Довченко Олександр Поезії

Довченко Олександр
Коли сльози ллються з твого серця
Коли сльози ллються з твого серця,___________
Срібні сльози в самотній ночі,________________
Що ти хочеш, брехні чи кохання,_____________
Скріпи душу й дай знати мені._______________
_______________Якщо з серця твій голос полине,
_______________Я почую і тут же прийду,
_______________Де би ти не була, моя мила,
_______________Я тебе хоч край світу знайду.
Зорепадом ввійду в твою хату,_______________
Вітерцем крізь відкритий балкон,_____________
Пелюстками троянд увірвуся,________________
У твій ніжний, чарівний сон._________________

/> _______________Буду я тебе цілувати, кохана,
_______________Буду тихо співати пісні,
_______________Сльози висохнуть твої й самотність
_______________Щезне в північній пітьмі.
І коли заясніє світанок,____________________
Я покину тебе, але вір -____________________
Якщо знов тобі буде самотньо,______________
Я до тебе прийду світлом зір._______________
Ніч на Україні.
Тихо вечiр впаде,
Зiрка спалахне,
Прохолоду вiтер
З моря принесе.
Зелень почорнiе,
Прийдуть дивнi тiнi,
Тишу розiрвуть
Трелi солов`iнi.
Мiсяць срiбноликий,
Шпилi тополинi,
Двоє у садочку –
Нiч на Украiнi.
Цвинтар кохання.
Цвинтар кохання.
Мільйони

гробів,
Та нема тут свічок,
Нема і вінків.
Навколо цієї сумної оселі
Птахи лиш співають
Пісні невеселі,
І чорні могили
Купаються в смуті.
Ось зовсім ще свіжі,
Ось старі і забуті.
На кожній могилі
Ростуть диво-квіти,
Барвисті пелюстки,
Ясні самоцвіти.
А ці дивні квіти –
Ненароджені діти,
Усі жертви зради,
Розлуки і муки.
А зрада, ніколи вона
Не дрімає.
З світанку до ночі
І з ночі до ранку
У чорній одежі
По світу блукає.
І знов десь помре
Нещасливе кохання,
І місце займе
Серед цього зібрання,
Три метри вглиб,
Зверху прах забуття,
А замість хреста-
Розбиті серця…
Цвинтар кохання
Всіх людей і часів-
Мільйони могил,
Мільйони гробів.
Осінній парк.
Осінній вечір тихо впаде,
Загорне місто в темноту,
У час цей зоряний, безмовний,
Бродити в парку я люблю.
Попереду іде алейка,
Побіч алейки – ліхтарі,
У два ряди, стрункі й високі,
Стоять, неначе вартові.
І шурхотить опале листя,
Мені говорячи про те,
Те незабутнє і минуле,
Що вже ніколи не прийде.
Казкове світло напівморок
Не розжене, а лиш згустить,
Вдихну пахучого повітря,
Аж серце раптом защемить.
О, скільки спогадів прекрасних!
Надій, страждань, кохання мить,
Неначе було це учора,
А час летить, летить, летить…
Дитяча (про кохання)
Накотилася на землю
Нічка сизокрила
Повкладала людей спати
Й місяць засвітила.
Вся земля немов у казці,
Все позасинало,
І на небі голубім –
Чорне покривало.
Небо, темне і бездонне,
Розляглось над нами
Мерехтить воно ясними
Перлами – зірками
Сині зорі, човник – місяць
Навівають тії
Неповторні, незабутні
І чарівні мрії.
І коли душі погано,
Коли смуток гоню-
Впаде з неба синя зірка
Прямо у долоню
У такі секунди швидко
Загадай бажання,
І тоді в твоєму серці
Спалахне кохання.
Пророцтво Українi
Тебе ганьба iсопом не омиє,
Не втiшить, як апостола, наруга,
Iще не раз заплачеш, що на шию,
Пустила ненажерливу подругу.
А твоя нацiя пожне плоди лихого,
Спокутують усе бездумнi люди;
Тi, хто тельцю вклонились замiсть Бога, –
Прихильники запроданця Iуди.
Привiт, Вкраїно
Привiт, Вкраїно здичавiла,
Могильнику моїх надiй,
Лежиш розорена, змарнiла.
Що ж, чорний вороне, радiй!
Яке одвiчнеє прокляття
Тебе терзає з вiку в вiк?
Вгорі лиш радощi та грошi,
Внизу лиш скиглення калiк.
Де привели тебе новiтнi
Червонопикiї панки?
Блищаться джипи i мерседеси,
Блищаться в лацканах значки!
А соловейки маснодзьобi
З екранiв ллють лише нектар.
На псевдославу й блуднi грошi
Промiняно Господнiй дар.
I що залишиться вiд тебе,
Що буде в твому майбуттi,
Якщо дiтей своїх сьогоднi
Ти вже катуеш на хрестi.
Бабуся просить копiйчину
В юрби таких же бiдолах,
Та на вокзалі сiромаха
З огидним матюком в устах.
В Шеремєтьєво дощ
Знов негода у стані сталевих птахів.
Небо в`яжетьcя з смугою сірими нитями мжички,
Миє ноги на довгих сріблястих хребтах літаків,
Що давно вже байдужi до цеї капарної звички.
В Шеремєтьєво дощ і дощ без упину.
Зараз хмари кудлаті, мабуть, на посадку зайдуть.
Термінал крізь сльозаві потоки глядить, мов провину
Якусь чує за всю цю брудну каламуть.
Що усяка погода – своя, гуркотить дощ відомий всім вислів,
Та мордує питанням отая сумнівна краса –
Чи зігріє теплом вересневого сонця Бориспіль,
Чи зустріне мене як та мокра холодна Москва.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Довченко Олександр Поезії

Categories: Твори з української літератури

Links