Життєвий шлях – Володимир Кирилович Винниченко


Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951 pp.)
Життєвий шлях
Володимир Винниченко займає виняткове місце в українській літературі і особливо в історії української драматурги, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винничен-ка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу.
Народився Володимир Кирилович Винниченко 28 липня 1880 р. у селянській родині в селі Веселий Кут Єлісаветградського повіту на Херсонщині (тепер – Григорівка Кіровоградської області). Навчався у сільській початковій народній школі, звернув на себе увагу неабиякими здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжували освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини (крім Володимира в сім’ї було ще троє дітей), хлопця було віддано до Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії, та він не закінчив освіту, бо треба було добувати якісь кошти на прожиття. До того ж у старших класах гімназії він став членом революційної організації, писав революційну поему, за яку одержав тиждень “карцеру”, і зрештою його виключили з гімназії.
Наймитував у поміщиків. Йому судилося зазнати того, що й іншим заробітчанам: жорстокої експлуатації, приниження людської гідності, голоду й відчаю, що вибухає


сліпою помстою.
Але Володимир продовжував навчання, готуватися до іспитів на атестат зрілості і в 1900 р. склав їх екстерном.
Того ж року він вступив на юридичний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію “Студентська громада”. Був ув’язнений як член місцевої організації Революційної української партії (РУП), заснованої в Харкові 11 лютого 1900 р. (у жовтні 1905 р. РУП реорганізувалася в УСДРП – Українську соціал-демократичну робітничу партію – і Винниченко став одним з її лідерів).
Через кілька місяців після першого арешту Вин-ниченка випустили “на поруки” за браком офіційних доказів у “злочині”, але виключили з університету й виселили з Києва без права жити у великих містах. Цього ж року письменник відправив своє перше оповідання “Народний діяч” до “Літературно-наукового вісника” в Галичині. Але тоді твір не надрукували (це сталось значно пізніше – 1906 p.).
Як літератор Винниченко заявив про себе у 1902 p., опублікувавши твір “Сила і краса” (згодом відомий під назвою ” Краса і сила”). Восени, через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на військових, тримала Винниченка під арештом, у канцелярії. Але він, переодягаючись вночі в цивільне, тікав з казарми й займався революційною пропагандою серед київського пролетаріату. Цю діяльність було викрито, Володимир Винниченко мав бути заарештований. Але, попереджений військовими товаришами, Володимир Винниченко скинув солдатську формуй втік.
Згодом Винниченко емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздив до України. У Львові Винниченко брав участь у виданні партійних газет “Праця”, “Селянин”, писав брошури й книги на революційні теми.
У 1903 р. при перевезенні нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка вдруге заарештовано. Як дезертир і революціонер, він був посаджений у військову в’язницю – київську фортецю. За пропаганду серед війська та дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне “злочинство” – провезення нелегальної літератури – він мав бути засуджений як політичний злочинець.
Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 р. (через проголошену амністію). Під час ув’язнення він написав низку літературних творів. Повість “Голота” навіть одержала першу премію “Киевской Старины”.
У 1905 p. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, проводив революційну агітацію серед селян і заробітчан Причорномор’я, наступного року мандрував Україною, написав низку оповідань: “На пристані”, “Раб краси”, “Уміркований та щирий”, “Голод”, “Малорос-європеєць”, “Ланцюг” та інші. З’явилась друком перша збірка оповідань “Краса і сила” і як реакція – схвальний відгук Івана Франка на неї.
Коли революційне піднесення пішло на спад, Володимира Винниченка заарештували втретє. Сталося це восени 1906 р. У Лук’янівській тюрмі разом з Винниченком чекали вироку й інші члени РУП, яких звинувачували в “українській змові”, осередком якої нібито була редакція “Громадської думки”. Там, на Лук’янівці, щоб не гаяти час, Винниченко взявся вивчати англійську мову. На початку травня 1907 р. приятелі Ефремова допомогли йому вийти з в’язниці, взявши на поруки. Невдовзі Винниченко вийшов на волю – під заставу 500 карбованців. На 12 жовтня того ж 1907 р. йому було призначено суд.
Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. Завершувався цілий період у політичній і літературній біографії Володимира Винниченка.
У цей період він нацисав багато творів на соціальні та етичні теми: “Дисгармонія”, “Щаблі життя”, “Контрасти”.
Володимир Винниченко мешкає в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії. Для політичної роботи приїздить нелегально в Україну, а в 1914-1917 pp. переховується від поліції як на батьківщині, так і в Москві, співробітничає в журналі “Украинская жизнь”.
У1914 p. В. Винниченко повернувся в Україну, де перебував на нелегальному становищі.
У1916р. він перебував у Москві, Петрограді. Видавав журнал ” Промінь”, а одразу після Лютневої революції Винниченко переїхав в Україну і активно взявся до політичної боротьби. Став членом Центральної Ради. Згодом очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ.
Він автор майже усіх декларацій і законодавчих актів УНР. Саме Володимир Винниченко проголосив І Універсал на 2 військовому з’їзді 23 червня 1917 р. та Декларацію Генерального секретаріату 27 червня 1917 р. на пленумі Центральної Ради.
22 серпня 1917 р. Центральна Рада ухвалила першу конституцію України. Згодом через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак уже менше ніж через місяць він знову його очолив.
Наприкінці жовтня делегація УЦР відбула до Петрограда, де стала свідком повалення Тимчасового уряду і захоплення влади більшовиками. Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів ЦР 9 січня ухвалила IV Універсал, за яким ” однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”.
Під натиском більшовицьких військ уряд УНР на чолі з новим прем’єром змушений був евакуюватися до Житомира. Винниченко разом із дружиною Розалією Яківною поїхав на південь, до Бердянська. Під час гетьманщини жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де займався літературною творчістю, написав п’єсу “Між двох сил”.
У серпні 1918 року Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу – Директорії, головою якої став. У1918 р. був заарештований гетьманськими офіцерами. Звільнений від арешту через протест української громадськості. Та він розумів і ту обставину, що народ був розчарований діяльністю Центральної Ради, що його уряд, по суті, нічого не дав селянам і робітникам, а більшовицькі ідеї мали підтримку серед народних мас. Спостерігаючи зростаюче невдоволення народу окупацією України кайзерівською Німеччиною, В. Винниченко висуває ідею повстання проти уряду гетьмана Скоропадського. Шансів на успіх було обмаль, але перемогу він вбачав у духовній та національній єдності українських соціалістів і демократів зі своїм народом.
Перемогу було здобуто, але не ту, на яку очікував В. Винниченко – голова нового уряду Української Народної Республіки – Директорії. Знову ж трагічне непорозуміння. Він виступає за інтереси робітників, а виконавча влада ті інтереси топче. Члени Директорії – патріоти, а не революціонери. Усвідомивши, що, крім страждань, народ нічого неодержав, В. Винниченко намагається вийти зі складу уряду.
Болісні роздуми Винниченка про роз’єднаність українців відбились у драмі “Між двох сил” (1919 p.). Він розійшовся в поглядах з більшістю Директорії й уряду, виїхав за кордон.
В еміграції політична кар’єра Винниченка тривала. У Відні він за короткий час написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю “Відродження нації” (Історія української революції. Березень 1917 р. – грудень 1919 р.) – твір певною мірою підсумковий, написаний по гарячих слідах подій. Це широкомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення і розуміння складних політичних процесів в Україні періоду збройної боротьби за владу.
За політичними поглядами Винниченко був близьким до комуністичної філософії. Але більшовики, на його думку, недостатньо враховували національний фактор. Винниченко мріяв організувати нову партію, соціальна програма якої мало б чим відрізнялася від більшовицької, однак була б “національніша”, тісніше пов’язана з історичним минулим України.
Наприкінці 1919 р. він вийшов із УСДРП і організував у Відні Закордонну групу українських комуністів, створив її друкований орган – газету “Нова доба”, у якій опублікував свій лист-маніфест “До класово несвідомої української інтелігенції”, сповістивши про перехід на позиції комунізму.
На сторінках “Нової доби” Винниченко публікує багато своїх статей, де аналізує минулі події, викладає свої погляди та позицію щодо розвитку політичної ситуації в Україні, гостро засуджує політику Директорії і продовжує переговори стосовно виїзду до Москви, наполягаючи на своїх умовах: державна самостійність; незалежний, чисто національний український уряд; українська мова в усіх сферах вживання, незалежне військо, військовий і економічний союз та взаємна найтісніша допомога.
На початку 1920 р. він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на Батьківщину. Радянське керівництво, особисто Володимир Ленін, із прихильністю поставилося до прохання Винниченка.
24 травня 1920 р. Винниченко разом із дружиною Розалією Яківною з чеським дипломатичним паспортом та з відомим чеським соціал-демократом Яромиром Нечасом і особистим секретарем Олександром Баданом приїздить до радянської Росії.
На батьківщині відчуває себе самотнім. Він востаннє залишає Україну, відмовившись від співробітництва в уряді радянської України.
Повернувшись до Відня, Винниченко виступає з критикою національної і соціальної політики РКП(б) та Радянського уряду. Він продовжує уважно стежити за подіями в СРСР, усе частіше замислюється над тим, щоб зосередитися на літературній діяльності. Тим більше, що його п’єси “Брехня”, “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, “Закон”, “Гріх” перекладаються німецькою мовою і з’являються в театрах Німеччини та інших європейських країн. Друкуються і перекладаються його роман “Чесність з собою”, повість “Босяк”.
На екранах Німеччини в 1922 р. демонструється фільм “Чорна Пантера”, сценарій якого грунтується на п’єсі В. Винниченка “Чорна Пантера і Білий Медвідь”. У радянській Україні видавництво “Рух” подає читачам зібрання його творів у двадцяти трьох томах. Було кілька видань його тритомного роману “Сонячна машина”, який, до речі, вперше був надрукований в 1927 р. в Харкові. З’явилася й підготовлена за кордоном збірка оповідань “Намисто”.
В 1920-1921 pp. п’єси Винниченка ставилися не лише в Києві і Харкові, але й в Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, Москві, Петербурзі, театрах Саратова, Самари, Тифліса, Ростова-на-Дону, Баку. Лесь Курбас у своєму “Молодому театрі” здійснив поста-новкуп’єс “Базар”, “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, за участю режисера-постановника Гната Юри у тому ж театрі в 1919 р. відбулась прем’єра п’єси “Гріх”.
Творчість Володимира Винниченка майже до середини 30-х pp. вивчалася в школі. Але у вересні 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП(б)У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. З того часу творчість В. Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала досліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім’я письменника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром “буржуазного націоналіста”.
31934 р. разом із дружиною Розалією без необхідних матеріальних достатків Винниченко проживав останні важкі роки у французькому містечку Мужен, біля Канн. Займався літературною творчістю і живописом. Понад 20-ти його полотен зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.
Чи не найважчими були роки фашистської окупації Франції, під час якої письменник рішуче відмовився від будь-яких форм співпраці з фашистами, перебував під постійною загрозою арешту та депортації.
По закінченні війни він закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу.
Роки війни підірвали вже ослаблене здоров’я Винниченка. Письменник помер на чужині 6 березня 1951 р. ?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життєвий шлях – Володимир Кирилович Винниченко

Categories: Твори до ЗНО

Links