Абдурахман Джамі Вірші
Абдурахман Джамі
Вірші
Перекладач: Василь Мисик
Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990
Похвала віршам
Що вірш? Ума дзвінкоголоса птиця.
Що вірш? Нетлінного добра скарбниця.
По-різному ту пташку ми цінуєм
В залежності від того, звідки чуєм.
Коли з веселого почуєм саду,
Вона дарує нам саму відраду.
Коли ж із вогнища жадоби й хоті,
Від неї тільки дим гірчить у роті.
Бувають відчуття тоді найгірші,
Коли корисливість бринить у вірші.
Коли ж із думкою зрідниться мова,
Коли міцна й легка
Вона засяє, як нова планета,
Й запам’ятає світ ім’я поета.
Коли ж у віршеві самі темноти,
Нікчемний зміст і залегкі звороти,
Йому крізь вуса вгору не пробиться –
I весь той скарб у бороді лишиться.
Хай буде вірш як прозірна криниця,
Що перлами коштовними іскриться,
I де вода добра свого не криє,
А до осяйності невтомно миє.
Нехай не буде він як та ковбаня,
Що в неяснім глибу своє надбання
Ревниво від твого ховає ока,
Нікому не потрібна, хоч глибока.
Там слово темне й думка там убога,
Й від слів до думки завузька дорога.
Читцеві добре треба попітніти,
Твій стан – який він є?.. Про це сама ти знаєш.
Ти – щастя, а чиє?.. Про це сама ти знаєш.
Ти виглянеш у сад – і в ту ж хвилину заздрість
Того стрункого вб’є… Кого – сама ти знаєш.
Газель невловна й ти – вам двом не дошкуляє
Розкинуте моє… А що – сама ти знаєш.
Червоні пелюстки – твої уста рум’яні,
А дух, що милий п’є… те, що сама ти знаєш.
Тьма кучерів твоїх – це ніч моя, а з неї
Таке проміння б’є… Яке – сама ти знаєш.
Як ти біля Джамі – він має тіло й душу,
Без тебе він стає… тим, що сама ти знаєш.
Зубами сталь дзвінку перекусити,
У скелі жолоб нігтями прорити,
Звалити знову звалений казан,
Палкий вогонь повіками згасити,
В’юк ста верблюдів скласти на плече,
Світ перейти й ні разу не спочити –
Це незрівнянно легше для Джамі,
Ніж в’юк подяки підлому носити.
ШАХ I ПОЕТ
Забувся б гордий шах Махмуд,
Якби не знали всі,
Що не зумів він оцінить
Співця Фірдоусі.
РУБАЇ
По вінця чашу я напоєм наповняю,
Та не від радості сьогодні я гуляю:
Очима темними ти затемнила день мій
I я свій темний день до ночі нахиляю.
Про долю неука сам неук знає краще,
Аніж Абу-Алі, знавець усього сущого.
Не гань незрячого, о ти, що очі маєш:
Він у своїх ділах бачніший за видющого.
“Від злодіїв,- казав поет,- ні захисту, ні схову:
Все крадуть із писань моїх – думки і навіть мову”.
Проглянув я диван його – і бачу: щира правда.
Все зерно вкрали, кинули самісіньку полову!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)