Життєвий і творчий шлях Генріха Белля

Г. Белль – німецький прозаїк і публіцист, лауреат Нобелівської премії (1972). Зажив слави одного з найвидатніших письменників-гуманістів другої половини XX ст. У своїх оповіданнях, повістях і романах розвивав і збагачував традиції реалізму. Літературна критика визначає його як загальновизнаного майстра короткого оповідання.

21.12.1917 Р. – народився в Кельні, в родині столяра-різьбяра. Під час навчання в гімназії попри ідеологічний тиск гітлерівської пропаганди уник вступу до “гітлерюгенду”. Після закінчення гімназії працював у книгарні

боннського букініста.

1938-1939 рр. – відбував трудову повинність на важких земляних роботах.

1939 Р. – розпочалася “воєнна одіссея” письменника. Як солдат німецько-фашистської армії побував у Польщі, Франції, Україні. Кілька разів був поранений, лікувався в госпіталях Румунії та Угорщини.

Від 1944 Р. – дезертирував з фронту; після перемоги над Німеччиною деякий час перебував в американському полоні; пізніше навчався в Кельнському університеті, працював у статистичному управлінні.

1950 Р. – вийшла друком збірка оповідань “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…”.

1951 Р. –

написав роман “Де ти був, Адаме?”. З цього часу Белль зосереджується на професійній літературній праці.

1953 Р. – завершив роман “І не сказав жодного слова”.

З початку 60-х років почав відвідувати СРСР. Разом з тим виступив з протестом проти суду над А. Синявським, Ю. Даніелем, переслідувань В. Некрасова, Г. Владімова, В. Войновича та інших виявів порушень свободи слова в Радянському Союзі. З’являються найкращі романи письменника: “Більярд о пів на десяту” (1959), “Очима клоуна” (1964), “Груповий портрет з дамою” (1971).

1969 Р. – був обраний головою німецького ПЕН-центру.

1972 Р. – став президентом міжнародного ПЕН-клубу.

16.04. 1985 P. – Помер.

Велике значення для творчого розвитку митця мав особистий досвід участі в Другій світовій війні. Як письменник Г. Белль починав у річищі так званої “літератури руїн”, що переважно була зосереджена на осмисленні нещодавної війни та її наслідків. Воєнна тема стала одним з наріжних каменів беллівської “естетики гуманного”.

На становлення поетики письменника справили вплив Г. фон Кляйст і автор коротких анекдотів та історій для календаря швейцарський письменник кінця XVІІІ – початку XІX ст. Й. П. Гебель. Від першого Белль успадкував аскетизм викладу, “непатетичність мови”, від другого – близькість до народного гумору. Відповідно у прозі митця простежуються дві тенденції: “графічно-твереза”, що фіксує у зовні життєподібній формі миті повсякдення, й сатирична, яка тяжіє до гротеску і навіть карикатури.

Творчості Г. Белля притаманні:

– тема війни в її антифашистській спрямованості та дегероїзованому ракурсі, часто – подана “з точки зору переможених”; порушення проблем провини німецького народу й моральної відповідальності за спровоковану Гітлером історичну катастрофу;

– нонконформістський пафос, бунт проти будь-яких форм пристосування до насилля та компромісів щодо захисту гуманістичних позицій;

– ствердження людяності, толерантності, думки про необхідність плекати особистість як засадничих моральних принципів суспільства другої половини XX ст.;

– подальший розвиток теми “маленької людини”;

– герой-аутсайдер, що виділяється на тлі маси своєю окремішністю та слабкістю, котра, втім, є ознакою підвищеної чуйності й здатності до співчуття;

– настанова на ескізність твору (в основу сюжету нерідко покладені миттєві враження, які не мають ані початку, ані кінця), ускладненість композиції та образної системи, широке використання художніх можливостей внутрішнього монологу;

– поєднання зовнішньої життєподібності, посиленої прийомами “тривіальної” літератури, з глибоким психологічним аналізом, символічним підтекстом і тяжінням до притчевих узагальнень;

– багатство символічних деталей та наскрізні лейтмотиви, спрощений ритм речень.

“Солдатам – а я був солдатом – слід нарікати не на тих, проти кого їх послали воювати, а тільки на тих, хто послав їх на війну”.

“Я прагну милосердя, а не жертв! І кажу весь час і настійливо: Бог – це Бог живих, а не мертвих”.

“Чи були героями всі ті, хто волав, молився й проклинав у окопах, госпіталях, на сходах і в підвалах, на вантажних машинах, на возах, у залізничних вагонах?.. Геройська смерть, яку їм так щедро приписують, – не більше як розмінна монета політики, а отже, фальшиві гроші”.

“Гітлер і Сталін надто полегшили моєму поколінню діалог із комунізмом: перший відібрав у нас шанс, а другий позбавив небезпеки приєднатися до цього руху”.

Найвищою цінністю для Генріха Белля була людина, людське життя. Саме гуманізм є найпривабливішою рисою його творчості. Гуманізм високохудожніх і глибокозмістовних творів Белля привернув до нього увагу читачів усього світу: його книги перекладено 48 мовами. Про величезну міжнародну популярність Белля свідчить і той факт, що у 1972 році йому було присуджено Нобелівську премію з літератури. Генріх Белль завжди відстоював ідею миру між народами, брав участь у громадських акціях, спрямованих проти атомного озброєння, виступав із публіцистичними станнями, боровся за перемогу людяності і добра в усьому світі. Пережите знаходило відображення у творчості, яка сама по собі була втручанням у життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Життєвий і творчий шлях Генріха Белля