Арона Копштейна Талант – категорія вічна
Талановиті художники (поети, актори, композитори, прозаїки, маляри, режисери тощо) з’являлися й будуть з’являтися попри будь-які соціокультурні складнощі й негаразди, незважаючи на різні несприятливі чи негативні суспільні обставини й духовно-психологічні тенденції.
Цьому не завадять ані тиск на особистість, ані обмеження мистецької свободи, ані адміністративно-директивне керівництво художнім процесом, ані війни, руйнації, репресії тощо.
Втім, абсолютно несприятливих умов для розвитку мистецтва не буває. Не існує їх і для художньої
Літературна динаміка – явище складне, суперечливе, з піднесеннями й спадами, з форсованими й уповільненими етапами, з ренесансними й “штильовими” періодами, зі своїми культовими постатями, концептуальними лідерами, художніми ватажками й без них. Але це явище невпинне.
Рух образно-художньої думки (можливо, не завжди оригінальної), художньої форми (можливо, не завжди самобутньої), стилю (можливо, не завжди новаторського) тривав і триває постійно. А це – момент безперервності – вже є важливим свідченням якщо не зовнішньо вираженого, то внутрішнього
Пошуковість розвою не завжди буває художньо плідною, не завжди буває пов’язаною з появою визначних або етапних творів, явищ, але без неї (пошуковості) є неможливим шлях до піднесення національного мистецтва.
Українська художня культура переживала різні об’єктивні періоди свого розвитку – сприятливі та навпаки. Проте навіть за найбільш трагічних соціодуховних умов у ній з’являлися яскраві поети, прозаїки, драматурги.
Тому що талант – це категорія вічна, хоча й не часто буває позаісторичною.
Одним із найскладніших періодів для української літератури стали 30-ті роки ХХ століття. Проте і в цей час національне художнє слово певним чином розвивалося, і у цей період формувалися й працювали талановиті митці.
Серед них був і поет Арон Копштейн.
Арон Йосипович Копштейн народився за старим стилем 5 березня, за новим – 18 березня 1915 року в м. Очакові Херсонської губернії (зараз – територія Миколаївської області). Його батько був шкільним учителем.
Незабаром, коли Арону “виповнився один місяць, його родина переїхала до Херсона” ( 1, 3). Сім’я була дружною і досить великою: батьки виховували п’ятеро дітей.
Період війн та катаклізмів жорстоко відбився на дитинстві А. Копштейна. Рано, у п’ять років, залишившись без батьків, він став безпритульним, пізніше виховувався в дитячому будинку Херсона і у Будах, що неподалік від Харкова, звідкіля знову повертається у Таврійський край.
З підліткових років Арон розпочав “доросле” життя: закінчив ремісниче училище, працював на заводі ім. Петровського – учнем токаря, після того гартівником у ремонтно-інструментальному цеху, співробітничав як робкор із заводською багатотиражкою, входив до складу заводської літературної філії “Молодняка”.
Тоді ж, у підліткові роки, в Херсоні він починає писати, захоплюється поезією, бере участь підготовці й створенні рукописного часопису “Горн”, друкує вірші у заводській газеті.
1930 року А. Копштейн приїжджає до Харкова й привозить із собою низку поезій. Він мріє про літературну діяльність, про поетичне життя, про творчість і повну самовіддачу в творчості.
На початку 30-их років його вірші починають з’являтися у пресі, в часописах. На юного поета звертають увагу помітні у той час письменники – І. Кулик, П. Усенко, Л. Первомайський, С. Крижанівський.
1931 року, коли А. Копштейну було шістнадцять, він переїжджає до столиці України. У Харкові юний поет активно включається у літературний процес.
Поетична діяльність Арона Копштейна пройшла у чи не найбільш важкий для української літератури період і тривала в межах десяти років – з початку 30-их до початку 1940-го року.
Ще не так давно (років п’ятнадцять-двадцять потому) цей час – 30-ті роки ХХ століття – легендарно оспівувався в радянському суспільстві як період небувалих і нечуваних звершень, будівлі й досягнень. Нині ж він так само легендарно знищується як ера державного терору й переслідувань. Але ж окрім виокремлених соціальних характеристик це був і період звичайного життя, коли люди творили, помилялися, кохали, зраджували. І це також відбито в мистецькому русі того часу.
Арон Копштейн прожив неповних двадцять п’ять літ. За життя він написав і випустив шість поетичних книжок, виступив у двох колективних збірках ( 1 , 16 – 17 ).
Специфіка художнього розвою поета полягала у тому, що з 1933-го до 1939-го його книжки або книжки з його участю виходили друком щороку, одна за однією, а 1933-го року їх вийшло дві – одноосібна й колективна.
По смерті побачило світ ще п’ять поетових збірок – “Синє море” і “Вибрані твори” (обидві – 1941), й значно пізніше – “Вибрані поезії” (1955) та “Поезії” (1966), а також у російському перекладі “Стихотворения” (1956).
Назви прижиттєвих книжок Арона Копштейна влучно передають специфіку поетового ставлення до життя й до свого місця у ньому.
Перші збірки – “Хочемо, прагнемо, можемо” (1933) й “Харків” (1933, колективна) позначені юнацькою захопленістю всіма виявами оточуючого життя. У них немає місця сумнівам, коливанням, будь-яким ваганням. Вони пройняті беззастережним оптимізмом, романтичною поезією побуту, виробничих дій, духовних поривань, ліричних почуттів. У цих збірках закладено основні мотиви, що пройшли крізь усю творчість поета. Потім з’являлися нові мотиви, образи, але провідна тональність поезії зберігалася незмінною.
Це виразно засвідчили наступні книжки А. Копштейна – “Розмова” (1934), “Зростання” (1935, колективна), “Вулиця Щорса” (1936), “Джерело” (1937), “Держава сонця” (1938), “Радостный берег” (1939, в російському перекладі). Їхні назви – чіткі, життєстверджуючі, стислі – досить повно передають особливості поетового пафосу, мислення й стилю.
Арон Копштейн – це поет, який жив одним життям зі своїм ліричним героєм і тому майже увесь відбився у ньому. Ліричний герой якщо не альтер его поета, то принаймні його однодумець.
Провідною концептуальною рисою ліричного персонажа А. Копштейна є насиченість оптимістичною соціальною вірою. Він любить життя, тому що воно для нього є красивим і добрим, приємним і затишним, тому що не помічає темних і гірких його аспектів. Він насолоджується кожним днем, кожною миттю, як це робить маляр, коли бачить чарівний пейзаж, коли спостерігає та відчуває у своїй свідомості неповторні кольори й відтінки природи.
Ліричний герой А. Копштейна повністю й беззастережно приймає навколишні суспільні, духовні та психологічні процеси, не намагаючись їх аналізувати, а тим більше критикувати чи заперечувати. Його внутрішня позиція не тільки з граничною, але, здається, з абсолютною повнотою збігається з тими світлими, оптимістичними фарбами, епізодами, які він спостерігає довкола.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)