Антонич Богдан-Ігор Васильович Бронзові м’язи

Пісня змагунів

Сонце любимо та спорт,
Наша пісня складена в мажорній гамі,
Перегонів любимо бурхливий гамір,
Просто й без хитання в порт
Човен наш пливе.

Гімнастичний крок
Гуркотить на грищі, наче тарабан;
Це вистукуємо наш залізний ямб.
Прискає пісок.

Любимо: змагання труд,
Шлях під гору, далеч, розмір, погляд просто,
Усміх, промінь сонячний і вільний простір,
Й хвиль рвучких сміливий скрут.
Нас утома не поборе.

Від
Праці серце нам не хворе.
Сонця жар справляє, що тіла блищать, мов бронза.


О, який рекорд ще зможемо здобути, бозна:
Може, перемінимо
Світ.

Ратище в руках нам свище
Й пестить ляском диск,
Понад гуркотливе грище
Кулі срібний блиск
Й має м’яко м’яч.

Ми не знаємо невдач,
Лиш:
Розкіш небезпеки,
Радість перемоги.
Нас не болять ноги,
Як маршуємо,
Сильні, мов дейнеки,
Смілі, мов ушкали,
На найвищі скали.

Прибрані
В вічної весни зелений буз,
Махом руки, маршем ноги
Вітаємо сонця брус
Ми – бадьорі, бронзові боги. Біг на 1000 метрів

Віддих свище в легенів брилах,
Наче буревій.
Пливу легенько на ніг крилах


В синій обрій мрій.

Я не вихаю руками, я не вихаю ногами;
Закам’янілий тан.
Я тільки орю по морю персами, я тільки порю повітря тами,
Наче залізний танк.

Я не підношу ніг, я не підношу рук;
Закостенілий рух.
Я вистрілений зі стрільна рушниці стріл, я випнутий лук,
Розвійний вітру дух.

Попід мною в противну сторону біла піску каскада
Десь вдаль жене.
Дубовим тараном мені на груди пада та, наче градом,
В очі мене
Зернами тне.

О біла смуго піску! Я тебе зімну,
Не загородиш мет;
О райдуго піскова! Я тебе зігну,
Ще ти спиниш свій лет!

Кудою гляну, кудою гляну –
Тисяча очей в імлі,
Поглядів банить п’ястук,
Батоги вигуків тнуть,
Гарпуни люті, злі.

О, не треба оплесків, не треба, ні!
Дарма не складайте рук.
Вашого ентузіазму павук
Греблею не буде мені.

Я ніколи не стану, я ніколи не стану;
Як
Биндочку мети прорву,
В синій обрій розтану. Скок жердкою

Набрав повітря в груди,
аж засвистали звуком флейт.
Підніс жердину вгору;
так птах підносить дзьоб,
як починає лет.

Немов стовпи у землю,
вбив ноги у сажневий крок.
Пробитий наскрізь вітер.
Ніг видно лиш галоп.
Угору стрелив скок.

Штовхнув себе, й ворину
відкинула назад рука.
Залопотали в вітрі
і ноги й руки враз,
мов крила вітряка.

Хоч тіло олив’яне,
здається, що легкий, мов лист.
Сумний, що не зістане,
мов парус понад криком
мас,
поволі впав униз. Дівчина з диском

Гляджу захоплений по оболоні
І слова вигукнути з уст не можу,
Гляджу на тебе, горду, гарну, гожу,
І як стоїш, застигла у розгоні,
Струнка Діано з місяцем в долоні.

Рука пташиним вкрала легкість перцям,
Твій рух гнучкий розбурхує до краю.
Не бачу вже нічого більш, лиш знаю:
Юрбу схвилюєш ти шаленим герцем,
Моїм, неначе диском, кинеш серцем. Сітківка

Квадратова площа. Нитяний місток.
Білі молодці й дівчата білі
Сновигають поміж стінами сіток
По піску, що мов підлога в віллі.

Мірні, рівні, певні, круглі рухи,
Білі плями на мінистім полі,
Аж здається, що безжурні духи
Грають жеребом своєї долі. Змагання атлетів

Пухке лице судді, неначе в бонза,
Та свиставки пронизливий сигнал,
Захоплення в очах довкола пал.
І плескіт рук, і мого тіла бронза.

Дають побіди келих у долоні,
Беру його в мовчанці сам німий,
А на землі лежить противник мій,
Повалений в подвійному нельзоні.

Я – грецький бог з античної статуї –
Виходжу з жестом гордої поваги,
Дарма, що оплесків гудуть ще струї.

Несу здобуту чарку в свій притин,
Я хочу пити, я горю від спраги,
До уст бокал підношу – в нім полин.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Антонич Богдан-Ігор Васильович Бронзові м’язи

Categories: Твори з української літератури

Links