Збирав якось один бідний старий у лісі шишки. Набрав повний мішок, зав'язав, на плече звалив і додому пішов. По дорозі зустрівся йому вовк.
- Добра людина, - жалібно сказав вовк, - за мною женуться мисливці. Спрягти мене скоріше у мішок, я тебе за свій порятунок віддячу. Усе, що попросиш, дам, тільки врятуй. Скоріше, скоріше!..
Пошкодував старий вовка, висипав шишки, сховав його у мішок. Тільки встигнув зав'язати, мисливці отут як отут. Привіталися й запитують:
- Не чи бачив ти тут якого-небудь звіра, батько?
- Недавно один вовк стороною пробігав, - відповів старий.- Здається, ліворуч, до опушки згорнув...
Та мисливці поспішили у ту сторону, куди вказав старий.
- чи Далеко мисливці? - запитав вовк із мішка..
- Далеко, уже й не мабуть!
- Тоді розв'яжи мішок і випусти мене скоріше, - ласкаво сказав вовк. Випустив старий вовка на волю. Вовк оглянувся по сторонах, побачив,
Що мисливців і насправді ні, і заричав:
- Тепер, старий, я тебе знімання!
- Це як же так!-здивував старий.- Я тобі добро зробив, я тебе від смерті врятував, а ти мене з'їсти прагнеш...
- Така моя вовча порода!-гордо відповів вовк.
- Добре! Тільки ти не квапся. Давай запитаємо у перших трьох зустрічних, - запропонував старий, - з'їсти тобі мене або не з'їсти? Що вони скажуть, то й буде.
Як старий запропонував, так і зробили.
Першої зустрілася їм худа, шкіра так кістки, старий кінь. Привіталися вони з нею й розповіли про свою суперечку. Кінь покачав головою, подумала й сказала:
- Я завжди намагалася догодити хазяїнові й працювала не шкодуючи сил. А він,
Коли я зостарилася, вигнав мене знадвору, і залишилася я бездомної, безпритульної... Нехай вовк з'їсть тебе, старий! Так я думаю.
Другий зустрілася їм старезна, беззуба.
Собака. Привіталися вони з нею, розповіли про свою суперечку.
Собака вабонув хвостом, подумала й прошамкала:
- Я багато років стерегла худобу й двір мого хазяїна. А тепер зостарилася - і він вигнав мене ладь. Хіба це справедливо? Нехай вовк тебе з'їсть, старі!
Вовк залишився дуже задоволений такими відповідями, і відправилися вони зі старим далі.
Третьої зустріла їм лисиця, вона була на полюванні й верталася до себе додому. Привіталися з нею старий і вовки й розповіли про свою суперечку. Лисиця спочатку задумалася, а потім хитро засміялася
- Я вам не вірю, ошуканці!-сказала вона.- Сам ти, вовк, такий великий, зуби у тебе такі довгі, хвіст у тебе такий товстий... Як ти можеш поміститися у такому маленькому старенькому мішку?
Вовкові не сподобалися слова лисиці. Він розсердився.
- Не гнівайся, - умовляла його лисиця.- Краще полезай у мішок. Я прагну подивитися, як ти це робиш.
Погодився вовк і поліз у мішок, але хвіст висунув назовні.
- Я адже говорила, що ви ошуканці!- закричала лиса.- Твій хвіст не міститься у мішку, вовк!
Тоді вовк скорчив і піджав хвіст, а старий, який уже зміркував, до чого хилить лисиця, швидко зав'язав мішок.
- Тепер бий його! Так іншим разом будь розумніше, - порадила лиса й побігла своїм шляхом.
Побрав старий товстий дрюк і давай по мішкові бити.
- Століття, - говорить, - буду пам'ятати вовчу породу!
"Хто задумав зло - не піде від розплати", - говорить прислів'я.