Значення антитези в побудові повісті 0. Кобилянської “Земля”

Світ, як відомо, складається із суперечностей. Світ є антонімічним: день і, і ніч, життя та смерть, свобода й неволя. На землі точиться постійна боротьба – боротьба за гроші, за місце під сонцем, за те, щоб бути першим, найшвидшим, найсильнішим… І чомусь нікому не спадає на думку, що місце під сонцем кожнії людина має щодня з ранку до вечора.

Світ повісті Ольги Кобилянської, загалом реальний, має під собою напівфан тастичне підгрунтя, яке надає особливого символічного змісту усьому, що відбу­вається на літературному просторі твору. Світ цей постійно роздвоюється, розпа дається на яскраві опозиції. Окреслимо головні з них. Це протиставлення землі як головної цінності та творчої сили і “сусіднього” лісу, що уособлює собою все, що є темного, злого в героях твору. Дуже тісно з цим пов’язане протистояння двох братів з родини Федорчуків та їхніх коханих – Анни й Рахіри. Можна також зі ставити Івоніку Фсдорчука та Григорія, батька Рахіри; Петра й Василя, Марійку й Докію… І ненароком згадаєш ідею двійництва, найбільш властиву романтизмові.

Земля становить центральний образ твору. З одного боку, це життєдайна сила, без неї селянин – фактично не селянин. З іншого – предмет заздрощів селян без­земельних. Сама по собі земля не є ні дружньою, ні ворожою. Душею її наділяї селянська свідомість, виплекана у фольклорному середовищі.

І

ось очевидне питання: земля “працює” на людину, чи людина – на землю? Але, мені здається, Ольга Кобилянська йде далі, зазирає глибше в людську душу Річ не в тяжінні людини до “приватної власності”, як сказали б років зо тридцяті, тому. Письменниця показує, як людина, зростаючи коло землі, вчиться в неї до бра, справедливості, вчиться опановувати свою душу. 1 навпаки, людина неосві – чена і при цьому не призвичаєна до роботи швидко стане на слизький шлях зла.

До світу “землі” у повісті Ольги Кобилянської належать івоніка та Михайло, Докія, Марійка, Петро. Івоніку Федорчука взагалі можна назвати “добрим ду­хом” своєї землі. У нього завжди найкраще збіжжя, найкращий товар. Він досяг зі своєю землею якоїсь глибинної духовної єдності, розмовляє з нею, як із живою, оберігає її. Він завжди відчуває якимсь шостим чуттям, чого земля потребує, він застосовує до неї первинну магію, без якої дощі приб’ють колосся долу чи засуха виснажить рослини.

Михайло теж органічно пов’язаний із батьківською землею. Його прощання з домівкою нагадує передсмертну агонію. Опинившись у казармі, виконуючи не­звичну й брудну роботу, страждаючи від постійних принижень, він відчуває не тільки фізичний, а й душевний біль. Удома земля також потребувала його постій ної уваги, але вона була справедлива з ним, завжди віддавала те, що йому нале­жало, зароблене його щирою працею. Вдовольняти її потреби для Михайла було радістю. Казар. мені порядки здаються Михайлові незримими, але важкими кай­данами.

Але важливо сказати, що навряд чи земля має владу над душею Михайла. Його роботу коло землі я б радше назвала співпрацею.

Ще одну людину можна віднести до табору “землі”, хоч вона єдина у тво­рі ніяк власне із землею не пов’язана. Це Анна. Сама письменниця відносить її до “сільської інтелігенції”: працюючи при панах, дівчина здобула досвід доброти, шляхетності, людської гідності.

На відміну від землі, роль якої проявляється через прагнення, мрії, вчинки героїв, ліс діє самостійно. В описах природи Ольга Кобилянська завжди характе­ризує ліс як живу та ворожу істоту. Ліс “чекає”, “чигає”, “заманює”, “слідкує”…

Іі ньому зосереджена якась невідома людям темна й дика сила. Навіть сама назва, яку селяни дали лісові – “сусідній” лісок – вказує на те, що він чужий у цьому маленькому світі.

З іншого боку, в лісі можна побачити втілення того позасвідомого, що є в людській душі. Є серед селян люди з такою самою дивною, темною, хаотичною душекх як і в цього лісу. Це Сава та Рахіра. Неважко простежити, звідки йде Са – вине неробство, крадіжки, неповага до батьків та їхніх цінностей. І часто він на­віть не може пояснити свої вчинки, бо діє підсвідомо, без видимої логіки. На­приклад. вбиває зайців, підстрелює пташок… І любов Сави до Рахіри не можна пояснити логічно; вона ірраціональна, несвідома.

У лісі Сава почувається, як удома, може годинами ганятися за зайцем, ховає н лісі сліди своїх дрібних злочинів, і братовбивство сприймається як кульмінація злого торжества цього місця. Як у Михайла з землею, так у Сави з цим лісом по­мітний внутрішній зв’язок. Ліс ніби нашіптує йому зле, доки не “виговорить” усе і не переможе все те чисте й гарне, що ще залишилося в Савиній душі… І тоді Сава скоїть свій страшний злочин.

Думаю, на початку свого життя Сава зовсім не був таким байдужим. Щоправ­да, землі він не любив. Але темний бік його душі теж комусь треба було розбу­дити. Сава спершу був не злий, довірливий, зі слабкою волею. Тому Рахіра (яку можна вважати людським втіленням, людським проявом лісу) легко запанувала в його душі.

Івоніка Федорчук каже, що земля зрадила його, забравши сина. Але земля не іраджує Івоніку та Марійку, вона лиш вбирає у себе страшний Савин злочин і приймає на себе очевидну причину цього злочину – жадобу. Але навіть сам Іво­ніка підсвідомо наближається до справжньої причини, непідвладної людському розумінню. “Кров страшна, в яку вступив Сава… – міркує він, – але те, що за­тягнуло його в ту кров, чи не було воно в тисячу разів страшніше? Що се було? Звідки походило?”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Значення антитези в побудові повісті 0. Кобилянської “Земля”

Categories: Шкільні твори

Links