Ахматова А. – Коли в тузі самогубства

Замість передмови

У страшні роки ежовщины я провела сімнадцять місяців у тюремних чергах у Ленінграді. Якось раз хтось “пізнав” мене. Тоді варта за мною жінка, що, звичайно, ніколи не чула мого ім’я, опам’яталася від властивого нам усім заціпеніння й запитала мене на вухо (там усі говорили пошепки):

– А це ви можете описати?

И я сказала:

– Можу.

Тоді щось начебто посмішки сковзнуло по тому, що ніколи було її особою.

1 квітня 1957, Ленінград

Коли в тузі самогубства

Народ гостей німецьких чекав,

И дух

суворий візантійства

Від російської церкви відлітав,

Коли приневская столиця,

Забувши велич своє,

Як сп’яніла блудниця,

Не знала, хто бере її,-

Мені голос був. Він кликав утешно,

Він говорив: “Іди сюди,

Залиш свій край, глухий і грішний,

Залиш Росію назавжди.

Я кров від рук твоїх відмию,

Із серця вийму чорний сором,

Я новим ім’ям покрою

Біль поразок і образ”.

Але равнодушно й спокійно

Руками я замкнула слух,

Щоб цим мовленням невартої

Не опоганився скорботний дух.

Ахматова А. – Мені ні до чого одичні раті

Мені ні до чого одичні раті

И принадність

елегійних затійся

По мені, у віршах усе бути повинне недоречно,

Не так, як у людей

Коли б ви знали, з якого сміття

Ростуть вірші, не відаючи сорому,

Як жовта кульбаба в забору,

Як лопухи й лобода

Сердитий окрик, дьогтю запах свіжий,

Таємнича цвіль на стіні…

И стих уже звучить, задерикуватий, ніжний,

На радість вам і мені.

Ахматова А. – Мужність

Ми знаємо, що нині лежить на вагах

И що відбувається нині.

Година мужності пробив на наших годинниках,

И мужність нас не покине

Не страшно під кулями мертвими лягти,

Не гірко залишитися без даху,

И ми збережемо тебе, російське мовлення,

Велике російське слово

Вільним і чистим тебе пронесемо,

И онукам дамо, і від полону врятуємо

Навіки.

Ахматова А. – Реквієм

Ні, і не під далеким небозводом,

И не під захистом далеких крив,-

Я була тоді з моїм народом,

Там, де мій народ, до нещастя, був

1961

Присвята

Перед цим горем гнуться гори,

Не тече велика ріка,

Але міцні тюремні затвори,

А за ними “каторжні нори”

И смертельна туга

Для когось віє вітер свіжий,

Для когось ніжиться захід –

Ми не знаємо, ми всюди ті ж,

Чуємо лише ключів осоружний скрегіт

Так кроки важкі солдатів

Піднімалися як до обідні ранньої,

По столиці здичавілої йшли,

Там зустрічалися, мертвих бездыханней,

Сонце нижче, і Нева туманней,

А надія все співає вдалині.

Вирок… І відразу сльози заюшать,

Від всіх уже відділена,

Немов з болем життя із серця виймуть,

Немов грубо горілиць перекинуть,

Але йде… Валандається… Одна…

Де тепер мимовільні подруги

Двох мого осатанілого років?

Що їм чудиться в сибірській хуртовині,

Що ввижається їм у місячному колі?

Їм я шлю прощальний свій привіт

Березень 1940

ВСТУП

Це було, коли посміхався

Тільки мертвий, спокою рад

И непотрібним привеском гойдався

Біля в’язниць своїх Ленінград

И коли, збожеволівши від борошна,

Ішли вже засуджені полки,

И коротку пісню розлуки

Паровозні співали гудки,

Зірки смерті стояли над нами,

И безвинна корчилася Русь

Під кривавими чоботями

И під шинами чорних марусь.

1

Вели тебе на світанку,

За тобою, як на виносі, ішла,

У темній світлиці плакали діти,

У божника свіча обпливла

На губах твоїх холод іконки,

Смертний піт на чолі… Не забути!

Буду я, як стрілецькі женки,

Під кремлівськими вежами вити

[Листопад] 1935, Москва

2

Тихо ллється тихий Дон,

Жовтий місяць входить вдом.

Входить у шапці набекрень,

Бачить жовтий місяць тінь

Ця жінка хвора,

Ця жінка одна

Чоловік у могилі, син у в’язниці,

Помолитесь про мене

1938

3

Ні, це не я, це хтось іншої страждає

Я б так не могла, а те, що трапилося,

Нехай чорні сукна покриють,

И нехай віднесуть ліхтарі…

Ніч

1939

4

Показати б тобі, насмішниці

И улюблениці всіх друзів,

Царскосельской веселій грішниці,

Що трапиться з життям твоєї –

Як трьохсота, з передачею,

Під Хрестами будеш стояти

И своею слезою горячею

Новорічний лід пропалюватися

Там тюремна тополя гойдається,

И ні звуку – а скільки там

Неповинних життів кінчається…

1938

5

Сімнадцять місяців кричу,

Кличу тебе додому,

Кидалася в ноги катові,

Ти син і жах мій

Усе переплуталося навік,

И мені не розібрати

Тепер, хто звір, хто людина,

И довго ль страти чекати

И тільки курні квіти,

И дзенькіт кадильний, і сліди

Кудись вникуда.

И прямо мені в очі дивиться

И швидкою загибеллю загрожує

Величезна зірка

1939

6

Легені летять тижня,

Що трапилося, не зрозумію

Як тобі, синок, у в’язницю

Ночі білі дивилися,

Як вони знову дивляться

Яструбиною печенею оком,

Про твій хрест високому

И о смерті говорять

Весна 1939


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ахматова А. – Коли в тузі самогубства

Categories: Нові твори

Links