Жорстокість XX століття в новелі Франца Кафки “Перевтілення”

Мине рік – і відійде в минуле друге тисячоліття, стане легендою, казкою. Що саме чекає на людство у наступному, третьому, з яким багажем знань, почуттів ми зможемо перетнути його межу? Ці проблеми хвилювали і хвилюють найвидатніші уми нашої епохи. Поети, прозаїки, художники у своїх працях намагалися висвітлити найважливіші проблеми, які турбують людство, прагнули віднайти шлях у суспільство гармонії та світла. Австрієць Франц Кафка був свідком великих і трагічних змін, що відбувалися в Європі на початку XX століття. На власні очі він бачив

руйнування романтично піднесеного старого світу і не бажав йому нічого, крім загибелі. Проте письменник відчував себе частинкою цього хворого світу, що відходив у минуле. Усвідомлення своєї беззахисності, жертовності перед невідворотністю вселюдської душевної муки, глобальної суспільної катастрофи він яскраво висвітлив у своїй творчості. Занепад та страждання породили в його творах шокуюче поєднання відчуття жаху із описом сірої буденності.’

Новела “Перевтілення” шокує нас своїм песимізмом. Весь час автор наголошує на тому, що людина, опинившись у безвихідному становищі, нікому не потрібна,

її цураються, від неї одвертаються найближчі – батько, матір, сестра. Суспільство, яке відштовхує душевно хвору, безпомічну людину, не має шансу вижити, воно повинно загинути. Цікаво, що ніхто з численних песимістів до Кафки не зміг показати людину в такому жалюгідному становищі – перетворену на бридку потворну комаху.

Грегор Замза – головний герой твору, людина глибоко нещасна, і письмнник ставиться до нього з жалем і співчуттям, бо зміст його життя – страждання, муки, яких людині завдає світове зло. Виріс він у міщанській родині, яку цікавлять суто матеріальні блага. Батько його втратив роботу, мати хворіє на астму, а сестра Грета ще занадто молода, щоб працюва – : ти. Тому Грегор змушений служити одному із багатьох І кредиторів, ставши комівояжером, і багато часу проводить І у поїздках, пропонуючи клієнтам зразки тканин. Ця робо – ) та не приносить йому задоволення, він відчуває себе са – ‘ мотнім, стомленим від життя, в якому бракує душевних І стосунків, постійних товаришів, людського взаєморозумі – і ння. “Хай його чорти беруть усе це!” – кидає Грегор, відчуваючи самотність і душевну спустошеність. Із ставлення Кафки до свого героя бачимо, що він вболіває за нещасну маленьку й нікчемну людину, яка не за-олуговуе на зневагу, жорстоке і бездушне ставлення. По – І чуття Грегора до своєї брутальної родини були благородні, і він хотів їй добра, тоді чому саме його автор піддає жахливому перетворенню? Мені здається, що це не випадково, і бо Грегор – не найбезнадійніша людина суспільства, він може прагнути до удосконалення, в той час як за інших З вже не треба турбуватися – вони вже самі спотворились.

“Прокинувшись одного ранку з неспокійного сну, Грегор Замза побачив себе у своєму ліжку перетвореним на велику комаху”. Він розгубився, думаючи, що це сон, але, І зрозумівши, що то правда, почав пристосовуватися до комашиного життя. Батьки Грегора перелякані не стільки тим, що сталося 1 із сином, скільки тим, що він не став уранці до роботи і, зрештою, втратив її. Життя родини докорінно змінюєтьіся: батько і мати мусять працювати, сестра – вести домашнє господарство. Цікаво, що ні сам Грегор, ні його батьки навіть не задумались над причинами незвичайного “перевтілення”. Вони сприймають це як норму життя і готові змиритися з цим жахом. Реакція близьких людей просто вражає, бо ця трагедія мала б примусити їх волати про допомогу, робити все можливе і неможливе, щоб повернути сина і брата до людського становища. Але ці люди, обтяжені матеріальним життям, спокійно залишаються у своєму усамітненні, їхня воля наче паралізована.

Автор підкреслює, що людина – це комаха в безкрайому океані життя, яке їй вороже і намагається її знищити. Беззахисне створіння – людина – не може протистояти поглинаючій безодні, бо не має засобів впливу на неї. Біда, на думку Кафки, чекає кожного саме в звичайному, щоденному житті, вона тільки чатує на слушний момент, щоб вразити своїми стрілами болю. Найближче оточення Грегора – батько, мати, сестра – тільки й очікують на слушну хвилину, щоб позбутися потвори. Батько від самого початку жахливого перевтілення прагнув фізично ушкодити свого безпомічного сина. Сестра, яку Грегор любить найбільше, зраджує його: “Я не хочу називати цю потвору братом і кажу лише одне: треба якось здихатися її…” Грета не розуміє, що її брат зберіг любляче людське серце, людські почуття сорому, гордості, пристойності. Вона непохитна у своїх думках щодо знищення комахи-людини. Мати Грегора теж ніяк не співчуває йому, її втомлює відчуття жаху у власній оселі, і вона готова зректися сина.

Жахлива ситуація відречення від близької людини примушує письменника наголосити, що якщо Грегор – людська істота в комашиній подобі, то його родина – комахи в людській подобі, і кожен з них може зайняти місце Грегора. Що чекає людину в цьому жахливому суспільстві, що чекає людину в цьому ворожому житті? Нічого, відповідає автор. Він вважав, що людина приречена своїм існуванням на самотність. Саме безпомічність, поразка людини становлять основну думку як новели “Перевтілення”, так і життєвого кредо автора. Конфлікт людини і суспільства, людини і життя, стверджує Кафка, не може бути розв’язаним, ніхто не в змозі зробити людину повноправним хазяїном свого власного життя.

Саме так песимістично бачив наш вік, наше суспільство і людину в цьому суспільстві видатний австрійський письменник. Але людина має сподіватися на краще, бо вона думає, творить, живе. Звичайно, людське життя коротке, але людина повинна гідно пройти через усі випробування, не втративши ні гідності, ні щирості душі, ні любові. Тільки тоді наступний вік буде добрішим до нас.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Жорстокість XX століття в новелі Франца Кафки “Перевтілення”