“Чи можна вважати Толіка “блакитною дитиною”?

В чудовому оповіданні про стосунки між батьками і дітьми авторства Анатолія Дімарова повідана приємна для прочитання історія. Якось після важкого дня в школі син повернувся додому. Як виявилося, у школі він пустував і бавився, за що отримав відповідну відмітку в щоденник. Насправді, це звичайна історія з життя звичайної дитини. Тим не менше, кожен батько, а вже тим більше бабуся або дідусь вважають своїм святим обов’язком покартати нащадка за його діяльність і сказати, що самі вони ніколи такого не робили, коли були молодими.

Ось і в цьому

оповіданні бабуся сказала своєму онуку, що його тато був своєрідною блакитною дитиною, ангелом, яка в дитинстві ніколи не пустувала і не бавилася. Папа це підтвердив, адже він дуже хоче, щоб син нормально вчився і добре себе вів. У той же час він згадав, що відбувалося з ним, коли він був у віці свого сина, на нього нахлинули спогади, які явно підтверджували, що маленький Толик ніколи не був “блакитною дитиною”, а був навіть більш активним і пустотливим, ніж його власний син зараз. Батько згадав, як він розважався в школі і біля неї, як він лазив на яблуню і який переніс стрес після падіння з неї, він згадав,
як ловив раків, боявся змій і втопив відро, за що пізніше був покараний своїми батьками. Він згадав все те, що відбувалося з ним у дитинстві. А там було стільки всього, що він навряд чи міг коли-небудь називати себе самого кимось, хто хоча б трохи був схожий на ангела. Вже точно Толіка не можна було вважати “блакитною дитиною”.

У цьому дивовижному оповіданні автором піднімається цікава проблема, при цьому вона тут же вирішується і показується зсередини. Як правило, батьки вимагають від дітей дуже багато чого, при цьому вони чомусь схильні забувати себе і своє дитинство з усіма своїми справами і турботами, які тоді їх так хвилювали. Але як можна вимагати від власного сина бути спокійним і в усьому слухняним, якщо ти сам в дитинстві був непосидючим, і твоїм батькам довелося натерпітися з тобою безлічі проблем? Навряд чи можна всерйоз вимагати цього. Втім, не можна сказати, що в цьому творі батько став дуже лаяти свого сина за ті його пригоди. Звичайно, батьки хочуть всього найкращого дітям, але важливо дотримуватися у всьому цьому баланс, шукати і знаходити золоту середину, дисциплінуючи дитини, але і не вимагаючи від неї занадто багато чого.

Мені дуже сподобалось це оповідання. Досить складна проблема, піднята в ньому, була вирішена з легкістю і простотою. Після прочитання і дітям, і батькам стає дуже добре зрозуміло, як потрібно поводитися один з одним, щоб зберегти хороші і добрі стосунки протягом тривалого часу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

“Чи можна вважати Толіка “блакитною дитиною”?