Жолковский Олександр Костянтинович

Жолковский Олександр Костянтинович (р. 1937) – літературознавець, лінгвіст, есеїст, прозаїк. В 60-70-і рр. – представник Московско-Тартуской семиотической школи. Емігрував у США. У цей час – професор славістики Університету Південної Каліфорнії. Автор статей структуралістського й постструктуралистского характеру, а також книги “”Блукаючі сни” і інші роботи” (М., 1992; 2-і, доп. изд. – 1994), у центрі якої проблема интертекстуальности. За кордоном заявив про себе і як письменник

В 1991 р. у Росії видана книга оповідань Жолковского “НРЗБ”.

Віднесений третьою хвилею еміграції в США, Олександр Жолковский став складати, уже будучи відомим вченим-філологом. На Заході структураліст Жолковский перетворився в постструктуралиста. Постструктурализм же орієнтував на літературознавство-творчість, метафоричну эссеистику, “подвійний лист” (див.: 13, с. 375-376). Саме в такому роді літератури й знайшов себе Жолковский. У прозі Жолковского переломилася тенденція до зближення літератури й літературознавства, створенню добутків як би на них границях

Мова літератури й Мова літературознавства в Жолковского виступають як рівноправні. З елементів цих двох мов культури, використовуючи цитування, що перекодує, він і будує власні добутки

Чимале місце відводить Жолковский розгортанню наукових гіпотез, ідей, концепцій, а також – філологічним

забавам і розвагам, що демонструють витончену гру розуму. В одних випадках він уводить у культурний зворот “, що недозріли” до наукових публікацій ідеї, щоб “добро не пропадало”, в інших, навпроти, у декількох фразах викладає зміст багаторічних досліджень. Але із властиво науковими працями тексти Жолковского мають мало загального, вони створені за законами постмодерністської художньої/нехудожньої прози. Форма психоаналітичного дослідження (“Аристокастратка”), літературних мемуарів з елементами рецензії на ненаписану книгу (“Замість некролога”), матеріалів до наукової біографії й звіту про науковий експеримент (“НРЗБ”) демонструє шляхи розширення можливостей жанру оповідання за рахунок інтеграції літературою матеріалу, жанрів, мови літературознавства

Жолковский треба тенденції, що заявила про себе у Творчості Борхеса, що писали оповідання у вигляді нарису творчості письменника, приміток до неіснуючої Енциклопедії, до неіснуючого роману й т. д. (т..е. имитировавшего літературознавчу роботу, створюючи вигадані від початку до кінця добутку). Вплив Борхеса відчутний і у звертанні до жанру оповідання^-есе на літературну тему, часом – з автобіографічним підгрунтям (“Присвячується С.”, “На полпути до Тартару”, “Дачники”).

Своєрідність даних добутків оттеняет їхнє зіставлення з добутками іншого типу, з якими ми зустрічаємося у творчості Жолковского, – написаними в традиційній манері з використанням коду “оповідання в оповіданні”. Вони дають подання про емігрантське інтелектуальне середовище, що є “споживачем” старого й нового мистецтва (“Змій Горинич”, “На пляжі й потім”, “Бранденбурзький концерт № 6″). Література, живопис, Музика, літературознавчі дослідження виступають тут як каталізатор психологічних процесів, що тягнуть до сповіді, оповіданню про пережитий, відтворенню історії з життя загального знайомого, – розповідання очем-либо.

Ці добутки як би позбавлені авторства. Індивідуальні розходження в мовленні оповідачів стерті. Всі вони говорять на одній загальінтелігентській мові (з тими невеликими відмінностями, які наклала еміграція). Мова для них – не ціль, а засіб, засіб комунікації, передачі інформації. Використаний в эстетической системі координат, така мова демонструє зношеність і омертвляння реалістичного стилю як характерної риси сучасної словесності. Чи не звідси відчуття старомодності “оповідань в оповіданнях”? От кілька прикладів:

“Слухай же. В 19… року я відпочивав у досить пристойному санаторії під Ялтою…” ;

“Андрій, – початку вона своє оповідання, – була людина чудовий у багатьох відносинах”;

“Це було страшно давно, майже що в дитинстві, у першу мою поїздку на південь…” (с. 86).

Жолковский по-своєму фіксує явище “діжа вю” як невід’ємної прикмети постсовремености. Звичне, а незауважува тому стає видним по контрасту з оповіданнями першого типу, у яких письменник і прагне вирватися з-під влади “діжа вю”.

Оскільки устояних визначень для позначення такого роду межжанрових утворень, які виникають при створенні добутків на стику літератури й літературознавства, літератури й эссеистики, не існує, Жолковский слідом за Сашком Соколовим (може бути, у жарт) пропонує називати їх “прозами” (за аналогією з

Жолковский А. НРЗБ: Оповідання. – М.: Літ.-худож. Агентство “Тоза”, 1991. С. 33. Далі посилання на це видання даються в тексті.

“Четвертою прозою” Мандельштама, що характеризується жанровою зибкостью, розмитістю, “диффузностью”). “Прози” можуть мати сюжет (“На полпути до Тартару”), можуть бути безсюжетними (“Присвячується С.”), але їхнім матеріалом і “героями” є літературні тексти, окремі елементи текстів: культурні знаки, символи, персонажі й т. д., – що переосмислюють, що одержують нові інтерпретації, пародируемие, нарешті.

Жолковский утягує читачів у філологічні й культурологічні ігри, що дозволяють краще зрозуміти закодоване в образах світової культури ( щоконденсує в собі загальнолюдський духовний досвід), що допомагають позбутися від заштампованих подань, загострити эстетическую сприйнятливість. Перипетії гри й становлять сюжет “проз”. Якщо в “оповіданнях в оповіданнях” письменник орієнтується на усне розмовне мовлення (цілого інтелігентського шару), то в “прозах” – на мовлення письмову: літературну, наукову, професійно пофарбовану, при цьому – наскрізь цитатну. Мир тут з’являється як текст. Згущена цитатность, у деяких випадках приобретающая характер центонности, покликана продемонструвати феномен “луни” у культурі, явище интертекстуальности, що ци-татно-кристаллизируется природу культури. Цитуються (частіше в пародійному плані) назви, сюжети, ідеї, образи, символи, метафори, витяги з текстів світової літератури, праці по семіотиці, власні роботи З

Жолковский, перекодуючи, цитує Гомера, Еврипида, Овідія, Шекспіра, Свифта, Донна, Вольтера, Гейне, Байрона, Гюго, По, Дж. Лондона, Пушкіна, Карамзина, Лермонтова, Гоголя, Толстого, Достоєвського, Чехова, Горького, Ахматову, Волошина, Вертинского, Маяковського, Булгакова, Зощенко, Эренбурга, Ильфа й Петрова, Гріна, Пастернаку, Мандельштама, Жида, Кафку, Борхеса, Рота, Набокова, Солженицина, Евтушенко, Стругацких, Бродського, Сашка Соколова й дослідження оних.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Жолковский Олександр Костянтинович

Categories: Нові твори

Links