Зміст вірша Пушкіна “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье”

Олександр Сергійович Пушкін – супутник багатьох поколінь от уже два сторіччя. До його ім’я слух звик з дитинства. Про нього говорять – “мій Пушкін”. У цьому ознака особливо довірчих відносин, відкритості почуттів і відданості поетові. У російській літературі Пушкін першим з такою глибокою щирістю розповів про любов, що піднімає людини. Він тріпотів “перед потужною владою краси”, випробовуючи нез’ясоване щиросердечне хвилювання. Поет “вселив не одну пристрасть на столітті своєму”. Але й сам через все життя проніс чисті й ніжні почуття до тих, хто дарував йому світлу радість натхнення. Любов у поезії Пушкіна – це глибоке, морально чисте й самовіддане почуття, що облагороджує й очищає людини

От рядка із чудового вірша, що він присвятив Ганні Петрівні Керн:

Я пам’ятаю дивовижне мгновенье:

Переді мною з’явилася ти,

Як скороминуще виденье,

Як геній чистої краси.

Такими прекрасними словами про могутню й доброчинну силу любові починається одне із самих чудесних послань росіянці й світової поезії. Вірші “співають” і “сміються”. Вони вже вийшли з рамок свого часу й стали заповітним надбанням усіх, хто здатний пережити таку ж самозабутню любов. Це, безсумнівно, одна з вершин пушкінської лірики

Вірш “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…” було написано в 1825 році. Воно вражає дивною

стрункістю. Цей добуток розділений на три зовсім рівні частини (по двох строфи), і кожна пронизана особливим, їй тільки властивим тоном. Перша відкривається словами “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье” і присвячена спогаду того, що було. Очевидно, в уяві Пушкіна виник петербурзький вечір в Олениних, перша зустріч, “милі риси”, “голос ніжний”. У цьому рядку значеннєвий наголос падає не на дієслово “пам’ятаю”, а на слово “дивовижне”, що поет, як правило, уживає не в сучасному значенні (“прекрасне” або “чудове”), а в самому що ні на є прямому – у тім, у якому воно пов’язане із чудом, із чарівництвом. У пушкінському вірші рідко, але все-таки зустрічаються різні тропи, які допомагають нам побачити нові риси й грані зображуваного, глибше зрозуміти зміст (метафора “геній чистої краси”, епітети: “дивовижне”, “скороминуще виденье”). Пушкіна в цьому вірші неймовірно точний у передачі значеннєвого відтінку слова:

Переді мною з’явилася ти…

Не “виникла”, не “опинилася”, а саме “з’явилася”, не залишаючи сумніву в тім, що Мова йде про явище героїні поетові, нехай і короткочасному:

Як скороминуще виденье…

Але по тривалості цілком достатнє, щоб сповна його оцінити, щоб запам’ятати його таким, яким воно простромило й уразило душу:

Як геній чистої краси…

З’ясувалося, що “геній чистої краси” запозичений поетом з вірша Жуковського “Я музу юну бувало…”, де так назване божество

Наступили важкі роки вигнання. Поет говорить про цей час:

У глухомані, у мороці заточенъя

Тяглися тихо дні мої

Без божества, без вдохновенья.

Без сліз, без життя, без любові

Сльози, любов, вдохновенье – от супутники справжнього життя. Поет згадує важкі роки, 1823 – 1824, коли його осягло розчарування в житті. Цей подавлений стан тривав недовго. І до нової зустрічі Пушкін приходить із відчуттям повноти життя. Раптом (це вже третя частина) “душі настало пробужденье” і неї охопив порив колишніх, чистих і свіжих почуттів. Властиво, заради цього й написаний вірш: душі, що пробудилася, знову з’явилася та, хто персоніфікує собою “геній чистої краси”, воскрешає для людини “і божество, і вдохновенье”. Пробужденье – виденье – упоенье – вдохновенье – ці слова характеризують стан людської душі, соприкоснувшейся з великою цінністю, з “генієм чистої краси”. Останні два вірші повторюють початок вірша. Вони знаменують повернення до юності. Пробужденье душі відкрило Пушкіну можливість захвату творчістю, натхнення, а разом з тим упоенье життям. Пробуджена душа розкрилася й для Творчості й для сліз. І для любові

Основна думка вірша – світла пам’ять про любов і радість несподіваної зустрічі з тим, що, здавалося, втрачено назавжди – передається Пушкіним з поступовим і зростаючим рухом. Спочатку смутний і ніжний спогад, потім сумна свідомість втрати й, нарешті, зліт радості й захвату. Це прекрасно відбив у музиці Михайло Іванович Глинка, що написала на пушкінські слова один із самих чудових своїх романсів. Якщо вслухатися в його звучання, ми ясно розрізнимо всі етапи, по яких ішла думка Пушкіна. Крім музики Глинки самі вірші відразу ж захоплюють своїм звучанням. Спочатку м’яко й тихо, а потім усе швидше й швидше йде їхня наростаюча мелодія, дозволяючись стрімким, торжествуючим акордом. Що ж надає віршу особливу музикальність?

Може бути, зіграло деяку роль особливе, зручне для вимови голосних і приголосних відсутність шипляча й свистячих, перевага звуків “про”, “е”, “а”. Але навряд чи сам поет думав про це, коли на єдиному пориві писав цей вірш. Йому, звичайно, важливо було в ту мінуту передати хвилювання, що опанувало їм. Мелодія народжувалася як би сама собою, підказана серцем. Але бездоганний смак поета й почуття рідної мови, несказанно богатого не тільки в значеннєвому, але й у звуковому відношенні, дали йому можливість знайти самі точні за змістом і разом з тим самі мелодійні слова

Можна безліч разів перечитувати вірш, щоб знову поринути в чарівний мир пушкінської лірики. Дивно гарні слова підібрав поет, щоб виразити глибину своїх почуттів: чистих, безкорисливих, нічого не потребуючих замість. Його рядка беруть за душу, роблячи нас не свідками, а співучасниками переживань

Кому не знайомий вірш А. С. Пушкіна “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”, що вражає своєю простотою, легкістю, мелодійністю? Хіба можна знайти рядки, присвячені улюбленої, переважаючі по ніжності й тремтливості ці:

Я пам’ятаю дивовижне мгновенье:

Переді мною з’явилася ти,

Як скороминуще виденье,

Як геній чистої краси

Не знаю, як ви, а я із упевненістю можу сказати – поки не зустрічала. Читаючи й перечитуючи їх, щораз уявляю собі божественної краси молоду жінку й думаю: “Яка ж ти щаслива, Ганна: поет століття, російський геній присвятив тобі рядка, що стали безсмертними”.

Зустрівши Ганну Иетровну Керн, дев’ятнадцятирічну дружину генерала Керна один раз, ще в 1819 році, у своїх знайомих у Петербурзі, тоді ще юний поет був уражений її красою й чарівністю. У них не було ніякої любовної історії, просто обмінялися декількома звичайними фразами – але серце поета було вбито: ніколи раніше не зустрічав він дівчин такої сяючої краси

У томленьях сумуй безнадійної,

У тривогах шумної суєти,

Звучав мені довго голос ніжний

И снилися милі риси

Так писав поет, отчаявшись коли-небудь забути образ тієї, що скорила його своїми “милими рисами” і “голосом ніжним”.

Але час робив свою справу: можливості бачити Ганну більше не було (для Пушкіна наступили роки вигнання), пристрасть поета став потихеньку розсіюватися й він “…забув твій голос ніжний, твої небесні риси”.

Навряд чи міг розраховувати поет на нову зустріч, та й часу чимало пішло: спочатку південне посилання, потім – посилання в Михайловское, родовий маєток поета. “Небесні риси” стерлися зі спогадів. Але чого тільки не підбудовує доля людині – тут, у Михайлівськім, у старих друзів Осикових, сусідів по маєтку, він зненацька побачив неї, таку ж чарівну й гарну, як колись. Ганна Петрівна приїхала погостювати до своїх родичів. “Милі риси” знову не давали спокою, змушували думати про себе. Пушкіна став часто бувати в Осикових, слухав, як зачарований, модні романси, які виконувала, сидячи за фортепьяно, Ганна Петрівна

От як запам’ятав автор цю зустріч, годинники, проведені з коханої й свій щиросердечний стан:

Душі настало пробудження

И от знову з’явилася ти,

Як скороминуще виденье,

Як геній чистої краси

И серце б’ється в упоенье,

И для нього воскресли знову

И божество, і вдохновенье,

И життя, і сльози, і любов

Час перебування Ганни в Осикових незабаром підійшло до кінця. Пушкіна приїхав неї проводити й передав їй недавно надруковану в Петербурзі главу “Онєгіна”. Між сторінок був вкладений невеликий листок з віршами. Це було “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”. Вірш розділений на три рівні частини. У кожній з них – своя думка, свій тон. Першими спокійними, наповненими спогадами автора про “милі риси”. Друга – про довгі роки заточенья, які стерли образ коханої. Настрій цієї частини вірша теж смутне, сумне. Зате як відрізняється третя частина! Вона наповнена життям від несподіваної зустрічі, наповнена радістю, щастям, які заполонили всього поета

Головне, що хотів донести автор цим віршем – світлу пам’ять про любов, радість від несподіваної, і від цього вдвічі більше сладостной, зустрічі з тим, що здавалося втраченим назавжди.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Зміст вірша Пушкіна “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье”

Categories: Нові твори

Links