Багатство художніх образів у творчості Григорія Сковороди
Прямі й опосередковані поняття дуже широко використає Григорій Сковорода, взявши їх із Закону Божого, тобто Біблії, або миру символів, як їх називає сам автор. Існує одне велике коло (макрокосм), всесвіт, що постійно рухається по своїй траєкторії, у ній укинуте коло малий – людин, що теж повинен рухатися не зупиняючись, разом із всесвіту, якщо одне коло зупиниться нехай хоч на мить, те це й буде кінець всьому існуванню, кінець буттю
Ми зустрічаємо коло в образі змія в кільці, де глава йому початок, а хвіст кінець. Скручуючись у кільце, він і
Але образ плачучи й образ веселого серця, є двома різними поняттями, двома кінцями одного ціпка, ми не можемо сказати, що вони ділять мир навпіл, тому що вони є один ціпок, а також характеризують одне поняття не матеріального, а невидимого миру, а саме людські почуття, які самі по собі є нейтральними, і лише схильність людини до того іншого кінця ціпка зображує перед нами це почуття, то в позитивному те в негативному світлі. Тут безвихідності немає. Лише треба мати контроль над почуттями й страстями. І таки,
Бог є непереборним, недосяжним, і незбагненним людським зіпсованим розумом. Він є всюдисущим, всі проникливим для людини й усього живого, першим чудом із чудес. Весь всесвіт, все життя або, як його називає Сковорода “хаос морський”, розташований за певною ієрархією. Якщо добре придивитися то побачимо цей малюнок у пірамідальній формі самого широкого кола, що представляє земну кулю, тобто це коло ще й знизу має кулю, сферу, до самого вищого щабля цієї піраміди, до її вершини, на якій і перебуває геніальне Боже створення, тобто людина, але він прагне бути на цій висоті не заради власної досконалості всіх своїх примх, а людина, що прагне до зближення з Богом, тому й коштує на самій верхівці піраміди
Біля підніжжя цієї піраміди перебуває “море хаосу” з більшими хижими хвилями, але чим більше людина тягнеться до Бога, тим вище він коштує на пірамідальній драбині, і тем далі він від цих жадібних хвиль, тем не доступніше він є для них, а вгорі й навколо обвиває нас із усіх боків, проникаючи вглиб усього існуючого й живого, до самих сакральних куточків кожного створення, наш Творець, Бог. Тому і є кожна наша дія їм кероване, тому й стає Він, коли потрібно, нам на перешкоді, щоб не викинули чогось жахливого, чого б неможливо було вже виправити. Коли щабель такої ієрархічної пірамідки, крім нижнього, тобто земної кулі, є у вигляді кінця, але із гранями багатокутника, але правильної форми, симетричного. Саме ці грані, або ребра, і є шляхами нашими, що зрештою зближають нас із Істиною. Тому подивившись уважно й пильно на ці грані, з відвертим серцем ми бачимо, що вони не всі пологі, а деякі з них круті, майже відсічні, тому вони й отпугивают людини, що шукає більше простої дороги для себе. І лише деякі сміливці наважуються рватися по стрімких стежках з вибоїнами, тому на них важко підніматися, але важко злетіти й до кінця – у бездонну “морську стихію”, а то, що для людей, які обрали широку, пологу, гладеньку, але досить слизьку дорогу, підйом. Вони падають, а піднятися більше не мають можливості, і хвилі з радістю й зловтіхою, без попереднього жалю за такими невдахами, поглинають їх, тягнуть за собою в безодню й нескінченне “море”, у своє кипляче пекло, що спотворює на зразок зіпсованого дзеркала твердінь і міць небесну
Із цим треба боротися, тому що перебування на дні “моря” навряд чи приємне й радісне. І Господь знайшов цей вихід для нас, пославши на землю єдиного свого сина – Ісуса Христа, заради нашого порятунку. А перед тим обрав ще однієї людини, крім того, – жінку, для боротьби з пеклом диявольським, Мати Христову – Марію, що первородний гріх її не торкнувся
На картинах, визнаних світлом, Марію зображують або на кулі земному, як це бачимо в Григорія Сковороди, або на місяці, або хмарині. Але це нічого не змінює, тому що й снопа земна є сферою, і місяць ми бачимо в такому виді, хоча й не завжди,
Інша сторона його закрита для наших очей тінню, і хмаринка – це теж сфери, хіба тільки небагато химерна, тому що не кожний може вбачати в ній символ Небесної Твердіні, а також символ вінця Богородиці на Царицю неба й землі. Ці вище згадані сфери, символізуючи зло, обвиває змій, а главу йому душить п’ятої Богородиця. Саме таким способом і Сковорода змалював цей образ Богородиці на кулі, що веде безперервну боротьбу зі спокусою, з дияволом, з пеклом, і “морем хаосу”, із суцільним безладдям, що панує у світі, намагаючись також “провести нас шляхом істини, дорогою, що не є неможливої, тому що нею йшов Христос”. Отже кожний має свій шлях, а потім, свій хрест, що повинен прийматися не як ноша, а лише як очищення власного єства, через шлях катарсису пройти до Царства Вічному, до Рідного Дому. Очищення серця, насамперед – це своєрідний ключ у всій поетиці пор барокко. Ця душа, цей радісний підйом, що через очищення всі ближче й ближче наближає до Бога, піднімаючись поволі нагору.
Життя Сковорода бачило небагато суб’єктивно, він начебто дивився на багато років уперед, передбачаючи те, що могло б відбутися значно пізніше, намагаючись при цьому подать корисні ради, і не тільки одній людині, а суспільству взагалі.
Отже, численними образами й збірними поняттями наскрізь пронизана творча спадщина Сковороди. Найпоширенішим образом, що вбирає в себе мільйони інших образів у поетиці Г. Сковороди – це море. Такому збірному поняттю “море бездонне” протиставляється “твердінь небесна”: сонцю – Бог, що веде зірці – Марія, а об’єднанням людського й земного є Син Божий – Ісус Христос. Культ поклоніння Богу, синові Божому, Духові Святому й Діві Марії є ще однією характерною рисою для барочної літератури також, як для досить яскравого її представника Г. Сковороди
(2 votes, average: 3.50 out of 5)