ЧиЄ Онєгін переконаним циніком і егоїстом

Але чи є Онєгін переконаним циніком? Чи не грає він отут роль циніка? Припущення цілком імовірне й – не позбавлене серйозних підстав. Згадаємо: Онєгін не раз протягом роману продемонстрував, що в нього, по-перше, є моральні критерії для оцінки свого й чужого поводження, а по-друге, він. іноді й підтверджує на ділі власні моральні рекомендації. Так, наприклад, він надійшов у випадку з листом Тетяни: не обдурив, не скористався необачністю нехитрої провінціалки, хоча раніше він десятки разів обманював жінок, губив їхньої репутації й навіть пишався

цією роллю серцеїда, нав’язаної йому неписаними законами світського суспільства.

Заради справедливості варто визнати: Онєгін і в тій історії залишився вірним своєї страсті до рисовке. Адже Тетяна тоді анітрошки не захопила його. Та й перед ким він став би пишатися “перемогою” над цієї простушкой? До того ж в очах світської юрби честь подібної перемоги була б досить сумнівною. Чи не тому зіграв він роль доброчесної людини – зіграв перед нею й перед собою? Причому не без частки святенницької смиренності: адже він-те зовсім не той, за кого себе видає; зате інтерес новизни в цій ролі міг залучити

його. Весь перший розділ роману присвячений зображенню цього процесу формування онегинского характеру. Батько – особистість пересічна, а матірний єдиного згадування; зате сказано про гувернантку й гувернера: імовірно, дитина бачив їх частіше, ніж батьків. У всякому разі, не батьки навчають його й дають подання про моральні норми: цей обов’язок цілком переданий “французові вбогому”. Універсальний гувернер учив його “всьому жартуючи”, у тому числі й моральних поняттях. Імовірно, чув він хоча б краєм вуха – про те, що суворі поняття епохи класицизму вже немодні й що на зміну їм прийшли нові міркування: борг не в тім, щоб жертвувати всім заради держави, а в тім, щоб жити своїми відчуваннями, збагачувати душу новими враженнями, ставати більше тонкою й чутливою людиною. Так що батькам Онєгіна він міг здатися знаючим вихователем – цілком у дусі новітніх педагогічних навчань тої пори. От наступний щабель на життєвому шляху героя:

* Коли ж юності заколотної

* Прийшла Євгенію пора,

* Пора надій і сумуй ніжної,

* От мій Онєгін на волі…

И знову він самий звичайний: такий же, як і всі довкола нього. Навчання скінчилося, виховання – теж; починається життя по власній волі. Але чи можлива в його положенні теперішня воля? Адже він вступає в коло пристойних людей і повинен точно імітувати пристойну людину. Набір нескладний; без особливого перебільшення можна навіть сказати примітивний набір зовнішніх прикмет пристойної людини. Внутрішні якості поки що не зацікавили світло. І тому Онєгін не прагне їх виявляти відразу ж: він поступово входить у це нове суспільство.

ЧиНе перебільшував Пушкін духовну обмеженість так званого світла? Адже це – правлячий стан імперії! Ні, численні свідчення істориків підтверджують, що саме так і обстояло справа при допуску нової людини у верхи правлячого стану. Часом самі обмежені, примітивні у своїх поняттях люди оточували імператорський престол, домагалися милостей государя, пробивалися до важелів влади, визначали політикові, якщо вони вміли імітувати необхідний, що здавна затвердився тип поводження при імператорському дворі.

Так чому ж Онєгіну не довестися до двору? Адже він не тільки освоїв цю роль, але й блискуче розіграв її при своєму вступі у світло. Вирок придворної юрби й ие міг бути іншим, крім думки: “…він розумний і дуже милий”. А Онєгін справді розумний: він адже не обмежився цією роллю, він відразу спробував устати вище вихідного рівня для

Новачків і став освоювати роль “ученого малого”.

Обидві ролі Онєгін виконав відмінно – варто визнати без застережень на цей рахунок. Застереження є іншого роду – чи такий були Онєгін насправді? Чи віддався він без залишку грі в чималу людину й ученого малого, так що його внутрішній мир як би злилася із цим миром танців, порожньої балаканини, легковагої вченості, паркетної суєти? Чи залишалося в нього на душі й на розумі що-небудь інше – заповітне, таємне, що відрізняється від думок, толков і пліток світла?

Нагадуємо: нікого не цікавило, який він насправді. Більше того: замкнутість, скритність – одне з неодмінних якостей, якими повинен був володіти людина, що вступала у світло. Щирість, довірливість, відвертість або осміювалися, або використовувалися з корисливою метою пропаленими законодавцями світла; у всякому разі, ці якості приносили неприємності своєму власникові


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ЧиЄ Онєгін переконаним циніком і егоїстом