Дві долі в повісті В. Распутіна “Живи й помни”
У тупик, виходу з якого ні”.
В. Распутін. “Живи й помни”
Однієї із кращих книг про війну назвала В. Астафьев повість “Живи й помни” В. Распутіна, відзначивши її приголомшливу глибоку трагічність. Опублікована в 1974 році в журналі “Наш сучасник”, вона була визнана гідною в 1977 році Державної премії СРСР і дуже незабаром одержала європейське визнання.
Чим же пояснюється такий інтерес до цієї повісті? Насамперед тим, що в ній Мова йде про важливі події людського існування.
Війна… Як багато про неї написано. У нашій
“Живи й помни”… Вдумуючись у заголовок повести, легко співвідносиш його зміст із долею Андрія Гуськова, приготовленої їм самим. А як же Настена? Чи можна її винити в тім, що мовчала про страшну таємницю чоловіка, зберігала її до останньої мінути й віднесла неї із собою назавжди? Трагична доля жінки, що готувалася стати матір’ю й погубленої своїм чоловіком.
Спробуємо відповісти на ці питання.
Сибірське Село Атамановка, описана в повісті, була далека від полів боїв, але луна війни донеслося й сюди. Події розвиваються в останні місяці війни. У лазні Гуськовых пропала сокира й частина тютюну. Перша реакція Настены – подив: “Чого ж так убиватися по якийсь железяке”, – подумки дорікала вона свекра. Але цієї ж уночі до неї прийшов страшний здогад, а через кілька днів вона одержала підтвердження: її чоловік дезертир. Після госпіталю він дезертирував, злякавшись смерті. І це не сиюминутная слабість. Вернувшись у рідні місця, Андрій поводиться, як боягуз і егоїст. Він боїться здаватися владі, хоча цим міг би полегшити життя своїм близьким. Чим пояснюється поводження Гуськова?
Яндекс. Директ
Лізинг або кредит: Журнал ПЭО. Безкоштовні консультації й подарунки передплатникам! Адреса й телефон profiz. ru 18+
Андрій Гуськов – покалічена душа, жертва свого характеру, свого відношення до життя, своєї “поганої пам’яті”, свого страшного досвіду, що “всунула” у свідомість Війна. Особливо не дають йому спокою спогаду про останній бій: “недовга й страшна сутичка заліза із залізом, де люди начебто б ні до чого, …навідник знаряддя, що заглядає у свій розпоротий живіт”. І ця пам’ять штовхає Гуськова не назад на війну, а до будинку, до притулку. Але за цю злу пам’ять Андрій Гуськов платить найвищу плату: ніколи ні в кому він вуж не продовжиться; ніхто не буде пам’ятати його. Із цього моменту вже неважливо, що відбудеться із цією людиною. Крім здичавіння, розпаду й повного забуття, його нічого не може очікувати.
Тепер відкриємо останню сторінку повести: “Обпершись коліньми в борт вона (Настена) нахиляла його усе нижче й нижче… і обережно перевалилася у воду” Так трагічно загинула головна героїня, чудесна й світла жінка Настена Гуськова. Героїня гине посередині Ангари – символічний образ кінця її метань між двох берегів, двох руйнуючих її “правд”.
Так чому ж все-таки гине Настена, хоча по всіх наших почуттях, симпатіям і антипатіям повинен піти з життя її чоловік? Самовідданість – головна властивість душі Настены Гуськовой. Вона із самого початку мріяла віддавати більше, ніж приймати, – на те вона й жінка. І вона не могла зрадити свого чоловіка, хоча й страждає від положення, у яке він неї поставив: “соромно жити, коли іншої на твоєму місці зумів би прожити краще? Як можна дивитися після цього людям в очі”, – картається Настена.
Люди не засудили Настену. Вони поховали її “серед своїх, тільки ледве скраєчку, у похилої огорожі. Після похорону зібралися баби в Надьки на поминки й сплакнули: шкода було Настену”.
Цей короткий епізод дає відповідь на питання, чи залишилася Настена Гуськова в пам’яті односільчан. Від себе можу додати одне: жаль, що будуть пам’ятати її як дружину дезертира
(1 votes, average: 5.00 out of 5)