Аделардо Лопес де Айяла

Після вересневої революції 1868 року, Айяла відіграє важливу роль у політичному житті Іспанії. Примкнувши до колишнього сполучника лібералів, тобто до партії, найбільш діяльної й енергійної, він став одним з головних учасників того руху, яким був зруйнований трон Ізабелли II.

Тут, звичайно, не місце для оцінки його політичної діяльності; із цього погляду ми припускаємо, глянути на нього в іншій нашій праці Нова Історія Іспанії, де нам оведеться визначати ступінь участі кожної партії в цьому національному повстанні; у сьогоденні ж нарисі ми

відзначимо лише один факт: чи тому, що Айяла ще раніше належав до змови герцога де-Монпансье, або тому, що був обурений, як і більшість його партій, несправедливої посиланням на Канарські острови Серрано й Дульце, але в 1868 році він переконався в негайній необхідності скинути уряд Ізабелли II і із цією метою примкнув до прогресистів і лібералів.

Прихильники генерала Прима республіканці Хересу й Кадикса гаряче відгукнулися на його заклик і своїм дружним, енергійним сприянням відразу забезпечили успіх підприємства. Нема чого й говорити, що якби уніоністи здумали діяти одні лише своїми власними силами, їм ніколи

не вдалося б нічого досягти.

Незабаром після революції 1868 р. Айяла був призначений міністром колоній і займав цей пост до самого сходження на престол принца Амедея.

Наміру Айяли анітрошки не хилилися на користь ні пьемонтской династії, ні республіки; всієї його симпатії були на боці герцога де-Монпансье, a коли неможливість цієї агітації стала очевидної, він перейшов на сторону прихильників сина Ізабелли, відмовившись від усякого сприяння італійському принцові, зведеному кортесами на іспанський престол. Потім, в усі час, поки влада залишалася в руках республіканців, Айяла не висувався вперед, зберігаючи вичікувальну позицію; але як тільки військова революція відновила вплив його однодумців, він знову виступив на політичне поприще й, у царювання Альфонса XII, зайняв той самий міністерський пост, який був довірений йому після революції.

Треба помітити, що зовнішність людини грає в Іспанії далеко не останню роль і значно сприяє його успіхам, особливо на такім видному поприщі, як політичне; Айяла ж щодо цього був не скривджений природою. Эскрич, в одному зі своїх останніх романів, малює нам його, у повному розквіті молодості, мужньої сили й краси. Він був високого зросту, із чорною довгастою борідкою, з розкішними хвилястими волоссями й відкритою, ясною особою, відзначеною, за словами романіста, печаткою таланта й серйозної думки.

Може бути, портрет трохи й прикрашений, але він, у всякому разі пояснює, чому Айяла встиг придбати такий швидкий вплив на суспільні справи, і як цей письменник, зайнятий доти винятково драматичною творчістю, раптом, з первих-жі днів революції 1868 року, стає одним із самих значних державних людей на Пиренейском півострові.

У літературі своєї епохи Айяла виділяється з юрби інших її представників особливо тим, що добутки його завжди строго погодяться із сучасними вимогами й відбивають у собі цілком реальне життя у всій її розмаїтості; a такі властивості, у з’єднанні з великим талантом, ставлять його, no нашій думці, незрівнянно вище Тамайо, Авельянеди й Рубай, які витали большею частиною у відверненій області Творчості, повторюючи в ньому вже давно відомі мотиви.

Айяла взагалі не може поскаржитися на байдужість до нього суспільства: більшість його добутків мало значний успіх на сцені, але кращими з них уважаються пиеси: El Tejado de Vidrio і El Tanto por Ciento, особливо гаряче була прийнята мадридською публікою остання, що доставила авторові величезну популярність. Тому й ми зупинимося на ній.

El Tanto por Ciento (Великий Відсоток) трьохактна комедія у віршах. У Франції, на сцені TheatreFrancais або Gymnase, їй напевно не викликати б особливого ентузіазму, тому що ажіотаж, проти якого спрямовані її стріли, занадто вуж глибоко вкоренився в нашому суспільстві. Але зовсім інша справа в Іспанії там вона з’явилася в такий час, коли всі нації страждала від гарячкової спекуляції й розвитку всіляких афер, що характеризують царювання Ізабелли II. Охоплене манією наслідування, усе ще сліпо сприймаючи французькі вдачі, іспанське суспільство, без капіталів, без спеціальної підготовки, без необхідної стійкості в праці, зважилися раптом, по нашому прикладі, пуститися в комерційні промислові підприємства. Замість того, щоб поставити справа на твердих, міцно вироблених початках, вивчивши попередньо всі умови сучасного виробництва, іспанці побачили отут одне лише задоволення своєї споконвічної пристрасті до азартної гри. Айяла яскраво освітив цю суспільну недугу, представив у живому зображенні всі його характерні риси.

Він показав, як спрага збагачення помалу знищує в людині й почуття честі, і совість, і справедливість відносини до людей торкнувся одну із самих пекучих виразок сучасної моральності, a тому що іспанське суспільство не зовсім ще загрузло в цьому вирі, то воно гарячо виразило свою вдячність авторові за його корисне застереження.

Однак, у комедії Айяли їсть багато недоговореного, a це-те саме й не сподобалося б у Франції: наскільки шкідливий ажіотаж для народу, настільки ж доброчинний для нього дух заповзятливості й розумної експлуатації природних багатств. Треба було показати це розходження й у контраст спекуляції поставити світлий образ розумно заповзятливої, здорової праці. Але це, мабуть, не входило до завдання Айяли; він знав, що іспанці занадто далекі від досягнення таких ідеалів, a тому, як справжній доктринер, порахував за краще втриматися від усяких відвернених міркувань, які могли б тільки ушкодити успіху його п’єси.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Аделардо Лопес де Айяла