“Чим менше жінку ми любимо…”

Роман “Євгеній Онєгін” – роман характерів і вдач. Його головний герой – аристократ по походженню й вихованню, індивідуаліст і егоїст по своєму моральному вигляді. Онєгін народився в багатої, але дворянській сім’ї, що розоряється. Його дитинство пройшло в повному відриві від народу, від усього російського й національного, він виховувався французами. І виховання, і утворення Онєгіна носило поверхневий характер і не підготувало його до праці й реального життя. Таке виховання було характерним для більшості столичних дворян.

Пушкін

підкреслює негативне відношення Онєгіна до навколишнього середовища: “різкий, охолоджений розум”, “жарту з жовчю навпіл”; говорить про “злість похмурих епіграм”, про “уїдливий” суперечці. В образі Онєгіна – риси талановитих, розумних, повного шляхетних прагнень людини. Порвавши зі світлом, Онєгін узявся за самоосвіту:

Загоном книг уставив полицю, Читав, читав – а все безглуздо.

Онєгін – неабиякий, з гострим критичним розумом людин. Він незадоволений навколишнім життям, йому задушливо у світському середовищі, у нього передовому, близькі авторові літературні симпатії, улюблені

книги й герої, у нього шляхетна душа, він чесний і гордий. Онєгін не позбавлений політичних інтересів. Нудьга Онєгіна, за словами И. Семенко, “аж ніяк не ознака “холодності” до політики, а ознака “холодності” до суспільної системи, предмету невдоволення передового дворянства”.

Складність і суперечливість характеру Онєгіна розкривається насамперед у його взаєминах з Тетяною. Після того як Євгеній одержав листа від Тетяни, все гарне, чисте, світле в його душі, всі не замутнене світлом і світською мораллю прокинулося в ньому:

Мені ваша щирість мила;

Вона у волненье привела

Давно, що умолкнули почуття.

Глибину й значущість щиросердечного миру Тетяни, щирість і силу її почуття Онєгін зрозумів і оцінив, вони зародили в його душі таке ж чисте й глибоке відповідне почуття:

Я вас люблю любов’ю брата

И, може бути, ще нежней.

Але байдужність до життя, пасивність, бажання “спокою”, байдужість і внутрішня спустошеність вступили в протиріччя з молодим, теплим і щирим почуттям і перемогли його:

Свою осоружну волю

Я втратити не захотів…

Я думав: вільність і спокій

Заміна щастю.

Ще трагичнее зіткнення “старого” і “нового” у свідомості Онєгіна розкривається в його взаєминах з Ленским. Убивство Ленского на дуелі в ім’я норм світської моралі Онєгін оцінив як злочин. Почалася болісна трагедія його совісті. Убивство Ленского стало не тільки незагойною раною в душі Онєгіна, але й початком перелому в його світогляді. На цьому жорстокому життєвому уроці він ясно зрозумів згубність світської моралі, що вбралася в його свідомість у роки молодості. Цей серцевий біль, що став джерелом трагедії Онєгіна, відкрила нову сторінку в його житті.

Потім Онєгіним “опанувало занепокоєння, полювання до зміни місць”. Його подорож по Росії дало можливість уперше в житті довідатися Батьківщину, побачити її дійсне положення, довідатися правду про страждання народу, про загальне гноблення. Подорож повинне було намітити шлях переродження Онєгіна, допомогти знайти йому своє місце в житті. Але враження від картин народного життя наповнили душу Онєгіна новою тугою, ще більш глибокої, чим та, котра володіла їм у дні юності: вона стала тепер болем за Батьківщину, за її ганебне сьогодення, за свою безцільну й нікому не потрібне життя.

Онєгін, що знову повернувся у світське петербурзьке суспільство, – зовсім інша людина: і Онєгін інший, і відношення до нього світського суспільства інше, його тепер ненавидять. Серед ненависної йому світського середовища новим світлом засяяла для Онєгіна Тетяна. Онєгін полюбив її, його почуття глибокі й щирі. У листі Онєгіна до Тетяни – істотна різниця між колишнім і теперішнім Онєгіними. Схвильованість і пристрасність замінили байдужість і модну розчарованість Онєгіна. Почуття Онєгіна велике й красиво, а Тетяна називає його “образливою пристрастю”, повідомляє Онєгіна рабом “дрібного почуття”.

У російську літературу, у свідомість російських читачів наступних поколінь Онєгін увійшов як образ зайвої людини, що не знайшов свого життєвого шляху, що не володів належною силою характеру, щоб вирватися з навколишнього середовища, перетвореного, за словами Герцена, в “розумну непотрібність”. Онєгін відкрив целую галерею образів зайвих людей у Творчості Лермонтова, Тургенєва, Гончарова й багатьох інших росіян письменників


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Чим менше жінку ми любимо…”

Categories: Нові твори

Links