Життєвий шлях письменника: Михайло Старицький

Я вірю в Божу силу людської душі. Вона підніметься й над внутрішнім падінням і над зовнішнім гнітом. Проб’є час – і все чесне, добре, сповнене високих намірів, стане на чолі й під яскравим сяйвом дня піде до владнославних – любови, свободи і правди. М. Старицький

Вірші цього письменника стали славнозвісними народними піснями (згадаймо хоча б “Ніч яка, Господи, місячна, зоряна…”), його історична проза пробуджувала національну пам’ять багатьох поколінь українських патріотів, його п’єси (“За двома зайцями”, “Циганка Аза”) досі залишаються неперевершеними шедеврами не тільки театру, а й кіно. Однак великий і різногранний творчий спадок Михайла Старицького й досі недостатньо вивчений, досі чекає вдумливих і виважених дослідників.

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. в селі Кліщин-цях Золотоноського повіту на Черкащині у дворянській сім’ї. Батько, Петро Іванович, – відставний уланський ротмістр1. Мати, Настасія Захарівна, походила зі славного роду козацьких старшин Лисенків, які героїчно боролися за Україну в часи Хмельниччини. Важливу роль у формуванні Михайла Старицького як ерудованої й творчої особистості відіграв його високоосвічений дід Захарій Ли-сенко: у своєму маєтку він зібрав чудову бібліотеку, де були Твори зарубіжних класиків, передплачував журнали “Отечественные записки” й “Современник”,

добре знав французьку мову, зачитувався Вольтером. Уся родина говорила чистою українською мовою, любила народні пісні. Дитячі роки майбутнього митця проходили в діда, про якого Михайло Петрович на все життя зберіг дуже теплі спогади.

Коли Михасеві йшов п’ятий рік, помер батько, а на дванадцятому – і мати. Сиротою опікувався материн брат, Віталій Лисенко, – батько геніального українського композитора Миколи Лисенка. Михайло й Микола були троюрідними братами й “зразу ж зійшлися душа в душу”. В інтелігентній, високоосвіченій, творчій родині Лисенків Михайло прилучився до музичної культури, пройнявся любов’ю до народних пісень, які тут часто й прекрасно співали, мав змогу читати рідну й зарубіжну літератури, зокрема заборонені вірші Т. Шевченка.

Дуже вплинуло на хлопця спілкування з Олександром Лисенком (дядьком по матері), який свого часу, усупереч волі родичів, одружився із селянкою, був переконаним демократом і ревнителем національного відродження.

За рік перед смертю мати віддала Михайла до “благородного пансіону” Полтавської гімназії в другий клас. Цей заклад уважався одним із найкращих в Україні. Тут, тоді ще поза класами, а нерідко і в класах, панувала рідна мова, – як згадуватиме письменник пізніше. Хлопець наполегливо займався самоосвітою, багато читав, почав писати вірші. На цей же час припадає і захоплення Старицького театром. “Наталку Полтавку”, “Москаля-чарівника”, “Сватання на Гончарівці”, які ставив аматорський гурток, він до кінця життя згадував як найкраще з усього ним баченого.

Вищу освіту Михайло здобував спочатку в Харківському, потім у Київському університеті (на юридичному факультеті). Ще студентом (1861) він одружився із сестрою Миколи Лисенка, Софією. Так з’єдналися два видатні українські роди. У київському колі національно свідомого студентства, інтелігенції Старицький робить остаточний вибір – вирішує присвятити своє життя Україні, рідній культурі.

Коли в травні 1861 р. домовину з тілом Т. Шевченка підвезли до лівого берега Дніпра, група київських студентів (Михайло Драгоманов, Петро Косач, Тадей Рильський, Микола Лисенко, Михайло Старицький та ін.) упряглася в траурний повіз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправила його до церкви Різдва на Подолі.

Старицький бере дієву участь у створеному студентською молоддю гуртку “Київська громада”. До нього входили Павло Житецький, Павло Чубинський, Тадей Рильський, Михайло Драгоманов, але в 1863 р. набув чинності Валуєвський циркуляр, і найактивніші громадівці потрапили за грати, на заслання, а гурток призупинив діяльність. У ці роки у львівських журналах виходять друком перші вірші М. Старицького.

У 1871 р. Михайло став організатором Товариства українських сценічних акторів, яке взялося за постановку драм рідною мовою. Для репертуару потрібні були нові твори, тому письменник створює оригінальні драми. Так були написані лібрето до народно-побутової оперети “Чорноморці” за мотивами п’єси Я. Кухаренка “Чорноморський побит на Кубані між 1794 та 1796 роками”, музична комедія (згодом – лірико-комічна опера) “Різдвяна ніч” за повістями М. Гоголя з циклу “Вечори на хуторі біля Диканьки”, оригінальний водевіль “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”. Ці театральні дійства в супроводі чудової музики М. Лисенка мали величезний успіх у глядачів, а вистави “Різдвяної ночі” в міському оперному театрі в 1874 р. стали тріумфальною подією в культурному житті Києва.

Старицький також перекладає українською Казки Андерсена і видає їх власним коштом, наступного року – байки Крилова, повість “Сорочинський ярмарок” Гоголя, потім “Пісню про царя Івана Васильовича, молодого опричника та відважного крамаренка Калашникова” Лермонтова, “Сербські народні Думи і пісні”. Письменник плекає мрію про піднесення театрального життя в Україні. Він був переконаний, що сцена – це “могутній орудок до розвитку самопізнання народного”. За творами М. Гоголя він пише літературні тексти до опер “Утоплена” і ” Тарас Бульба ” М. Лисенка. Остання стала шедевром українського оперного мистецтва XIX ст.

У 1891 р. М. Старицький дебютує як прозаїк повістю “Осада Буші”, а згодом з’явилися “Заклятая пещера”, “Розсудили”, низка оповідань. Через обмеження українського слова, відсутність української періодики М. Старицький змушений був писати прозові твори російською мовою.

Тривала напружена праця, тягар мандрівного життя знесилюють митця фізично, а соціальна незахищеність театральної трупи – матеріально. У 1893 р. через хворобу він покидає театр. Зважаючи на понад тридцятилітню літературну й громадську діяльність письменника й клопотання діячів вітчизняної культури, Петербурзька академія наук призначила йому в 1897 р. персональну пенсію “За літературні праці рідною мовою”.

У 1903 р. Михайло Петрович з усією палкістю натури взявся за альманах “Нова рада”. На жаль, видання вийшло друком уже після смерті письменника. У цьому ж році Старицький виступав на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, де познайомився з письменниками М. Коцюбинським, В. Стефаником, Г. Хоткевичем. Це був останній публічний виступ майстра.

Митець відійшов у вічність 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Життєвий шлях письменника: Михайло Старицький

Categories: Нові твори

Links