Дитяча й художня література Монголії

В 1921 році у Монголії відбулася народна революція. До революції Монголія була однієї із самих відсталих країн з майже поголовною неграмотністю. Пастухи, мисливці й хлібороби не мали доступу до феодальної культури, що розвивалася або при монастирях, де були друкарні для друкування релігійних книг, Або серед невеликого утвореного прошарку вищих класів. Народ створював свою власну культуру, писемні пам’ятки культури ходили в списках, за допомогою кисті й гаси листувалися книги для читання, які потім передавалися з рук у руки тими, хто вмів

читати. Недарма в народних казках бідняк часто посилає свого сина в місто, щоб він там навчився читати й писатися

Серед рукописних книг минулого й такі, які рівною мірою годилися й дорослому і юному читачеві, наприклад пригодницька повість ” Історія про ченця й блазенство”; фантастичний роман “Дорога на Захід, дивні пригоди зі старих і нових часів”. Ці книги протягом сторіч служили розвагою й повчанням молодому поколінню й у переказах. Монгольські Казки дивно відбивають весь побут, всі соціальні й моральні проблеми народу. Одним з постійних казкових персонажів стає цапеня, що був товаришем ігор сільських

дітлахів. Треба ще врахувати, що села в нашому змісті слова в ті часи майже не було. Скотарі перекочовували з місця на місце в пошуках пасовищ для худоби, переносячи свої юрти й нехитрий скарб. Казки про неслухняне цапеня, про дурне цапеня, про ледаче цапеня становили великий репертуар, призначений дітям. Цапеня “пародіював” або “моделював” поводження дітей. Усе, що з ним траплялося, служило застереженням від наслідків дурних учинків, безневинної неправди й т. д.

Інший часто, що зустрічається мотив, – це прагнення вчитися, упевненість у тім, що людини грамотного обходить лихо. У казці “Щастя Ананди” батько змусив сина вивчитися грамоті, грі на флейті й грі в шахи. І все це придалося Ананде, а його одноліток, що вважав, що багатство звільняє його від будь-яких зусиль чому-небудь навчитися, рятується від загибелі тільки завдяки Ананде.

Багато казок присвячено героям, які, не думаючи про себе, роблять добро людям. Одна з казок так і називається “Не для себе людина народиться”, але й у багатьох інших казках проходить ця ідея червоною ниткою (у тому числі любов до батьківщини, заради якого герої жертвують життям,- “Батор-Седкилту”): “Да-дин-музикант”, “Казка про дружбу” і інші

Багато казок про хитрунів, які завжди злиденні, бурлаки, що не прагнуть до збагачення. Для них саме головне справедливість. Чим ще, як не розумом і хитрістю, міг состязаться бідняк із всесильними ханами. І “Хитрий бадарчи” завжди виходить переможцем у таких змаганнях і завжди допомагає відновити справедливість, допомагає тому, хто неспроможний перед беззаконням, перед владою й багатством (“Хитрий бадарчи”, “Бадарчи-судья” і ін.).

Монгольські казки в чомусь те саме що притча. У них розкривається історія типова, котра може трапитися з кожним, розповідається конкретний випадок. Від притчі їх відрізняє те, що не потрібно докопуватися до алегоричного змісту. Історія конкретна, та й оповідач поспішає зробити висновок, підкреслити основний зміст розказаного. Наприклад, в “Казці про дружбу” говориться: “Тому що, коли в людини є вірні друзі, лихо боїться входити в юрту такої людини”, або: “Так часто буває: іншій людині смерть готовиш, а своє лихо вже в юрту ввійшли”.

Російською мовою видано кілька збірників монгольських казок, і вони входять у збірники казок різних народів. В 20-і роки наступає новий етап у розвитку дитячої літератури. Ініціаторами й активними діячами в області розвитку нової, сучасної прози для дітей були голова Літературної академії Жамьян-Саид і письменники Дамдинсурэн і Буяннэмэх. У створенні літератури спеціально для дітей брали участь відомі вчені: філологи, фольклористи, історики, наприклад академік і письменник Б. Ринчен.

Сьогодні в Монголії налічується кілька десятків письменників, що пишуть спеціально для дітей. У їхніх книгах відбивається життя міста й села, з її укладом, особливостями, природою й, головним чином, чисто дитячими проблемами. Герої – школярі, працьовиті й ледачі, конфлікти в повістях або оповіданнях зв’язані саме зі шкільними справами дітей. Однак монгольський школяр бере участь у праці дорослих: він мисливець, скотар, хлібороб, вона працює поруч із дорослими й допомагає сім’ї. Працьовитість – одне з найважливіших якостей, що прагнуть виховати в дітях монгольські письменники, адже праця – основа благополуччя суспільства: і морального, і економічного, і культурного. Майже в кожній казці або оповіданні Мова йде про те, як життєво необхідно трудитися

В оповіданнях Б. Бааста “Біле цапеня”, “Чорне цапеня”, “Славний Байдий” працьовитість – головний мотив. Автор малює лиха, що осягли чорне цапеня і його маму через те, що цапеня не зробило запасів на зиму, не приготував житло. Письменник прославляє Байдия, учня сьомого класу, за те, що той полював як теперішній чоловік. Та й у багатьох оповіданнях інших монгольських письменників головне – прославляння праці. Багато письменників розповідають про народну революцію, про те, як вона змінила життя бідняків, як діти допомагали партизанам (Д. Гармаа. “Незнайомець”, “Замазура”), причому часто; у цих оповіданнях зображується побутова сценка, або описується випадок, але все це дуже лаконічно, подібно тому як передається усний переказ

На російську мову переведені два збірники оповідань: “Ти живеш для народу” і “Славний Байдий”. Крім того, видана невелика книжечка віршів Дашдондога Жамбиня “Тато, ищ ма і я”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)


Дитяча й художня література Монголії

Categories: Нові твори

Links