрідж. – Я рано зрозумів, на чиєму боці мої симпатії і де моє справжнє місце”.
Джеймс любив рибальство, весловий спорт і полювання. На все це потрібні були гроші, і хлопцеві доводилось підробляти: по суботах він важив картоплю, а у вільних кутках батькового саду вирощував горох. Одного разу він поставив собі мету: придбати сідло для свого поні. З великими труднощами зібрав гроші. Коли ж нарешті можна було йти купувати сідло, батько був змушений віддати поні молочникові, якому заборгував велику суму. Для підлітка, як сам він згодом свідчив, “це був день справжнього відчаю”. “Але значно більше, ніж усі ці дрібні прикрості, – згадує Олдрідж, – по-справжньому завдавало болю почуття непевності за майбутнє. Воно не обіцяло нам нічого”.
Кінець кінцем Олдріджу пощастило-таки вступити до вищої школи – спеціального комерційного коледжу в Мельбурні. Щоб мати змогу вдень вчитися, йому доводилось ночами працювати в газеті.
Ще в “австралійський” період свого життя Олдрідж усвідомив спільність своїх інтересів з інтересами робітничого класу, всіх трудящих і експлуатованих. Допомогло цьому знайомство із залізничником і профспілковим діячем Чарльзом Кліффордом. Син Чарльза був близьким другом Олдріджа і його напарником по парусному спорту. Кліффорд терпляче пояснював Джеймсу суть подій, що відбуваються навколо нього, допомагав йому глибше осмислити все те, що він бачив. “Якби не він, – визнає Олдрідж, – то всі мої обурення, всі мої переживання, мої симпатії та моя особистість у цілому, може, так і не дістали б ніякого напрямку. Мабуть, це й був найважливіший з усіх уроків, які я засвоїв”.
Все пережите в “австралійські” роки – дитячі враження, навчання в комерційній школі, перші журналістські спроби, спілкування з передовими робітниками, знайомство з творами Маркса і Енгельса (ці імена Джеймс вперше почув у домі Ч. Кліффорда), постійна жадоба читання – стало передумовою того жвавого інтересу до політичного життя Європи, що виявився в двадцятирічного Олдріджа на час його переїзду на “землю батьків” – у Лондон, з яким буде пов’язано все його дальше життя.
Вступивши в 1938 році до Лондонської Економічної школи, потрапивши в атмосферу антифашистських настроїв, що охопили передову англійську інтелігенцію передвоєнних років, Олдрідж взяв активну участь у боротьбі з реакцією.
Олдріджу не минуло й 20 років, як він на власні очі побачив обличчя фашизму, коли приїхав військовим кореспондентом в Іспанію. Героїчний іспанський народ вів тоді мужню боротьбу з внутрішньою реакцією, яку надихали фашисти Італії та Німеччини. Короткочасне перебування молодого англійського журналіста в Іспанії стало для нього першим серйозним “європейським уроком”.
Під час війни з білофіннами військовому кореспондентові кількох англійських газет Олдріджу було запропоновано протягом 24 годин покинути Фінляндію: його правдиві репортажі з фронту були не до вподоби реакційному урядові країни. Потрапивши до Радянського Союзу, Олдрідж уже з самого початку війни зумів побачити й розкрити силу духу радянського солдата, показати його високу свідомість і внутрішню самодисципліну. Письменник перебував у діючих частинах радянських військ, що визволяли Таллін і Севастополь, передавав у редакції англійських газет яскраві репортажі про незламність і мужність радянських солдатів, про героїчний радянський народ.
У пам’яті Олдріджа назавжди зберігся образ радянської людини у військовій шинелі. Це їй завдячує людство своїм визволенням від фашистської чуми. В 1973 році Олдрідж, відповідаючи на запитання кореспондента “Недели”, кого б він хотів бачити за своїм святковим столом, сказав, що серед його гостей “мав би сидіти юнак… Це було під Севастополем під час Великої Вітчизняної війни радянського народу. Йому було, мабуть, вісімнадцять. Тільки-но відгриміла жорстока битва. Він лежав на траві. Світлий чуб, зовсім ще дитяче обличчя, з якого не встиг зійти юнацький рум’янець. Його збиралися поховати. Я зрозумів тоді, що саме він допоміг нам вижити. Кожен, хто вижив у другій світовій війні, завдячує цьому хлопцеві”.
Одразу ж після капітуляції Німеччини, 10 травня 1945 року, в статті “Воєнний розгром фашизму” Олдрідж суворо попереджав короткозорих західних політиків: “І тепер у Європі є багато людей, що слово “фашизм” вживають у лапках, як застаріле поняття… В цьому величезна небезпека. Цілий ряд явищ, які існують нині, явищ, які ще можуть виникнути, заслуговують тієї ж назви. Слова “фашистський звір” для деяких вух звучать, як літературна метафора.