Дві долі в повісті В. Распутіна “Живи й помни”

У тупик, виходу з якого ні”.

В. Распутін. “Живи й помни”

Однієї із кращих книг про війну назвала В. Астафьев повість “Живи й помни” В. Распутіна, відзначивши її приголомшливу глибоку трагічність. Опублікована в 1974 році в журналі “Наш сучасник”, вона була визнана гідною в 1977 році Державної премії СРСР і дуже незабаром одержала європейське визнання.

Чим же пояснюється такий інтерес до цієї повісті? Насамперед тим, що в ній Мова йде про важливі події людського існування.

Війна… Як багато про неї написано. У нашій

літературі так багато говориться про тих, хто був на війні, хто випробував неї на “своїй шкірі”, що, здавалося б, важко людині, прикоснувшемуся до цієї війни тільки краєчком своєї долі, сказати щось нове, цікаве. Але ця непричетність автора до війни обернулася в повісті не вадою, а перевагою письменника перед тими, хто там був, тому що Распутіну вдалося піднятися над “матеріалом”. Серед книг про війну, “показавших” трагедію часу, про долю людини під час війни, “Живи й помни” виділяється глибиною проблеми, народностями характерів, філософським збагненням ціни й змісту вчинку, що ставить людини поза

життям, поза доброю людською пам’яттю.

“Живи й помни”… Вдумуючись у заголовок повести, легко співвідносиш його зміст із долею Андрія Гуськова, приготовленої їм самим. А як же Настена? Чи можна її винити в тім, що мовчала про страшну таємницю чоловіка, зберігала її до останньої мінути й віднесла неї із собою назавжди? Трагична доля жінки, що готувалася стати матір’ю й погубленої своїм чоловіком.

Спробуємо відповісти на ці питання.

Сибірське Село Атамановка, описана в повісті, була далека від полів боїв, але луна війни донеслося й сюди. Події розвиваються в останні місяці війни. У лазні Гуськовых пропала сокира й частина тютюну. Перша реакція Настены – подив: “Чого ж так убиватися по якийсь железяке”, – подумки дорікала вона свекра. Але цієї ж уночі до неї прийшов страшний здогад, а через кілька днів вона одержала підтвердження: її чоловік дезертир. Після госпіталю він дезертирував, злякавшись смерті. І це не сиюминутная слабість. Вернувшись у рідні місця, Андрій поводиться, як боягуз і егоїст. Він боїться здаватися владі, хоча цим міг би полегшити життя своїм близьким. Чим пояснюється поводження Гуськова?

Яндекс. Директ

Лізинг або кредит: Журнал ПЭО. Безкоштовні консультації й подарунки передплатникам! Адреса й телефон profiz. ru 18+

Андрій Гуськов – покалічена душа, жертва свого характеру, свого відношення до життя, своєї “поганої пам’яті”, свого страшного досвіду, що “всунула” у свідомість Війна. Особливо не дають йому спокою спогаду про останній бій: “недовга й страшна сутичка заліза із залізом, де люди начебто б ні до чого, …навідник знаряддя, що заглядає у свій розпоротий живіт”. І ця пам’ять штовхає Гуськова не назад на війну, а до будинку, до притулку. Але за цю злу пам’ять Андрій Гуськов платить найвищу плату: ніколи ні в кому він вуж не продовжиться; ніхто не буде пам’ятати його. Із цього моменту вже неважливо, що відбудеться із цією людиною. Крім здичавіння, розпаду й повного забуття, його нічого не може очікувати.

Тепер відкриємо останню сторінку повести: “Обпершись коліньми в борт вона (Настена) нахиляла його усе нижче й нижче… і обережно перевалилася у воду” Так трагічно загинула головна героїня, чудесна й світла жінка Настена Гуськова. Героїня гине посередині Ангари – символічний образ кінця її метань між двох берегів, двох руйнуючих її “правд”.

Так чому ж все-таки гине Настена, хоча по всіх наших почуттях, симпатіям і антипатіям повинен піти з життя її чоловік? Самовідданість – головна властивість душі Настены Гуськовой. Вона із самого початку мріяла віддавати більше, ніж приймати, – на те вона й жінка. І вона не могла зрадити свого чоловіка, хоча й страждає від положення, у яке він неї поставив: “соромно жити, коли іншої на твоєму місці зумів би прожити краще? Як можна дивитися після цього людям в очі”, – картається Настена.

Люди не засудили Настену. Вони поховали її “серед своїх, тільки ледве скраєчку, у похилої огорожі. Після похорону зібралися баби в Надьки на поминки й сплакнули: шкода було Настену”.

Цей короткий епізод дає відповідь на питання, чи залишилася Настена Гуськова в пам’яті односільчан. Від себе можу додати одне: жаль, що будуть пам’ятати її як дружину дезертира


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Дві долі в повісті В. Распутіна “Живи й помни”

Categories: Нові твори

Links