Значення образів Свидригайлова й Лужина
Свидригайлов персоніфікує в романі ідею вседозволеності, волі від яких би те пі було моральних обмежень. Це низька, розпусна, цинічна людина з темним карним минулим. Він ненаситний у своїх пороках і вже втратив владу над своїми страстями. Незабаром після смерті дружини Свидригайлов сватається до шістнадцятирічної дівчинки й одночасно переслідує сестру Раскольникова Дуню, шантажуючи рє випадково отриманими відомостями про злочин її брата
Свидригайлов – страшна людина, але в той же час це трагічна фігура. Уникши цивільного правосуддя,
Однак, по Достоєвському, навіть для останнього із грішників відкритий шлях покаяння й спокути провини. Шанс на порятунок даний і Свидригайлову. Немов вималивая собі прощення, в останні дні свого життя він робить дивні вчинки, безглузді й непояснені з позиції його егоїстичної моралі. Ретельно підготувавши “пастку”
Свидригайлов не помиляється, помітивши в розмові з Раскольниковим, що між ними існує “якась загальна крапка”. Дійсно, Розкольників, як і Свидригайлов, зарахував себе до розряду “незвичайних” особистостей, ИМСЮЩИЯ право зневажати моральними “забобонами”. Його, як і Свидригайлова, мучать кошмари, переслідує думка про самогубство – ознаки щиросердечного захворювання, що почалося
Аркадій Іванович – це аморальний похітливий цинічний вульгарний. Свидригайлов готовий забезпечити Авдотью Романівну, не жадаючи від її, щоб вона вийшла за нього заміж, бажає врятувати її від шлюбу з Лужиним, тому що бачить, що останній із себе представляє. Свидригайлов повністю відкидає морально-етичні норми, це хвороба, від якої розумний, але цинічний герой страждає
Багато чого перегукується з Раскольниковим і в образі Свидригайлова. Достоєвський різними засобами дає нам відчути близькість цих духовних двійників, постійно проводить паралелі між ними. Зосимов, говорячи про вбивство баби, зауважує: “Занадто вуж все удачно зійшлося… і сплелося…точно як на театрі”. А Розкольників, зустрівшись зі Свидригайловим, говорить йому: “Уж занадто ви складана людина”. Свидригайлов почуває, що вони з Раскольниковим – “одного поля ягоди”: “А щось у вас є”, “от, може, зійдемося ближче”, “у вас є щось до моєму підходяще”. Розкольників, якого Зосимов підозрював у божевіллі, бачить у Свидригайлове божевільного. Навіть в історії життя Свидригайлова ми чуємо ноти, співзвучні з долею Раскольникова: він був замішаний у кримінальній справі, складався “у деяких досить близьких і таємничих відносинах” з “дрібної процентщицей”, по його провині гинуть люди, і, нарешті, його самогубство перегукується з духовним самогубством Раскольникова: “Я не старушонку вбив, я себе вбив”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)