А ми тую червону калину підіймемо

Існує легенда, за якою Бог створив світ і почав розселяти людей. Кожну націю він чимось обдарував. Українців Бог нагородив красою і піснею, бо без пісні вони не уявляють свого життя. Співають в Україні в радості і в горі, на хрестинах і весіллі, на роботі і під час відпочинку, в свята і в будні. У піснях розкривається щира душа нашого народу, його славна історія.

Кожен з нас із самого малечку носить у серці материнську пісню – те вічне, що живить душу, не дає їй зміліти і зламатися. З-поміж усіх материнських пісень особливою красою сповнені

пісні, пов’язані з калиною, адже калина – один з прекрасних символів України, який уходить в нашу свідомість з маминої колискової:

Ой спи, сину, бо покину,

Сама піду по калину,

Наламаю калиноньки

Для дитини в голівоньки.

Як калина цвісти буде,

То дитина рости буде,

Вже калина процвітає,

А дитина виростає.

Українські календарно-обрядові пісні теж нерозривно пов’язані з калиною: крім веснянок, калина оспівується в русальних, петрівчаних та весільних піснях, гаївках, колядках, щедрівках. Калина у весільній пісні – то вродлива відданиця, щаслива родинна доля. Калина з пісні уособлювала

й долю заміжньої жінки, родинні стосунки. А коли у матері виростав син, вона, благословляючи його в дорогу, наставляла не забувати калину. Образ калини у рекрутських та солдатських піснях боляче хвилює душу. Важка і тривала служба нерідко закінчувалася трагічно, і тоді вояк перед смертю заповідав посадити на його могилі калину.

Калина – це своєрідний символУкраїни, що увібрав у себе і образ матері й образ родини, і усього нашого прекрасного українського роду. Сьогодні Україна постала у світі рівною серед рівних, вільною серед вільних, проголосивши незалежність у Декларації від 16 липня 1990 року та в Акті про незалежність від 24 серпня 1991 року. Тому гордо і велично лунають слова пісні “Розлилися круті бережечки”:

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми ж нашу славну Україну,

Гей, гей, розвеселимо!

Славні козаки, що склали цю пісню, і їх нащадки відстояли славу рідної землі і заповіли нам завершити розпочату ними справу щодо відродження національної держави. На мою думку, замало просто милуватися і пишатися Україною, з гордістю усвідомлюючи, що ти належиш до славетного українського роду. Кожен повинен визначити своє місце у справі відродження України і присвятити своє життя цьому святому покликанню.

В. Симоненко писав:

Тільки тим історія належить,

Хто сьогодні бореться й живе.

Ця боротьба, прагнення до знань – запорука розквіту нашої держави, бо без цих знань, досвіду ми не зможемо побудувати цивілізовану незалежну Україну. Я вірю, що і своїм нащадкам ми передамо її щасливою і вільною, а над нашими здобутками буде полум’яніти ніжна калина, об’єднуючи своїх дітей-українців:

У лузі калина, у лузі червона

Хорошенько цвіте,

Ой роде наш красний, роде наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося, небагато нас є.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


А ми тую червону калину підіймемо

Categories: Шкільні твори

Links