Драматургія Дарио Фо

Син робітника й селянки, Фо народився на півночі Італії в маленькому альпійському сільці Сан Джано провінції Варезе, де в ті часи ще існували деякі форми усної народної Творчості, близького по естетиці до італійського театру масок. Його батько, член соціалістичної партії, був залізничником, і вся сім’я сповідала антифашистські ідеали. З дитинства у Фо виявилася значна зацікавленість мистецтвом, і батьки прийняли нелегке для бідної сім’ї рішення – дати синові утворення. З 1940 р. Фо вчився живопису на факультеті сценографії в миланской

Академії Брера, а в 1945 р. вступив на факультет архітектури Політехнічного інституту

У студентські роки Фо почав писати. Спочатку це були невеликі імпровізовані монологи, сатиричні скетчі, напівфантастичного змісту оповідання (схожі на ті, що він чув від народних оповідачів у своєму селі), які він виконував у дружньому колі й знайомих-студентів Милана. Згодом він знайшов популярність. В 1952 р. Фо запросили на радіо, де він з більшим успіхом виконував свої гумористичні монологи

В 1953 р. Фо кардинально змінив власне життя: він залишив інститут і повністю віддався театру. Разом з акторами Ф. Паренти й Д. Дурано він

створив театр-вар’єте, для якого написав і поставив два сатиричних твори-фарсу “Пальцем в око”(1953) і “Зв’язати здорових” (1954), які незабаром закрила цензура. Професійному становленню Фо в ті роки сприяв французький мім і режисер Жак Лекок. В 1954 р. драматург одружився з акторкою Франку Рамі, і відтоді вона стала його постійною партнеркою й першою артисткою його театру. В 1955-1957 р. Фо написав сценарії для кіно, виступав як художник і виконавець у деяких фільмах, зокрема в режисера К. Лидзани. В 1959 р. він створив свій театр, названий “Трупа Дарио Фо – Франки Рамі”, для якого писав комедії. Серед його кращих добутків того часу – трьохактна п’єса “Архангели не грають у флипер” (“Gli archangeli giocano a flipper”, 1959), фарсова комедія, сатира на чиновницьку бюрократію в буржуазному суспільстві, і комедія “Ізабелла, три каравели й базикало” (“Isabrella, tre caravelle e un cacciabelle”, 1963) – про видатного мореплавця Христофорі Колумбе, його відкритті й нелегких взаєминах з королівською владою Іспанії

Політичні події у світі наприкінці 60-х рр., і насамперед Війна у В’єтнамі, спонукували Фо зробити крутий поворот у своєму житті й кар’єрі. Драматург відмовився від ролі “блазня буржуазії”, розірвав з комерційним театром і віддався боротьбі за соціальну справедливість і права народу, ставши ярчайшим в Італії представником “політичного театру” – руху, що переживало в ті роки в країнах Заходу свій розквіт. Фо організував новий театр “Нуова шена” за підтримкою АРЦІ (ARCI), культурної організації італійської компартії. Його театр об’їздив всю країну, показуючи спектаклі в самих віддалених завулках, перед робітниками фабрик і заводів, виступаючи на площах і в трудових колективах. Фо написав і поставив кілька комедій про боротьбу пролетаріату з капіталом у стилістиці агітпропу, серед яких особливу популярність одержала комедія “Робітник знає 300 слів, а хазяїн 1000. Тому він хазяїн” (“L’operaio conosce 300 parole 1000 per queato lui e il padrone”, 1969).

Театр Фо глибоко пов’язаний з національною театральною традицією комедії дель арте, його п’єси відрізняє імпровізаційність, відмову від психологізму, об’єднання реальності й фантастики, гротеск, буфонада, високий ритм, використання музики й пісень

В 1969 р. Фо створив свій кращий добуток – ” Містерію-Буф” (“Misted Buffo”, 1969), комічну містерію по сюжеті Євангеліє, середньовічних хронік Італії й інших європейських країн. П’єса складається з окремих сцен: ” Воскресіння Лазаря”, “Народження комедіанта”, “Бонифаций VIII” і ін. Створюючи “Містерію…”, Фо опирався не на канонічні, а на апокрифічні євангелія. Він ставився до Листа як до фольклору, брав з нього добре відомі всім сюжети й інтерпретував їх на свій лад. У п’єсі багато діючих осіб, але, за задумом автора, неї виконує один актор як моноспектакль. Уперше Фо показав ” Містерію-Буф” в 1969 р. Відтоді зміст п’єси надзвичайно розширилося: щоб виконати її всю, потрібний не один вечір

П’єса має відкриту структуру, вона може прийняти й приймає нові сюжети, нові сцени, при цьому її структура не змінюється, а залишається стійкою. Властиво ігровий сюжет легко й вільно переходить у пряме спілкування із залом. Фо підштовхує до розмови про проблеми сучасної політики й використовує навіть самий маленький привід, щоб почати із залом бесіду. Маючи акторську волю й тонке відчуття залу, він імпровізує й іноді зненацька навіть для своїх колег уводить у спектакль нові, незаплановані раніше сцени. Не існує двох однакових спектаклів по ” Містерії-Буф”, та й опубліковані варіанти п’єси відрізняються друг від друга. Через спектакль перемінялася аудиторія Фо, змінювався із плином років сам автор, змінювався й мир за стінами театру. Так серед персонажів цієї п’єси у свій час побували (крім властиво самих персонажів комедії) всі провідні політики Італії й усього миру останніх трьох десятиліть

Сатира Фо була спрямована не тільки проти правлячих буржуазних партій, а й проти політичної лінії італійської компартії. В 1970 р. після тривалих дискусій відбувся розрив: Фо й Рамі вийшли із трупи “Нуова шена” і в тому ж році створили новий театральний колектив “Ла Комуне”, незалежний політично й економічно й зорієнтований на позицію ультралівих

Однієї із кращих, найбільш завершених і доконаних комедій Фо, що частіше інших виконують у театрах різних країн, є “Випадкова смерть анархіста” (“Morte accidentale di un anarchico”, 1970) – яскравого, сценічного, сповненого гумору добуток. За формою й жанром – це фарс, стрімкий, гострий, чудово розроблений. За змістом – своєрідне розслідування загадкової смерті людини, що “випадково випав з вікна” поліцейської ділянки при загадкових обставинах. Разом з тим цей добуток і про владу мистецтва над людьми (одна з улюблених тем театру Фо).

В 1977 р. Фо реалізував серію телевізійних проектів, зокрема багатосерійну телеверсію спектаклю ” Містерія-Буф”. В 1982 р. драматург створив моноспектакль за матеріалами класичних стародавніх фарсів “Непристойна байка”, що мав успіх. З кінця 70-х рр. для своєї дружини Фо написав кілька п’єс, присвячених проблемам жінки в сучасному суспільстві. Серед них п’єса “Весь будинок, постіль і церква” (1977) і комедія, що послужила причиною особливо великого резонансу, “Вільна пара”. В 1997 р. Фо присудили Нобелівську премію з літератури. Проте, на думку багатьох, премію він одержав за свою діяльність у цілому. Як пояснював сам Фо, “це визнання слова, що звучить зі сцени”. Представляючи нового лауреата, постійний секретар шведської Академії С. Аллен сказав: “Дарио Фо – одна із центральних фігур європейського театру останніх десятиліть. Він наслідує середньовічних блазнів, відважно критикуючи й захищаючи пригноблених. Він відкриває нам ока на зловживання вельмож і суспільні несправедливості”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Драматургія Дарио Фо

Categories: Нові твори

Links