Дикі лебеді Андерсона Х. К

Давним-давно жив один король. У нього було одинадцять синів і одна дочка елиза. Добре жилося дітям, але раптом відбулося нещастя. Мати їх умерла, а король женився на злій королеві, що не злюбила бідних дітей. Вона віддала елизу на виховання в село якимсь селянам, а принців перетворила в диких лебедів елизе минуло п’ятнадцять років, і вона повернулася додому.

Побачивши, яка вона гарненька, королева розгнівалася й зненавиділа пасербицю. Зла мачуха намагалася своїм чаклунством зробити елизу тупий і злонравной, але на чисту душею дівчину чаклунство

не подіяло. Тоді королева натерла елизу соком волоського Гореха, і дівчина стала коричневої й потворної.

Ніхто не міг довідатися її – і елиза пішла з палацу У лісі вона задрімала й всю ніч снилися елизе брати: “Всі вони знову були дітьми, грали разом, писали грифелями на золотих дошках і розглядали пречудову книжку з картинками, що коштувала полкоролевства”. Викупавшись у струмку, елиза знову повернула собі свою красу. Зустрічна бабуся сказала їй, що бачила на ріці одинадцять лебедів у золотих коронах. Серце підказало елизе, що це її брати. І справді, увечері прилетіли лебеді – і перетворилися

в принців!

– Ми, брати, – сказав самий старший, – літаємо у вигляді диких лебедів від сходу до самого заходу. Коли ж сонце заходить, ми знову приймаємо людський образ. Тому вчасно заходу сонця ми завжди повинні мати під ногами тверду землю. Живемо ж ми далеко за морем.

Туди доводиться перелітати через все море, посередині якого стирчить невеликий самотній стрімчак, на якому ми абияк і можемо відпочити, тісно пригорнувшись друг до друга. Лише раз у рік дозволене нам прилітати на батьківщину – усього на одинадцять днів. – Візьміть мене із собою! – попросила елиза. У сітці із гнучкого лозняку понесли її брати-лебеді по повітрю.

Страшної була ночівля в буру на малюсінькому острові – “не більше голови тюленя “. Живучи в чудесній країні, елиза все міркувала про те, як їй расколдовать своїх братів. Один раз у сні з’явилася елизе фея Фата-Моргана. Вона сказала, що якщо своїми ніжними руками дівчина нарве жалкої кропиви, розімне її босими ногами, зробить із отриманого волокна довгі нитки й сплете з них одинадцять сорочок, які потрібно накинути на лебедів, чаклунство зникне Причому поки не окончится робота, принцеса не повинна говорити ні слова.

Інакше брати вмруть! елиза прийнялася за роботу. Пухирі від опіків підхоплювалися на її руках, але молодший брат обмивав її руки слізьми й там, куди падала сльозинка, зникали пухирі, ущухав біль. Працювала елиза в печері. Молодий і гарний король тої країни випадково під час полювання побачив “німу” дівчину в печері й забрал із собою.

Елизе вдалося захопити запасене волокно й одну готову сорочку Король проголосив її своєю нареченою, “хоча архієпископ і погойдував головою, нашіптуючи королеві, що лісова красуня, мабуть, відьма, що вона відвела їм усім ока й зачарувала серце короля”. Після весілля по ночах юна королева тихенько йшла зі спальні у свою потаєну комнатку, схожу на печеру, і плела там одну кропив’яну сорочку за інший, але, коли прийнялася вже за сьому, у неї закінчилося все волокно. Потрібно було йти на цвинтар за новим запасом.

Дівчину підстеріг архієпископ і подумав: “Хто може вночі бродити по цвинтарі? Тільки відьма!” елиза не могла виправдатися – їй заборонено було говорити. Швидко йшла робота, бракувало всього однієї сорочки Церковники присудили елизу до спалення.

“Народ валом повалив за місто подивитися, як будуть палити відьму. Жалюгідна шкапа везла віз, у якій сиділа елиза… ” Навіть по дорозі до місця страти не випускала вона з рук початої роботи.

Десять сорочок лежали в її ніг, одинадцяту вона плела И от прилетіли одинадцять білих лебедів, сіли по краях воза й галасливо захлопали своїми могутніми крильми. – Це знамення небесне! Вона безневинна, – шепотілися люди.

Кат схопив елизу за руку Вона поспішно накинула на лебедів одинадцять сорочок, і… перед нею встали одинадцять красенів-принців, тільки в самого молодшого не вистачало однієї руки, замість її було лебедине крило. Адже елиза не встигла закінчити останню сорочку, у ній бракувало одного рукава. елиза змогла говорити – і розповіла всі як було. Дрова в стосі, приготовленої для багаття, зацвіли білими трояндами И зажили брати, елиза і її чоловік-король без лих і сумів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Дикі лебеді Андерсона Х. К

Categories: Твори з української літератури

Links