“Цей не народився, щоб стояти на колінах…”
СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)
ДОЛЯ ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ І ФОРМУВАННЯ ЙОГО ХАРАКТЕРУ
“Цей не народився, щоб стояти на колінах…”
Мабуть, Жульєну Сорелю, з його ностальгією за нещодавно минулими часами, сподобалися б слова М. Лєрмонтова: “Печально я дивлюсь на наше покоління!..” Бо йому, народженому приблизно в 1812 p., коли зірка Наполеона й разом з нею “героїчна доба” починали згасати, залишалося тільки мріяти про те, як він, з його талантами й характером, міг би здобути визнання в суспільстві, якби народився поколінням
Особливо сильний вплив на формування особистості юнака сиравив старий полковий лікар, який був учасником воєнних кампаній.
Отже, кумиром Жульєна Сореля був Наполеон Бонапарт. І вже в цьому було невичерпне джерело конфліктів палкого юнака з навколишнім світом. Адже як не можна теплолюбним тваринам і рослинам вижити в умовах льодовикового періоду, так не можна було плебею з палким серцем і енергійною вдачею жити й реалізувати себе в умовах Реставрації. Тож коли товариш Жульєна, Фуке, зробив йому дуже вигідну пропозицію щодо компаньйонства в торгівлі, той не погодився. І не через те, що не оцінив щирих поривань друга, а через те, що міряв час ніби “за годинником” доби Бонапарта: “Як? Змарнувати сім або й вісім років? Та мені ж буде двадцять вісім; а в цих літах Бонапарт. уже здійснив величні діла! Поки я, нікому не відомий, набуду трохи грошей, тиняючись по торгах і запобігаючи ласки якихось жалюгідних шахраїв, – хто знає, чи збережеться ще тоді в моєму серці хоч іскра священного вогню, необхідного для здобуття слави?”
“Новий герой”: непересічна особистість чи цинік?
У листі, написаному від імені пані де Реналь, Жульєн Сорель охарактеризований дуже негативно: “Бідний і жадібний, цей юнак прагнув завоювати собі певне становище у світі й вибитися в люди, удаючись з цією метою до найвитонченішого лицемірства й звабивши слабу й нещасну жінку. Одним з його способів домагатись успіху в тому чи іншому домі є зваблення жінки, яка користується в цьому домі найбільшим впливом. Прикриваючись удаваною безкорисливістю й фразами, вичитаними з романів, він прагне одного – оволодіти довірою господаря дому і його багатством. Він сіє скрізь нещастя і вічне каяття…”
Ця знахідка Стендаля – непересічний плебей-бунтівник, який проривається докладного олімпу, використовуючи для цього прихильність до нього жінок, – виявилася плідною в літературі XIX ст. Згодом подібну схему Акористав Гі де Мопассан. Головний герой його роману “Любий друг” Жорж Дюруа теж робить кар’єру, спокушаючи жінок. Однак, на відміну від Жульєна Сореля, він уже абсолютно не переймається ані почуттями, ані докорами сумління, а цинічно сприймає свої численні інтрижки як звичайнісінькі сходинки службової драбини.
Жульєн часто використовує військову лексику (слова “бій”, “відступ”, “перемога”, “маневр” тощо): “Міркуючи про перемоги Наполеона, він якось по-новому глянув і на свою перемогу. ‘Так, я виграв бій, – думав він, – але треба скористатися зі своєї перемоги, треба принизити гордість цього зарозумілого дворянина, поки він відступає. Так діяв Наполеон. Треба зажадати відпустку на три дні, щоб відвідати мого приятеля Фуке. Якщо пан де Реналь відмовить мені, я знову йому заявлю, що піду від нього, – і він поступиться. Ця пристрасть призводить до того, що юнак “мілітаризує” навіть свої стосунки з жінками, асоціюючи їх з баталіями Наполеона: “У цьому бою, що зараз затівається, – додав він, – її дворянська гордість буде своєрідним пагорбом, військовою позицією між нею і мною. Ось тут і треба маневрувати”.
Незважаючи на низьке походження й бідність, Жульєн був надзвичайно гордою людиною. Особливої напруженості твору надає його постійна боротьба за те, щоб не дати себе принизити. Із цією думкою він розмовляє з провінційними й паризькими аристократами, цим страхом – бути приниженим – пояснюються його дивні приготування до побачень з жінками, як до військових дій. Він, намацуючи в кишенях пістолети, довго розглядає місце побачення (заглядаючи навіть під ліжко в присутності коханки!), неначе полководець оглядає поле бою – чи немає, бува, якоїсь засідки, з якої може виникнути небезпека: “Він зробив справжню, дуже ретельну військову розвідку по всьому саду. “Йдеться про мою честь, – думав він. – І якщо я щось прогавлю, даремно нарікатиму потім: Ах, я про це й не подумав. Тоді я ніколи собі не прощу”
Недаремно коли абат Пірар рекомендує молодого плебея маркізу де Ла-Молю, то попереджає паризького можновладця: “Я забув зробити одне застереження, – сказав абат, – цей юнак хоч і дуже низького походження, але гордий, і з нього не буде ніякої користі, якщо ви зачепите його самолюбство; ви зробите його тупицею”. Ця його риса подобається і викликає повагу в надзвичайно гордій аж до високомірності Матильді, яка, мимохіть підслухавши зневажливу оцінку Жульєном атмосфери, що панує за обідом у домі де Ла – Молів, робить про нього узагальнюючий висновок: “Цей не народився, щоб стояти на колінах…”
(3 votes, average: 3.67 out of 5)