Зображення життя й побуту українського селянства

Коли читаєш добуток Г. Квітки-Основ’яненки ” Маруся “, здається, що ти побував в українському селі на початку XIX сторіччя, – настільки жваво зображене життя українського селянства. Великий знавець українського фольклору, письменник зумів донести до нас і побут, і звичаї народу, зумів показати дуже образно його свята, радість і горе. Здається, закриєш тільки очі – і побачиш дівчину Марусю – надію батьків, що весело розмовляє зі своїм улюбленим Василем десь серед чарівної української природи або працює біля печі, намагаючись вчасно

зварити обід. Хто ж така ця Маруся?

Звичайна собі дівчина, яким було багато на Україні, але автор начебто зібрали разом їхні кращі риси: “Висока, пряменькая, як стрелочка, чернявенькая, очі, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочке, личком червона, як панська мальва…”. Навіть у портреті Марусі відчувається єдність із фольклорними джерелами. А який у неї Мова! Так і уявляєш собі цю дівчину з пісні. Маруся не тільки гарна, ще й багата. Але не задирає ніс перед іншими дівчинами, навіть, навпаки, є смирною й покірною. Тим часом вона дуже працьовита. А це дуже важливо для селянства. Адже українському

народу ніколи було сидіти на печі – увесь час проходило в роботі. І в поле необхідно було попоратися, а ще й будинку стільки роботи, що тільки вночі й можна небагато відпочити. Тому дівчин ще змалку привчали бути господаркою в будинку. Коли дівчинам приходила настав час виходити заміж, вони вже всі вміли робити. А т, котра не вміла – надовго залишалася в дівках. Тому й пише автор про Марусю: “…а що роботяща! І на батька, і на матір, і на себе пряде, шиє, миє, і сама все одна, без наймички, і варить, і пече”. Але не тільки працювали люди увесь час. Хлопці й дівчини часто збиралися на вечірниці, щоб потанцювати, посміятися, пофліртувати. Це було єдиною втіхою для молодих. Ішли вони туди одягненими в усі краще, тому що частіше на вечірниці й знайомили майбутні чоловік і дружина. Так описує одяг Марусі Г. Квітка-Основ’яненко: “Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла й пишні рукави сама вишивала червоними нитками…”. Якщо прочитати повний опис, те так і коштує перед очами чарівна дівчина в гарному українському одязі, на якій, як звичайно, було вишито багато чудових квітів. У повісті багато українських звичаїв. Наприклад, цікаво проходило сватання. Приходили до будинку нареченої старости зі святим хлібом. Якщо хліб приймали, то сватання далі йшло за заведеним порядком. Якщо ні, то несли старости невдалому нареченому печений гарбуз додому. Цікаво те, що дівчина на сватання повинна колупати пекти – знак того, що вона соромлива. А як майстерно описує Г. Квітка-Основ’яненко весілля! І яку музику грають, і що танцюють, і назви музичних інструментів: “…скриплять скрипки, бряжчать цимбали, а замість баса, сам скрипник крізь зуби гуде…”. Важкою втратою для всіх була смерть Марусі. Випливають похорон

И тут автор зображує, здається, дрібні деталі. Як голосили над покійної, що піп робив і так далі. Докладно описує, як люди збиралися йти ховати Марусю: “Як дзвонили на збір, от і несуть від церкви святий хрест і корогви, за ними мари, а там ідуть аж три попи й четвертий диякон, і все в чорних ризах, а дяків – так десятка два”. Мати ж Марусина роздала вбогим дівчинам весь одяг зі скрині дочки – це теж був один зі звичаїв. Багато звичаїв відтворив у своїй повісті Г. Цветок-Основьяненко, багато розповів про життя українського селянства. Залишається тільки дивуватися, як можна було в такому невеликому по обсязі добутку так багато вмістити. Коли читаєш повість, відразу порівнюєш, чи не так ми зараз святкуємо, або дотримуємося звичаїв, які існували колись. Я можу сказати, що в селах, звичайно, більше дотримують ритуалів, а міські жителі багато від чого відійшли. Але все-таки таки українська культура, побут – живі, а повість Г. Квітки-Основ’яненки “Маруся” – начебто нагадування про їх, а також нагадування про те, що наші українські надбання не можна забуватися


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Зображення життя й побуту українського селянства