Дорошенко й Туреччина, Мазепа й Швеція

Боліло серце в Дмитра Витовского, тепер січового полковника, Січові стрільці воювали за Австрію, у складі австрійського війська, тому що були підданими Австрії, і він, як сотник, також воював. В ім’я чого? Для роскошей віденського двору? Так само не вірив, що при австрійських багнетах можна вибудувати українська держава. Він орієнтувався на власні сили, був прихильником власних зусиль. Але їх було так мало, їх було набагато менше, ніж прихильників австрійської орієнтації. У нашій крові – орієнтація на когось

Але ще не один народ, що орієнтується

на чужу силу, не домігся для себе незалежності. Так, це наша трагедія. Споконвічна наша трагедія: сподіватися, начебто хтось прийде й вибудує нам держава. Чи не тому так часто верховоди опиралися на чужоземні сили: Дорошенко й Туреччина, Мазепа й Швеція, зрештою, Центральна Рада. І завжди – крах ілюзій

У цьому Витовский ще раз переконався, коли легіон у лютому нинішнього року перейшов Збруч. Йому дали найкращу сотню й доручили розповідати східно-українському населенню про приятельські наміри австрійців… Смішно! Приятелі-австрійці… Які великі приятелі! От тільки хліба їм українського дай,

м’яса, сала, – тоді будуть чудовими приятелями

Здається, саме тоді він остаточно зрозумів істину. А ще більше, коли був заступником референта цивільних справ комендатури в Жмеринці. І якщо тоді не покинув легіон, те лише тому, що не міг залишити своїх стрільців, хоча було йому гірко носити австрійський мундир. Однак передчував: недовго носити, монархія терпить крах. Він радувався, коли залишки легіону відвели на Буковину, у тил. Правда, тепер тил – річ відносна: немає фронту – немає тилу

У Коломиї Дмитро вийшов на перон. Вокзал був забитий військовими – німецькі, угорські, чеські, словацькі, польські мови, – солдати покинули фронт, верталися додому. Закінчилася перша світова війна

“Невже треба було кілька років загальнолюдської бойні, щоб цим закінчити?” – подумав Витовский.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Дорошенко й Туреччина, Мазепа й Швеція