Зображально-виражальні засоби в поезії Володимира Сосюри “Любіть Україну”
Драматичною була доля поезії В. Сосюри “Любіть Україну”. Вона стала причиною безпідставних звинувачень поета у націоналізмі.
Автор прагнув осмислити, збагнути справжню суть таких понять, як любов до Батьківщини, патріотизм. І йому вдалося передати ці найпотаємніші почуття, які живуть у серцях багатьох людей, але про які не кожен може розказати. У цьому творі поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людської душі.
Якими ж художніми засобами
Образ України для поета – це краса її природи і її солов’їна Мова, мелодійна, милозвучна, співуча. Автор не випадково використовує епітет “солов’їна”. Саме він розкриває красу рідного слова, синівську любов до рідної мови.
У наступних строфах Сосюра поглиблює поетичний образ Вітчизни, додаючи до нього нові штрихи:
… Вона у зірках, і у вербах вона,
І в кожному серця ударі,
У квітці, в машині, в електровогнях,
У пісні у кожній, у думі,
В дитячій усмішці, в дівочих очах
І в стягів багряному шумі…
Перелічувальна інтонація створює ритм, в якому вчувається схвильованість поета. Загалом, слід зазначити, що автор умовно “вибудовує” кілька лексичних рядів, щоб передати красу, “вічно живу і нову”, рідної України. Це слова на означення її природної краси (“сонце”, “вітер”, “трави”, “води”, а ще “зірки”, “верби”, “квіти”, “птахи”, “стежки”, “діброви”, “хвилі Дніпра”, ” Хмари пурпурові”, “небо голубе”). Це і її духовний потенціал – “мова солов’їна”, пісня, дума. Це і її люди – працьовиті, невсипущі, бо світяться електровогні, чути зойки гудків. Це і її діти, дівчата-красуні. Поет не міг не згадати й про роки воєнного лихоліття, коли Україна постала
… в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців
В зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивали
Нам шлях до весен і світлих, і щирих.
Ця строфа цікава ще й тим, що В. Сосюра використовує один із найпоширеніших художніх засобів – метонімію, тобто заміну понять на основі їх зв’язку, перенесення назви одного явища на інше. Зрозуміло, що багнети і грім канонад уособлюють народ, армію, яка принесла визволення від фашистських окупантів (поезія написана в 1944 році).
В. Сосюра обережно використовує зображально-виражальні засоби, ніби побоюється збитися на фальшиву пишномовність, пустопорожній пафос. Поодинокі епітети влучні, точні, викликають цілу симфонію асоціацій: “вишнева Україна”, “мова солов’їна”, “хмари пурпурові”, “весни світлі і щирі”. Нечисленні порівняння (“любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер і трави, і води; між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками”) доповнюють поетичний образ рідної землі, так само як і метафора “в просторів солодкому чарі”, яка образно і сконденсовано передає красу отчого краю, його природи.
Серед порівнянь особливе смислове навантаження несе вираз “як та купина, що горить – не згора…”, своєрідний перифраз біблейної неопалимої купини як символу безсмертя народу, Батьківщини, яких не поневолити фашистам.
Такою – живою, реальною, зримою – постає Україна в вірші, що закінчується зверненням до молоді знову у формі заклику (юначе! дівчино!), до серця кожної людини:
Любіть у труді, у коханні, в бою, як пісню, що
Лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою
– І вічні ми будемо з нею.
Простота художніх засобів і їх довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрий серцем на добро, добрі вчинки – тим ти звеличиш і прославиш своє ім’я, свою країну в віках.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)