Центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Ідіот”

Парфен Рогожин – одна з найтрагічніших фігур у російській літературі. Спочатку – битий власним батьком купчик у смазних чоботах і кожусі, потім – мільйонер, байдужий до збільшення свого стану, і, нарешті, у фіналі – убивця. На перших сторінках роману, у вагоні Петербургско-Варшавской залізниці, оповідання Рогожин про себе й про зустріч із Настасьей Пилипівною – експозиція всього, що в романі відбудеться

Це збуджена сповідь незнайомим людям – про смерті батька, про те, як на батьківських похоронах “з покриву парчевого на

труні батька, уночі, брат кисті золоті обрізав”, про мільйонну спадщину, що жгет руки, і, нарешті, про жінку, який він за десять тисяч “підвіски” купила, за що був побитий батьком. Сповідь загрожує лихом. Пристрасть оселилася в душі Р., а між ним і предметом страсті – пропасти. У болісних спробах переступити цю прірву – трагічний рух характеру

Достоєвський в “Ідіоті” зіштовхує й переплітає самі різні соціальні стихії – від великосвітської до самою низкою, низинної. Завдяки своєму капіталу Р. як би посередині, він вхожий у богатие будинку. Але рогожинская компанія, його постійна звита – напівкарні

типи, як мухи до меду прилипающие до чужих грошей. Відомий інтерес Достоєвського до карних хронік. Психологію злочинця, мабуть, ніхто з російських письменників не вивчив так глибоко й всебічно, як Достоєвський. Тема злочину, Сибіру, каторги раз у раз виникає на сторінках роману. Але попри все те сказати, що Рогожин – тип злочинця, неможливо. У ньому оселилося незбагненне для іншої людини почуття – насамперед до князя Мишкіну. “Невідомо мені, за що я тебе полюбив”, – було сказано при першій зустрічі, а потім це переходить у любов-ненависть, що вимотує душу

Не випадкова особа Рогожин постійно ввижається князеві. У вокзалу, у вуличній юрбі, у церкві, у крамниці ножовщика – усюди він бачить цю бліду особу й палаючі очі. Бачить, відразу забуває, потім згадує й запитує Р., він чи це був. Той не приховує: він. За бажанням Парфена вони побраталися, помінялися хрестами – Р. начебто відвів від себе страшну думку, попросив матір благословити свого названого брата. Мишкін, бродячи по місту, переконує себе, що Парфен “на себе обмовляє; у нього величезне серце, що може й страждати, і співчувати. Коли він довідається всю істину й коли переконається, яке жалюгідна істота ця недоумкувата, ушкоджена, – хіба не простить він їй все колишнє, всі мучення свої? Хіба не стане її слугою, братом, іншому, провидінням? Жаль осмислить і навчить самого Рогожина…” Така логіка Мишкіна, і в ній світло його душі. А Р. у цей час уже заносить над князем ніж. “Парфен, не вірю!” – встиг крикнути Мишкін і впав у падучій. Припадок урятував йому життя

У Рогожина темна, звірина душа. Вдивившись у портрет його батька, Настасья Пилипівна помітила, що Р., якби гроші полюбив, то “не два мільйони, а мабуть, і десять зібрав, так на мішках своїх з голоду б і помер”. Але трапилася “напасть”, одна пристрасть підмінила іншу, і все життя Парфена переломилося. У страшних мученнях, не знаючи, що робити, щоб ці борошна, св і чужі, припинити, він іде на вбивство. Фінальна мізансцена страшна: у тіла мертвої Настасьи Пилипівни ночують в обнимку, як два брати, Мишкін і Рогожин

В “Висновку” Достоєвський розповідає, що під час судового процесу Рогожин був мовчазний, нічим не підтвердив думки свого адвоката про запалення мозку, навпроти, ясно й точно пригадав всі дрібні обставини події, а строгий вирок вислухав суворо й “задумливо”. Після цього автор швидко згадує, що багато інші, звичайні, герої його роману “живуть як і раніше, змінилися мало, і нам майже нема чого про їх передати”. Так що характер і доля Р., Настасьи Пилипівни, Мишкіна явно відстороняються від ряду звичайних


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Ідіот”

Categories: Нові твори

Links