Злободенність комедії Н. В. Гоголя “Ревізор”

Комедія Миколи Васильовича Гоголя “Ревизор” написана в першій половині XIX століття. От уже протягом півтора століть вона ставиться на сценах різних театрів нашої країни й не тільки. Такий інтерес обумовлений тим, що комедія “Ревізор” уже протягом всього цього років остается злободенної. Росія царська, Росія радянська, Росія демократична…

Але не міняються люди, зберігаються колишні порядки, відносини між начальством і підпорядкованими, тому коли ми читаємо “Ревізора” рєгодня, те довідаємося сучасне місто і його мешканців. Гоголь написав комедію, у якій висміяв вічні пороки людства. Например, суддя Ляпкин-Тяпкин прочитав п’ять або шість книг і тому “вільнодумець”, своїм словам надає велика вага; його мовлення, як і багатьох інших чиновників, незв’язний і біссмисленна. Піклувальник богоугодних заведений Земляника лікує, нічого не розуміючи в медицині, а лікар Гибнер ні слова не знає по-російському, тобто навряд чи здатний до лікування. Місцевий учитель будує такі гримаси, що окружающие просто в жаху, а інший його колега пояснює урок з таким жаром, що ламає стулья.

Навряд чи після подібного виховання ученики одержать належні знання. Вихованці виростають і надходять на государственную службу. І тут – усе те саме: пияцтво, хабарництво, злоупотребление своїм положенням, чинопочитание. Досить згадати лише деяких

героїв комедії і їхньої звички: засідатель вічно п’яний; Ляпкин-Тяпкин упевнений у тім, що якщо він хабарничає борзими щенятами, той цей не злочин; чиновники привласнили гроші на будівництво церкви, що нібито сгорела; купці скаржаться на те, що городничий бере в них по власному розсуді любую тканина або інший товар; Добчинский утверждает, що, “коли вельможа говорить, чувствуешь страх”. Дружини чиновників виховані на журналах, що виписуються зі столиці, і місцевих сплетнях.

Не дивно, що приїзд чиновника з Петербурга викликав у них такий ажіотаж – провинциальние наречені були наперечет, а молодой галантна людина встигала доглядати й за дружиною й за дочкою городничего. Втім, Хлестаков був ідеалом не тільки в очах дам; але й всіх інших мешканців повітового городу. Його фантастичним вигадкам поверичи, тому що їхній зміст відповідало мріям кожного: перший будинок у Петербурзі, тисячи кур’єрів, друзі – іноземні посли і їм подібні, суп прямо з Парижа… Поетому й городничий не відразу повірив у те, що Хлестаков обіцяв женитися на Марье Антоновне.

Коли ж про це довідалися й інші обітатели повітового міста, те їхньої заздрості не було межі. І як вони зловтішалися, коли узнали, що ревізор був несправжній! Таким чином, всі пороки, осміяні Гоголем в “Ревізорі”, – вічні й вненациональни.

Це лицемірство, нещирість, пошлость, заздрість, хабарництво, неуцтво. Тому цей добуток залишиться злободенним, поки людство не змінить свій моральний вигляд


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Злободенність комедії Н. В. Гоголя “Ревізор”

Categories: Твори з української літератури

Links