Діккенс Чарльз Пригоди Олівера Твіста (скорочено)

РОЗДІЛ І
Оповідає про місце, де народився Олівер Твіст, і про те, за яких обставин це сталося
У кожному місті Англії існує робітний дім. В одному місті ось у такому громадському закладі “народився смертний, чиє ім’я ви бачите у назві цього розділу”. Якби у мить появи на світ його “оточували дбайливі бабусі, стурбовані тітоньки, досвідчені мамки й велемудрі лікарі, то йому напевне й неминуче був би кінець”. Адже декілька хвилин він не дихав. Але поряд з ним були лише п’яна старчиха і парафіяльний лікар, тож Олівер і Природа

боролися сам на сам. Як тільки він вдихнув повітря, чхнув і закричав, на металевому ліжку заворушилася молода мати, насилу підвелася з подушки, взяла немовля, “палко притисла холодні уста до його чола, … здригнулася, упала на подушку – і вмерла”.
Лікар намагався щось зробити, але марно – серце зупинилося назавжди. Ідучи з кімнати, він запитав старчиху про молоду жінку, але та не знала ні хто вона така, ні як потрапила в місто.
Баба убрала новонародженого в благеньку, пожовклу сорочину, і одразу стало зрозуміло, що хлопчик – не син вельможі, а “парафіяльний вихованець, сирота з робітного дому, безрідний,

вічно голодний злидень, якому не судилося знати в житті нічого, крім стусанів та штурханів, яким попихатимуть усі й не жалітиме ніхто”.
РОЗДІЛ II
Оповідає, як Олівер Твіст зростав, виховувався й харчувався
Протягом наступних восьми-десяти місяців Олівер перебував на межі смерті. Потім парафіяльне керівництво відправило його на “ферму”, де під материнським доглядом літньої жінки вовтузилися на підлозі два-три десятки малюків. Стара вихователька підтримувала теорію філософа-експериментатора “про те, що кінь здатен жити без корму, який успішно підтвердив її, довівши щоденний раціон своєї коняки до однієї соломини на день”. Баский скакун здох за день до того, як мав перейти на споживання самого тільки свіжого повітря.
Діти голодували, а помирали від нещасних випадків: то якесь дитя падало у вогонь або примудрялося вчадіти, то перекидалася колиска, чи ошпарювалось окропом. Іноді проводилося слідство з приводу загибелі занедбаної парафіяльної дитини, але лікар і парафіяльний бідл присягалися у тому, що хотіла почути від них парафіяльна рада.
Така система виховання давала свої плоди.
“У день свого дев’ятиліття Олівер Твіст був блідий, хирлявий хлопчик, замалий на зріст і худий, як скіпка”.
Цього дня парафіяльний бідл містер Бамбл прийшов на “ферму” до місіс Менн, щоб забрати Олівера. Господиня наказала відмити хлопчика, а сама заходилася щедро пригощати бідла джином. Містер Бамбл одним духом вихилив півсклянки і став розповідати хазяйці закладу, як він придумує прізвища підкидькам за абеткою.
Завели Олівера, який ладен був піти звідси з ким завгодно і куди завгодно. Але він “здогадався прикинутись, буцімто страшенно не хочеться йти”, тим більше, що місіс Менн, стоячи за стільцем бідла, люто вирячилась і показувала кулак.
У робітному домі Олівера поставили перед очі ради. “Містер Бамбл стукнув його раз ціпком по голові, щоб трохи розворушити, і раз по спині, щоб підбадьорити, …і завів його до великої кімнати, де навколо сиділо з десяток гладких джентльменів”. Олівер відповідав на запитання джентльменів тихо і затинаючись, і члени ради вирішили, що він дурень.
У нього запитували, чи він знає, що в нього немає ні батька, ні матері, чи молиться він за всіх тих, хто його годує, а хлопчик тільки гірко хлипав.
Члени ради заявили, що Олівер уже великий, а тому мусить відробляти хліб. Хлопчик повинен був микати мички.
Рада “дбала” про мешканців робітного дому. Вона ухвалила годувати бідняків тричі на день рідкою кашею, сама розлучала подружжя і робила з чоловіків одинаків, ховала померлих злидарів. Від такого життя трунар ніколи не був без роботи.
Хлопцям теж давали лише кашу. Її насипали в маленькі мисочки. Після того, як мисочки пустіли, діти “ретельно обсмоктували собі пальці, сподіваючись, що до них пристала бодай крупинка каші”.
Хлопці зовсім здичавіли з голоду, і один з них заявив, що, чого доброго, з’їсть сусіда. Очі в нього були такі дикі, що товариші беззастережно йому повірили.
Після вечері Олівер попросив ще каші. Наглядач остовпів з несподіванки, а Потім зарепетував, кличучи бідла.
Містер Бамбл негайно доповів про це раді, і джентльмен у білому жилеті сказав, що Олівер Твіст скінчить життя на шибениці. Джентльмени обговорили цю нечувану пригоду і вирішили запропонувати п’ять фунтів тому, хто візьме Олівера до себе.
РОЗДІЛ III
Оповідає про те, як Оліверові Твісту мало не дісталося місце, аж ніяк не райське
“Цілий тиждень після того, як Олівер Твіст учинив свій блюзнірський і ганебний злочин – попросив дати ще каші, – його, згідно з мудрою і милосердною ухвалою ради, тримали під замком у темному карцері”. Природно було б припустити, що він, відповідно до віщування джентльмена в білому жилеті, міг би повіситися на хусточці. Проте, по-перше, рада оголосила хусточки предметом розкоші, а, по-друге, ще більшою перешкодою були його юний вік і дитяча недосвідченість.
Олівер щоночі гірко плакав, боячись темряви. А вранці в холодну погоду його обливали водою з помпи і привселюдно шмагали різками задля перестороги й прикладу іншим.
“Одного ранку, коли Олівер перебував у такому чудовому, блаженному стані, містер Гемфілд, сажотрус, простував по головній вулиці містечка, напружено міркуючи про те, як би заплатити за квартиру…” Раптом він побачив оголошення на воротах робітного дому про п’ять фунтів за хлопчика. Саме п’яти фунтів йому і бракувало.
Сажотрус звернувся з проханням до ради віддати Олівера, бо йому якраз потрібен учень. Члени ради знали, що в містера Гемфілда було декілька хлопчиків, які задихнулися в димарях, але вирішили, що пропозиція сажотруса їм підходить.
Угоду було укладено, і містер Бамбл повів Олівера до суду, щоб юридично оформити документи. Дорогою бідл пояснив хлопчикові, що він повинен у суді радісно посміхатися, і прозоро натякнув: якщо Олівер не згодиться йти в науку до сажотруса, “то його спостигне невимовно страшна кара”.
У суді за конторкою сиділо двоє старих джентльменів. “Суддя давно вже втратив ясність зору й майже здитинів”, але навіть він помітив мерзенну жорстоку пику Гемфілда і бліде перелякане личко Олівера.
Суд відмовився затвердити угоду, а “наступного ранку громадян міста знову сповістили про те, що Олівера Твіста “віддають у найми” і що п’ять фунтів стерлінгів буде сплачено тому, хто схоче його забрати”.
РОЗДІЛ IV
Оліверові пропонують інше місце, і він починає працювати на користь суспільства
Члени ради замислили спровадити Олівера Твіста у моряки, щоб на якомусь суденці його або засікли на смерть, або втопили моряки, які полюбляють такі розваги. Але хлопчика взяв до себе містер Сауербері – парафіяльний трунар. “Це був високий, сухорлявий, маслакуватий чоловік” з обличчям не для усмішок, хоча він міг пожартувати на фахові теми. Трунар зустрів містера Бамбл а і посміявся з ним з того, що, відколи рада запровадила нову систему харчування для пожильців робітного дому, труни повужчали і понижчали.
Малого Олівера віддали трунареві “на випробування”. Наступного дня бідл Бамбл повів хлопчика до містера Сауербері. По дорозі Олівер розплакався так гірко, що навіть черстве серце бідла трохи защемило.
У домі трунаря місіс Сауербері заштовхнула Олівера до так званої “кухні”, де служниця Шарлотта, “неохайно вдягнена дівчина в стоптаних черевиках і подертих синіх вовняних панчохах”, нагодувала хлопчика об’їдками, що ними погребував би і собака. На ніч Оліверові постелили постіль у майстерні серед трун.
РОЗДІЛ V
Олівер знайомиться з товаришами по фаху. Після першої участі у похороні у нього складається неприємне враження про ремесло свого хазяїна
Олівер страшенно боявся ночувати в майстерні. “Йому здавалося, що от-от якась постать підведе з труни голову – і він збожеволіє з жаху”. Але не тільки це моторошне оточення гнітило Олівера. Тут він особливо гостро відчував свою самотність, і гіркий смуток огортав хлопчика.
Вранці Олівера розбудив грюкіт у двері. Одсунувши важкий засув, він побачив “гладкого хлопця з парафіяльного притулку, що сидів на тумбі перед будинком і уминав скибку хліба з маслом…” Хлопець заявив, що його звуть Ноєм Клейполем і він буде начальником Олівера.
Олівер виконував усі накази цього мордатого, гладкого незграби, а отримував стусани.
У кухні Шарлотта нагодувала Ноя гарним шматком шинки, а Оліверу дісталися призначені для нього недоїдки.
Ной не був якимсь там підкидьком. Він міг простежити свій родовід аж до батьків, які не могли прогодувати сина і віддали на виховання до парафіяльного дитячого притулку. Хлопці з вулиці дражнили Ноя образливими прізвиськами “шкура”, “жебрак”, і він мовчки терпів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Діккенс Чарльз Пригоди Олівера Твіста (скорочено)

Categories: Скорочені твори

Links