Значення художніх деталей у оповіданнях А. П. Чехова
Л. М. Толстой казав, що твори А. П. Чехова зрозумілі і споріднені не тільки всякому росіянину, але і усякій людині взагалі. Дійсно, головною темою творчості Чехова (як Толстого і Достоєвського) став внутрішній світ людини. Але художні методи, художні прийоми, які використовували у своїй творчості письменники, різні. Чехов по праву вважається майстром короткого оповідання, новели-мініатюри. За довгі роки роботи у гумористичних журналах Чехов відточив майстерність оповідача, навчився у невеликому за обсягом творі вміщувати максимум змісту. У маленькому
У театрі, випадково пчихнувши, чиновник Червяков обляпав лисину генерала Бризжалова. Ця обставина так вразила Червякова, що він постійно приходить вибачатися перед Бризжаловим. Генерал, людина не зла, спочатку прихильно приймає вибачення, але доведений
Символом того задушливого світу, звідки вона намагається бігти, у оповіданні є лорнетка: перед тим, як покохати Гурова, Ганна Сергіївна втрачає її, і це початок спроби “втечі”. Пізніше, у театрі міста, Гуров побачив її знову з “вульгарною лорнеткою” у руках – спроба “втечі” не вдалася. Беліков, “людина у футлярі”, на противагу Ганні Сергіївні не намагається змінити своє життя, різноманітити його. У будь-якім різноманітті таїться невизначеність, що викликає у нього непереборне прагнення оточити себе “оболонкою”, “футляром”, щоб захиститися. Звідси чохли і футлярчики, у які упаковані всі його речі. Беліков усе життя чогось побоювався, його пугало саме життя, тому-то після смерті його особа прийняла просте, приємне, навіть веселе вираження: він потрапив у футляр, з якого не треба ніколи виходити. В оповіданні “Душечка” Чехов, описуючи життя Оленьки Племяннікової, у декількох місцях повторює, що жила вона добре і щасливо.
Ця деталь наводить на думку, що насправді життя “душечки” не здавалося авторові настільки вуж гідним замилування і наслідування. “Душечка” не має ні власних бажань, ні думок. В останній частині оповідання, що оповідає про відношення “душечки” до Сашка, сина ветеринара, Чехов вже не пише, що жила вона добре і щасливо. Може бути, це натяк на те, що вона це щастя знайшла? Оленька Племяннікова чимсь схожа на Ольгу Іванівну, героїню оповідання “Стрибуха”. У Ольги Іванівни та ж залежність від чужої думки. Але якщо “душечка” не проявляла вередливості щодо своїх знайомств, то для Ольги Іванівни цінність представляли тільки знаменитості та інші незвичайні люди, до яких вона зараховувала і себе. У всіх творах Чехова, у тому числі і в оповіданнях, немає ні однієї “зайвої” деталі.
Наприклад, у п’єсі “Три сестри” Наташа вперше з’являється на сцені у рожевому платті із зеленим паском – деталь, що підкреслює повну відсутність смаку, говорить про щиросердечні якості героїні більше, ніж розгорнута характеристика. Чехов вважає, що якщо у п’єсі в першій дії на сцені висить рушниця, то наприкінці вона повинна обов’язково вистрілити. Так, використання деталі важливо і у “Вишневому саду”. Згадаємо “вельмишановну шафу”, звук струни, що лопнула, напередодні продажу вишневого саду, стукіт сокир наприкінці п’єси. Усі ці деталі несуть обов’язкове значеннєве навантаження і важливі для розкриття як характерів персонажів, так і для дії п’єси. Закінчилося XX століття, і людство зустріло третє тисячоріччя. Але Чехов залишається для нас одним із самих безперечних художніх і моральних авторитетів.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)