Драма “Мессинская наречена” Шиллера

Шиллер здійснив тут задум, що виношував багато років: відродити грецьку трагедію на рівні, що відповідає його часі. Відповідно він і обрав сюжет не з настільки добре знайомого йому миру богів і героїв античності, а вибрав таке місце дії, “де зіштовхувалися й змішувалися християнство, грецька міфологія й магометанство” (з листа до Кернера, VII, 585), а саме – Сицилію

Вигаданий сюжет гранично неправдоподібний: між двома братами спалахує усобица; мати приховує від всіх існування дочки; обоє брата люблять ту саму дівчину, не підозрюючи, що

вона доводиться їм сестрою; нарешті жахливий фінал. Тим часом неправдоподібність тут свідома – нехай хоч раз театр покаже не реальні події в драматичному переплавленні, а вигадане, але виконане внутрішньої логіки дійство! ” чиМожливий повна відмова від реальності на трагедійній сцені?”- вопрошает Герхард Шторц. Сюжет “Мессинской нареченої”, стало бути, повністю відірваний від життя. Люди, що діють у п’єсі,- усього лише маріонетки, пішака, ведені долею, мета якого схована від очей людей

У цій “поетичній драмі” зовсім особлива роль відведена хору. Призначення його не тільки особливе, але й двояке.

У тім же що вже цитировались багато разів листі до Кернера Шиллер пояснював, що хотів наділити його подвійною роллю: в одних випадках хор перебуває в стані спокійної споглядальності, спостерігаючи за що відбувається немов би з високої трибуни; в інших же випадках хор персоніфікує юрбу, що жагуче переживає всі події, піднімає свій голос уже від її ім’я. Згодом Шиллер подав тексту п’єси статтю за назвою “Про застосування хору в трагедії”. Передмова це, щоправда, починається словами: “Виправдання поетичного добутку повинне полягати в ньому самому, і там, де не говорять справи, слова мало допоможуть” (VII, 655),- однак ця стаття, обсягом у сім сторінок, містить хитромудру, не настільки легку для прочитання мотивування. Може бути, перед нами експериментальна дидактична Драма? Що ж, можна й так її назвати. А все-таки в ній б’ється живаючи струмінь поезії, з особою силою відчутної в словах хору:

Уздовж по вулицях граду Звичне до плачу Прямує горі. Похмуро обходить Будинку й чертоги: У ці ворота Нині стукається, Завтра в інші, Тільки ніхто від лиха не піде…

Краса й сила поетичної мови Шиллера, яким би дивним не здавався сюжет п’єси, все-таки захопила, захопила глядачів. Прем’єра, що відбулася 19 березня 1803 року, зустріла в публіки захоплений прийом – це й був той самий спектакль, коли Гете довелося воззвать до допомоги поліції, щоб приглушити захват, що б’є через край студентів

Своєрідно протікало подання, що відбулося влітку того ж року в Лаухштедте. Про цей курорт, розташованому неподалік від Лейпцигу, уже згадувалося в нашій книзі: у свій час там лікувалися на водах сестри Ленгефельд і там же прийняли відоме рішення щодо загального свого шанувальника – з тої пори минуло вже чотирнадцять років. У Лаухштедте із часу розквіту курорту регулярно давалися театральні подання у великій дощатій будові, прозваній “овечим загоном”, і от саме в 1802 році там був споруджений новий театр. “Завдання перетворення кепського сільського трактиру в театр-палац, при тім, що більшість публік немов би переміщалося на більше високий рівень, вимагала серйозних роздумів”,- помітив Гете у своєму щоденнику. І справді, Гете, Генц і Шинкель поринули в роздуми, які принесли бажаний результат. Нині це зовні скромний будинок дбайливо відновлений

3 липня 1803 року, у болісно жарку погоду, у цьому театрі грали “Мессинскую наречену”. На спектаклі був присутній сам Шиллер у супроводі вюртембергского принца Євгенія (брата Фрідріха, що правило тоді в Штутгарте; Євгеній був одружений на вдові одного з мейнингенских герцогів), з яким постійно спілкувався. Артист на прізвище Графф згодом згадував: “Його (Шиллера) присутність у містечку, його слава – все це множило бажання публіки знову побачити п’єсу, що належить його перу, і в підсумку до нас повалила незліченна юрба глядачів як з Лаухштедта, так і особливо з Галлі. Наш театр був набитий битком. Зі справжньою врочистістю й благоговінням почали ми подання; з кожним актом підсилювалися овації. Мені дісталася роль першого корифея. У ту саму мить, коли я в четвертому акті почав читати рядка:

Коли Хмари затьмарять чертог небесний И, загрожуючи, гримотить грім, Ми перед сутінком близької безодні Влада долі над собою усвідомимо

Над будинком вибухнув жахливий грім, так що весь театр затремтів. Це так схвилювало мене, що і я громовим голосом прокричав вірші в зал. І дії їх я попросту не в силах передати: у переповненому залі театру запанувала чи ледве не моторошна тиша…”

Але навіть і без блискавок і грому, п’єса робила на глядачів величезне враження. Критика ж прийняла її холодно. Гете, щоправда, дружески поздоровив друга з успіхом, але втримався, однак, від якої-небудь оцінки п’єси


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Драма “Мессинская наречена” Шиллера

Categories: Нові твори

Links