Зображення побуту суспільства в романі “Євгеній Онєгін”
Нагадав хоч єдиний звук…
Для примар закрив я вежды;;
Щоб про мене, як вірний друг,
Її незначність розумію,
И наші онуки в добру годину
“Євгеній Онєгін” багатий побутовими замальовками. Зображення побуту вважалося справою третьорядним і в часи класицизму, і в епоху панування романтизму. Пушкіна щедро малює картини побуту й вдач. При цьому в пушкінському зображенні побут пов’язаний з долями людей, із плином життя у всіляких її областях, з культурними віяннями, політичними ідеями епохи (“Подорож Онєгіна”, “Десята
При окресленні типів сучасного йому суспільства особливо велика увага приділяє Пушкін таким факторам суспільного й індивідуального розвитку, як виховання, освіта. Він докладно оповідає, як Онєгін виховувався, що він читав, які джерела романтизму Ленского й т. д. Пушкін у своїх філософських поглядах був близький до просвітительства й надавав найважливішого значення вихованню людини, освіті, ідей, характеристиці вдач. Разом з тим в “Євгенію Онєгіні” немає й тіні абстрагованості, ідеалізації
Інші їм слідом ідуть…
Мені був б смутно мир залишити.
На жаль! На життєвих браздах
По таємній волі провиденья,
По віддалені надії
И к труні прадідів тіснить.
Сходять, зріють і впадуть;
Живу, нішу не для похвал;
Миттєвими жнивами поколенья,
Покамест впивайтеся нею,
Пушкін прагне до об’єктивності зображення дійсності. Життя персонажів роману тече по своїй властивій і об’єктивній закономірності відповідно до їх характерів, середовищем, типовими обставинами. Разом з тим у ліризмі, що пронизує весь роман, відбита гаряча зацікавленість поета в тім, що відбувається в житті, що відбувається з його героями. Лірично відступу – це роздуму поета про життя, його моральні міркування. У знаменитих строфах другої пісні “Євгенія Онєгіна”, якими захоплювався Бєлінський Пушкін пише:
З миру витиснуть і нас!
Із приводу цих віршів один з дослідників справедливо зауважує: “Подання про власну смерть нерозривно зв’язується з об’єктивним поданням нескінченного процесу загального життя. Людина не вмирає: “добру годину”, “по таємній волі провиденья”, онуки просто витісняють його, і життя триває, не перериваючись [Ш на мінуту. Замість того щоб зосередитися на моменті свого особистого знищення, свідомість поета забігає вперед і споглядає вічне життя поколінь, що переміняються; замість розпачу й страху в ньому загоряється взяти участь у цьому житті після його смерті, залишити після себе такий “пам’ятник”, що вічно б говорив людям про нього і його справи”.
Росте, хвилюється, кипить
И мало до неї прив’язаний я;
Сумний жереб свій прославити,
Віз непримітного сліду
Так наше вітряне плем’я
Прийде, прийде й наш час,
Тривожать серце іноді:
Але я б, здається, бажав
(1 votes, average: 5.00 out of 5)