Зв’язок Донських оповідань Шолохова із сьогоднішнім днем

Сьогоднішній мир немислимий без війни, війни видимої, відчутної, котра несе й калічить людські життя. В “Донських оповіданнях” Шолохов виразив все своє відношення до страшних подій громадянської війни, що з’явилася трагедією російського народу. Війна згубна для обох сторін взагалі й втройне трагична, коли брат воює проти брата, сусід проти сусіда, друг проти друга. Для націй громадянська війна – більша трагедія, оскільки ніякого позитивного прогресивного результату, як наприклад, національні визвольні війни, вона не приноситься

Така війна приносить лише непоправні втрати, калічить душі, роз’єднує рідних людей на “своїх” і “ворогів”, яким може стати член власної сім’ї – батько, син, брат, приносить безглузду, нічим не виправдану жорстокість, сплеск самих жорстоких, темних і похмурих емоцій. Письменник говорить у своєму добутку прямо – неприпустимо, коли люди, розумні істоти, приходять до варварства й самознищення, коли основа миру – сім’я гине. “Донські оповідання” дуже реалістичні, у них показана вся правда війни, та, що не щадить нікого, навіть дітей. У його оповіданнях немає зайвих романтичних крас. Шолохов показує, що не можна надто мальовничо, барвисто писати про смерті серед “сивих ковилей”, приписувати погибающим той стан, коли вони “умирали захлинаючись гарними словами”.

У добутку

Шолохова чудова краса в простоті слова, у народності мови. На мою думку зміст оповідань у тім, що люди, щоб довести свою відданість своїм ідеалам, переступають через життя й долю самих рідних, близьких людей. У цьому розумінні оповідання сучасні, оскільки заради ідеї, що на сегодняший момент заміняють гроші, люди ненавидять і вбивають один одного. Заради грошей у наш час можуть “і батька вбити, і мати продати”. Саме це й хотів сказати Шолохов: у будь-який час найдеться причина для братовбивчої війни, але потрібно пам’ятати й не забувати історію, її гіркі й криваві уроки. Герої в Шолохова не міркують, а діють, не замислюючись, по першому заклику серця кидаються в ріку рятувати лошати, рятують дітей від банд. Але поряд з гарними вчинками, так само, не замислюючись, убивають синів, віднімають останнє в селян

Вони змушують те злитися, то плакати. Читаєш, і “смуток-туга” заповнює твоє серце. Шолохов будить схований у наших душах вогонь, прилучаючи до великої доброти, великому милосердю й великій людяності російського народу. Він належить до числа тих письменників, чиє мистецтво допомагає кожному стать більше людяним, і воно безсмертно й актуально як ніколи. Суть оповідань Шолохова змушує замислюватися про сенс життя, про зміст війни, про сучасне життя

Доля селянства, його положення в Росії завжди були проблемою, що далеко виходить за рамки економічні, – це була проблема в першу чергу моральна. Письменниками XІX століття селянин сприймалося як “сівач і хоронитель” рідної землі, як носій вищих людських цінностей, природної мудрості, згоди із природою. Російська дійсність XX століття поставило селянство в нові умови; влада, що прийшла під гаслом “Землю – селянам”, багато в чому повернула часи кріпосного права, коли мужики були прикріплені до землі й не мають змоги користуватися плодами своєї праці, а тисячі селянських сімей взагалі були знищені

Рік суцільної колективізації – 1929 – офіційні влади йменували “роком великого перелому”. Сьогодні історики додають до цього: “Перелому хребта селянства” – саме тоді все саме талановите, працьовите, життєздатне населення сіл було знищено в ході ліквідації куркульства як класу. У російській літературі XX століття тема селянської долі складалося дуже непросто. З одного боку, письменників змушували, зобов’язували створювати добутку про сільських жителів – це час встиг застати застрелився в 1930 році Маяковський, що писав про те, що дано завдання повернутися “особою до села”, – і поети дружно беруться його виконувати, озброївшись гуслями. Сам же автор пояснює, що в нього особа – одне: воно особа, а не флюгер. Але це в Маяковського. Це – у Пастернаку, що, з’їздивши по спецзавданню у творче відрядження, так і не написав про нове щастя колгоспного села

А скільки було таких, хто написав! Відомо, що тільки за короткий період 1929-1934 р. було надруковано більше 300 добутків різних жанрів про колективізації, про роботу свідомих колгоспників і підступи кулаків. Будувалися вони по строгих канонах і до реальної картини сільського життя мали непряме відношення

Небагато було добутків, у яких зустрічалася реальна картина, вирішувалися реальні проблеми. У їхньому числі, наприклад, роман В. Вересаєва “Сестри”, написаний в 1931 році. Він був виданий в 1933 році й відразу засуджений тодішньою літературною критикою за неправильну авторську позицію й більше не друкувався до наших днів. “Помилковість” же позиції автора полягала в тім, що він дав правдиві й страшні картини розкуркулювання, показав, як молоді люди, комсомольці, приїжджають у село й по рознарядці розоряють селянські будинки, прирікають на посилання й загибель цілі сім’ї, включаючи старих і малих дітей

Одна з найстрашніших сцен у романі – розкуркулювання сім’ї старого селянина, головна провина якого в тім, що на зборах він висловив здорову думку – на своїй землі мужик завжди буде працювати краще, ніж на загальній: “Коли рілля моя, я про декрети не думаю, я на ній з темна до темна працюю, за землею своєї дивлюся, як за оком!”. От за ці слова й оголошений він ворогом, у його будинок приходять, щоб вигнати відтіля всю сім’ю, відібрати нажите – недарма баба називає це “денним розбоєм”. Забирають всі, у тому числі й дитячі валянки з ноги маленького хлопчика. І от, коли сани, повні селянським добром, від’їжджають знадвору, дитина біжить за ними по снігу й просить віддати валянки. І зміст ця сцена знаходить глибоко символічний – недарма вона так урізалася на згадку одного з комсомольців, змусила його засумніватися в правоті того, що вони роблять вдеревне.

Тоді ж, в 1930 році, М. Шолохов задумьюает, перервавши роботу над “Тихим Доном”, написати добуток про сучасність, про “перевиховання селян у дусі колективізму”, по його власному вираженню. Так почалася робота над “Піднятою цілиною”. Творча історія роману незвичайна – дві його книги були написані в різні роки – довоєнні й післявоєнні (при евакуації загинули чернетки роману). Сьогодні “Піднята цілина” ставить перед читачем чимало питань. Документально підтверджено, що правду про те, як насправді завойовувалося нове життя, письменник знав уже на початку 30-х років, бачив і те, до чого прийшло селянство в підсумку його відчуження від землі й власності, і все-таки роман – зовсім не про цьому

Довгі роки він сприймалася як класика радянської літератури, добуток, написаний рукою великого майстра, але от як співвіднести сьогодні те, що в ньому написане, з теперішніми поданнями про той період, що зложилися на підставі знову, що відкрилися для нас фактів, документальних свідчень? Одна зі спроб дати нове прочитання роману М. Шолохова зроблена автором статті, опублікованої в 1990 році в журналі “Вогник”, І. Коноваловой. Стаття озаглавлена навмисно полемично: “Михайло Шолохов як дзеркало російської колективізації”. Одна з ідей автора в тім, що художник ціль перед собою поставив одну, а домігся іншого, правда пересилила помилкові установки, і всупереч їм був створений достовірний добуток – це можна побачити на прикладі образів комуністів у романі. Точка зору І. Коноваловой – один з варіантів сучасного прочитання добутку. Далеко не все в такому підході переконливо.

И зовсім вуж важко погодитися з тим, що, наприклад, Андрій Разметнов – це просто недотепний, чи не смішна людина, не здатний до селянської праці. Здається, що із шолоховским текстом не всі так просто. У романі тісно переплелися як би три установки, що сходять до різних джерел: власне бачення, що дозволяє авторові правдиво відобразити багато чого з того, що діялося й у селі й у людських душах: природне небажання віддавати нажите добро, необмежена влада людей, часом таких далеких від досконалості в моральному змісті

Як не згадати тут Макара Нагульнова, що загрожує селянам зброєю й говорить про свою готовність стріляти в бабів і ребятишек, якщо того зажадає революція; інша художня установка у романі йде від авторської ж позиції, але грунтується не стільки на реальній картині життя, скільки на вірі в утопію загальної щасливої праці – тоді, на початку 30-х, у це повірили багато хто, адже сама ця утопічна мрія опиралася на мрії народні про радості загальної праці й справедливому пристрої життя, досвід такої праці в російському селу був чималий – від косовиці до допомоги всім селом при будівлі будинку; і, нарешті, третя складова роману – це ті ідеологічні догми, які, хотів він того чи ні, зобов’язаний був відбити у романі письменник, тут і підступи ворогів, наділених свідомо звірячими рисами, і не менш звіриний образ кулака, що вморив голодом свою матір, і мудрий секретар райкому партії. Всі ці установки, настільки різні, переплітаються у романі, створюють складний візерунок, у якому правда сусідить із щирою оманою автора, а реальні проблеми – з надуманими, начебто очікування Макаром Нагульновим світової революції


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Зв’язок Донських оповідань Шолохова із сьогоднішнім днем

Categories: Шкільні твори

Links