БУКОВСКІ, Чарлз

(1920 – 1994)

БУКОВСКІ, Чарлз (Bukowski, Henry Charles – 16.08.1920, Андернах, Німеччина – 09.03. 1994, Сан-Педро, Каліфорнія, США) – американський письменник, чільний представник т. зв. “другої хвилі” “бітників” і “брудного реалізму”. Його батько, Генрі Буковскі, був солдатом окупаційного корпусу американської армії в Німеччині, де й познайомився з матір’ю майбутнього письменника – місцевою жителькою Катаріною Фетт. Незабаром в інтернаціонального подружжя народився син Чарлз.

У 1922 р. родина переїхала до США і поселилася в Лос-Анджелесі,

де Буковскі, зрештою, провів більшу частину свого життя. В роки “великої депресії” батько майбутнього письменника часто не мав роботи, а відтак – зазирав у чарку і регулярно лупцював сина. Пізніше Буковскі описав своє дитинство в автобіографічній повісті “Шинка з житнім хлібом” (“Ham on Rye”, 1982), зі сторінок якої його батько постає у вельми непривабливому світлі.

Замолоду Буковскі багато читав. Після закінчення школи він протягом року навчався у міському коледжі Лос-Анджелеса, де студіював журналістику і літературу. Згодом, характеризуючи свої літературні уподобання, Буковскі писав: “Мені

подобалися “Подорож на край ночі” Селіна, Війон, Неруда, ранній Хемінгвей, Селінджер, весь Кнут Гамсун, Федір Достоєвський – оце, мабуть, і все”.

У 1941 р. юнакові довелося покинути рідну домівку – батько, випадково прочитавши кілька синових оповідань, викинув його речі просто на газон перед будинком.

У роки Другої світової війни Буковскі, так би мовити, “бурлакував” в пошуках роботи, побувавши в різних куточках США. В автобіографії, написаній у 1975 р. для біобібліографічного словника “Письменники світу”, він згадував про цей період так: “Я бачив більшість міст і працював приблизно в сотні місць. В основному, я голодував, намагаючись писати, обмежував себе одним шоколадним батончиком на день і писав по чотири-п’ять оповідань за тиждень. У мене не було друкарської машинки, і більшість своїх творів я писав від руки друкованими літерами, а тоді розсилав у “Harper’s”, “New-Yorker” і “Atlantic Monthly”. Однак усі рукописи поверталися назад. Нарешті, коли мені було двадцять чотири роки, моє оповідання прийняв журнал “Story”. Друге взяв часопис “Portfolio”. Я почав пити більше, ніж звичайно, тоді перестав писати і просто пиячив…”

Після закінчення війни Буковскі назавжди повернувся до Лос-Анджелеса. Протягом наступних десяти років він жив із Джанет Куні Бейкер, яка була на десять років старшою від Буковскі, проте пиячила нарівні з ним. У 1952 р. Буковскі влаштувався на роботу в поштове відділення, а через три роки мало не вмер від численних внутрішніх кровотеч, спричинених зловживанням алкоголю. Про своє тодішнє перебування в окружному шпиталі Буковскі написав: “Мені перелили дванадцять пінт крові і дванадцять пінт глюкози. Я відмовився від операції, хоча, як мені сказали, без неї я не виживу. Мені також сказали, що якщо я ще хоч раз вип’ю, то неодмінно помру. Вони збрехали мені двічі”.

У 1955 p., одразу ж після виходу з лікарні, Буковскі захопився поезією (“щовечора я повертався з роботи додому і, нажлуктавшись пива, починав писати вірші – за два тижні я написав шістдесят віршів і не мав жодного уявлення, що мені з ними робити далі”). Його перша поетична книжка “Квітка, кулак і звірячий зойк” (“Flower, Fist and Bestial Wail”) побачила світ у 1959 році тиражем 200 примірників. Відтоді Буковскі майже щороку публікував збірку нових віршів. Щоправда, до власної поетичної творчості у нього було особливе ставлення – Буковскі вважав себе письменником і, зокрема, зауважував: “Казати, що я – поет, означає штовхати мене в компанію версифікаторів, продажних пустобрехів, йолопів, простаків і мерзотників, які маскуються під мудреців”. З цією автохарактеристикою перегукуються і слова відомого поета-бітника Л. Ферлінгетті: “Вірші Буковскі – це в основному оповідання, як і його проза”.

Що ж до прози як такої, то перша книга оповідань Буковскі – “Всі сраки світу і моя” (“All Assholes in the World and Mine”, 1966) – вийшла з друку через сім років після його поетичного дебюту. На початку 60-х pp. Буковскі почав публікуватися у нью-орлеанському видавництві “Луджон Прес” (“Loujon Press”). Тут, зокрема, виходив славнозвісний у богемному середовищі журнал “Outsider”, на сторінках якого друкувалися такі письменники, як Гері Снайдер, Лоренс Ферлінгегті, Аллен Гінзберг, Генрі Міллер, Вільям Берроуз та ін.

Поступово літературна репутація Буковскі зміцнювалася. В автобіографії він згадував: “Я продовжував писати, мені таланило. Я повернувся до жанру оповідань, надрукувавши їх чималенько у “Вічнозеленому Ревю”.(“Evergreen Review”), виходили книги моїх віршів – приблизно по одній щороку в різних місцях, але здебільшого – у видавництві “Луджон Прес” (“Loujon Press”). Крім того, я почав вести колонку “Нотатки старого паскудника” (“The Notes of a Dirty Old Man”) у гадпільній газеті “Відкрите місто” (“Open City”), а згодом – у “Los Angeles Free Press” (в 1969 p. ці нотатки побачили світ окремим виданням – Г. Б.). Оповідання також почали виходити окремими книгами у видавництвах “Чорний горобець” (“Black Sparrow”) і “Вогні великого міста” (“City Lights”)”.

З 1958-го по 1970-ий р. Буковскі працював листоношею у поштовому відділенні. І хоча платня була поганенькою, проте на життя вистачало. Але у 1970-му все змінилося: Буковскі назавжди покинув роботу і написав свій перший роман “Пошта”(“Post Office”, 1971) – “за двадцять ночей, випивши двадцять п’ять пінт віскі, тридцять п’ять батарей пива і випаливши вісімдесят сигар. Відтоді я пишу і живу з цього. Джон Мартін з “Чорного горобця” дуже допоміг мені. Він пообіцяв платити мені 100 доларів щомісяця до кінця життя, незалежно від того, писатиму я чи ні”. Зрештою, через рік саме у “Чорному горобці” роман Буковскі побачив світ.

Протагоністом більшості прозових творів Буковскі є Генрі Чінаскі – автобіографічний персонаж, своєрідне alter ego автора. Цей образ вперше з’являється у збірці оповідань “Зізнання людини, достатньо божевільної, щоб жити з бестіями” “Confessions of a Man Insane Enough to Live with the Beasts”, 1965). Чінаскі – відчайдушний п’яниця, бабій і гульвіса, його звичне товариство – волоцюги та злочинці, хоча іноді йому доводиться бувати і у вищому світі. Про пригоди свого улюбленця Буковскі розповідає у романах “Пошта”, “Трудова книжка” (“Factotum”, 1975), “Жінки” (“Women”, 1978) та повісті “Шинка з житнім хлібом”, у якій описано дитинство та юність Чінаскі.

У 1976 р. письменник познайомився із заможною власницею продовольчої компанії Ліндою Бейль, яка була на 25 років молодшою від нього. У 1985 році Буковскі одружився з нею, і відтоді його життя нарешті увійшло у спокійніше русло – на схилі віку він опинився у будинку з басейном, отримавши можливість їздити на чорному BMW, друкувати свої твори на комп’ютері, слухати твори улюблених композиторів В. А. Моцарта, Г. Малера, Я. Сібеліуса і Р. Вагнера на високоякісній апаратурі. Після того, як змінився соціальний статус Буковскі, у його поезії поступово зникли колишня агресивність і нестримна експресія, які були органічною складовою поетики відтворення життя маргінальних низів суспільства. Натомість нові вірші Буковскі характеризуються передусім спостережливістю емоційною ощадливістю – письменник ущипливо розповідає про своє теперішнє середовище, іронізуючи над рутиною його щоденного існування.

У 2-ій пол. 70-х – на поч. 80-х pp. ім’я Буковскі стало відомим широкій читацькій публіці, незважаючи на те, що він і надалі уникав контактів з літературним бомондом. Зокрема, подейкують, що свого часу письменник навіть відмовився від зустрічі з Ж. П. Сартром і Ж. Жене, які були захопленими шанувальниками творчості Буковскі і називали його “найкращим американським поетом”. Проте у 1973 р. на одному з американських телеканалів було показано документальний фільм про Буковскі, знятий режисером Т. Гекфордом. А через рік письменник став лауреатом премії Національного Фонду сприяння мистецтвам.

З плином часу неординарною особистістю зацікавився Голлівуд. У 1983 р. на екрани вийшов фільм “Оповідки про звичайне безумство”, сценарій якого грунтувався на оповіданнях Буковскі зі збірки “Ерекції, еякуляції, ексгібіції і оповідки про звичайне безумство взагалі” “Erections, Ejaculations, Exhibitions, and General Tales of Ordinary Madness”, 1972). Режисером фільму був Марко Феррері, виконавцями головних ролей стали Бен Газарра і Орнелла Муті. У центрі сюжету – розповідь про схибленого на сексі п’яницю-поета, якому ніяк не вдається налагодити щасливі стосунки зі своїми пасіями.

Проте набагато відомішим є фільм “Завсідник барів” (“П’яничка” – “Barfly”, 1987), продюсером якого став Френсіс Форд Коппола, а режисером – Б. Шредер. Для цієї стрічки Буковскі сам написав сценарій, переробивши для екранізації свій роман “Трудова книжка “Відтак у “Завсіднику барів “багато автобіографічного матеріалу, самого ж Буковскі (вірніше – його alter ego, Генка Чінаскі) зіграв Міккі Рурк, а в ролі “дами серця” письменника виступила Фей Даневей.

Останньою прижиттєвою публікацією Буковскі став роман “Макулатура”(“Pulp”, 1994), роботу над яким він завершив незадовго до смерті, уже, напевно, знаючи про те, що у нього – невиліковна лейкемія. Письменник не дожив шести років до колись призначеного самому собі терміну: “Я вже все спланував. Вріжу дуба у 2000 році, коли мені стукне вісімдесят… Подумати тільки: тобі 80, а трахаєш 18-річну… Якщо й можна якось змахлювати у грі зі смертю, то лише так…”

Г. Безкоровайний


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


БУКОВСКІ, Чарлз

Categories: Біографії

Links