Життєвий і творчий шлях – ЕРНСТ ТЕОДОР АМАДЕЙ ГОФМАН. ДОЛЯ ТАЛАНТУ


РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ

§ 2. ЕРНСТ ТЕОДОР АМАДЕЙ ГОФМАН. ДОЛЯ ТАЛАНТУ

…він живе у двох світах – реальнім і уявнім, поетичному; у світі радників, асесорів і в світі високого фантастичного злету.

В. Шевчук

Він був митець Божою милістю. Сучасники знали його і як письменника, і як композитора, і як художника. Але саме літературна творчістьЕрнста Теодора Амадея Гофмана стала здобутком культури різних народів і мала значний вплив на інші літератури.

Життєвий і творчий шлях

Народився Ернст Теодор Вільгельм Гофман 24 січня 1776 року в столиці Східної Пруссії – Кенігсберзі, де батько його служив адвокатом при верховному суді. Через кілька років після народження сина шлюб подружжя Гофманів розпався. Мати письменника, уроджена Дерфер, разом із сином переїхала до своєї матері. Про те, як жилося малому Ернсту Теодору в домі бабусі, відомо мало. Ним майже не опікувалася мати, не дуже прихильно ставився дядько. Лише свою тітку по матері Іоганну Софі Дерфер письменник згадував із теплотою та вдячністю. Атмосфера дому наклала відбиток на характер дитини. Він ріс трохи відлюдником, погано сходився з людьми. Найбільше він захоплювався музикою. У шість років хлопчик почав відвідувати Лютеранську школу, директор якої був палким прихильником мистецтва, особливо музики, в якій убачав важливий засіб формування особистості.

Саме в школі перед


Гофманом вперше постало питання про вибір життєвого шляху: його вабила музика, але сімейні традиції вимагали, щоб він став юристом. У Кенігсберзі мистецтво не вважалося престижним заняттям, тут поважали “серйозні науки”. Тому після закінчення школи в 1792 році Гофман вступив на юридичний факультет університету, продовжуючи займатися музикою. У Кенігсберзі Гофман уперше почув оперу Моцарта”Дон Жуан”, яка вразила й на все життя стала улюбленим музичним твором. На знак особливої пошани до композитора він узяв ім’я Амадей. Тут, у Кенігсберзі, Гофман зустрів і свої перше кохання, яке завдало йому більше страждань, ніж радості. Через те кохання він мусив залишити рідне місто і виїхати до Глогау, де йому запропонували роботу в суді. У невеликому містечку Глогау Гофман прожив три важкі роки. Робота не приносила задоволення, лише мистецтво допомогло пережити душевну кризу. Саме у Глогау Гофман познайомився з художником Молінарі, разом з яким розписав церкву єзуїтів, а через кілька років відтворив образ художника в новелі “Церква єзуїтів”. У 1798 році, склавши екзамени на звання референдарія, Гофман виїхав до Берліна.

У Берліні Гофман прожив тоді близько трьох років. Він так само працював у суді, але це вже не так гнітило його: Берлін на той час був молодою столицею Пруссії, і життя столичного міста вирувало. Тут були театри та аристократичні салони, в яких обговорювалися політичні питання, мистецтво. Національному театру Гофман запропонував свій перший музичний твір, але йому відмовили в постановці. Напружені заняття мистецтвом не завадили Гофману скласти в 1800 році екзамен на асесора, після якого він отримав посаду в Познані. Гофман неохоче покидав Берлін, але нова посада давала можливість звільнитися від тривалої опіки сім’ї Дерферів.

Із 1800 до 1802 року Гофман перебував у Познані, яка входила на той час до складу Пруссії. Гофману не був властивий прусський націоналізм, він бачив ставлення поляків до прусських чиновників. Коли ж доля звела його з молодою польською дівчиною Михалиною Тищинською, він, не роздумуючи, повінчався з нею. З того часу лагідна й віддана Михалина стала його вірним другом, розділивши з чоловіком усі важкі випробування, яких на їхню долю випало чимало. Шлюб із дочкою бідного міського писарчука, який утратив місце через погане знання німецької мови, остаточно зруйнував стосунки Гофмана з родиною його матері. Одного разу на маскараді Гофман зробив кілька карикатур на відомих у місті людей. Автора суворо покарали: разом із молодою дружиною він мав виїхати з Познані. Так подружжя опинилося в маленькому містечку на березі Вісли – Плоцьку, де прожило майже три роки. Відсутність культурної атмосфери Гофман переживав болісно, але саме в Плоцьку у нього вперше виникло бажання писати. Спочатку то був щоденник, в який Гофман записував свої роздуми про мистецтво, музику, композиторів. Із часом у нього народжується бажання написати книгу. Але від цього задуму його відволікло нове призначення по службі. У 1804 році Гофмани переїздять до Варшави.

Це був один з найщасливіших періодів у житті Гофмана. Він багато працював, але мав можливість відвідувати театр, сам написав кілька музичних творів і здобув визнання у публіки. Вперше диригував оркестром, написав кілька статей як музичний критик. 1805 року у Гофмананародилася дочка.

У 1807 році у Варшаву увійшли війська Наполеона. Спокійному існуванню настав край. Гофман утратив роботу, змушений був переїхати на іншу квартиру, але грошей не вистачало, злидні оселилися в його сім’ї. Все це призвело до тяжкого захворювання. Після одужання Гофманвід’їздить із Варшави, спочатку в Познань, де перебували дружина й дочка, потім у Берлін. Але випробування чекали на нього і в Берліні. Доводилося голодувати, роботи не було. Сюди прийшла йому звістка про смерть дочки, хворобу дружини. Щоб заробити хоч якісь гроші, він погодився на посаду капельмейстера в театрі міста Бамбер. У цьому місті йому випало прожити майже п’ять років. Із властивим йому ентузіазмом Гофман працював у театрі, створивши за п’ять років 32 музичні твори. Тут він написав і перший із надрукованих літературних творів – новелу “Кавалер Глюк”. До свого письменства Гофман ставився

Спокійно, як сам визнавав, без авторського марнославства. Головну увагу в той час він приділяв музиці. Але щоденник відображає творчі задуми, що вже снували в його голові. Новели і статті про музику все частіше виходять з-під його пера. Складається збірка “Фантазії в манері Калло”. Підписавши угоду на її друк, Гофман мав можливість виїхати з Бамбера. Спочатку Гофман із дружиною недовго жили в Дрездені, потім – у Лейпцизі. Поразка Наполеона й повернення свободи спонукали Гофмана до створення казки “Золотий горнець”.

Нарешті друзі допомагають отримати роботу в Берліні, де Гофман і прожив останні роки свого життя. Починаючи з дрезденського періоду, літературна праця переважала над усім. Один по одному виходять його твори. І хоча влітку 1816 року прем’єра опери Гофмана “Ундина” (першої німецької романтичної опери) пройшла з тріумфом, він усе більше тяжів до письменництва як найкращого засобу розкриття свого внутрішнього “я”.

Свідок останніх битв з наполеонівськими військами в Дрездені, Лейпцизі, Гофман вітав перемогу над французьким імператором. Але ця перемога не породила ніяких ілюзій у письменника. Він відчував, що живе у “фатальний час”, який породжував у багатьох європейських романтиків розгубленість, загострював трагічне світовідчуття.

У 1816 році Гофман завершив роман “Еліксири сатани” – свій найтрагічніший і найсуперечливіший твір. Зовні схожий на “готичні романи” XVIII ст., роман Гофмана розкриває головну тему романтиків – протиріччя між особистістю і світом. Але Гофман розкриває цю тему по-своєму: таїну душі людини не може осягнути розум, тому не можна передбачити, який вчинок вона скоїть – лиходійство чи самопожертву. І хоча цей роман написаний у формі сповіді героя, йдеться не тільки про гріховність людини, а насамперед про залежність людини від долі.

Навесні 1818 року Гофман тяжко захворів. Перенапруження останніх років далося взнаки. Кілька тижнів письменник перебував на межі життя і смерті. Але після тяжкої кризи знову настав період створення великих творів. Першим із них була сатирична казка “Малюк Цахес, на прізвисько Цинобер”. Історія маленького Цахеса викривала побут і мораль маленьких прусських князівств, попереджала про небезпеку деспотизму, невігластва, бездуховності, які панували в таких державах. Але казка мала й більш широке значення, бо автор поставив загальнолюдські питання про життя і мистецтво, любов і духовність, пошук гармонії у житті.

Німеччина того часу вступила в новий період свого розвитку, її душили імперські плани, проти всіх “вільнодумців” велась спланована боротьба. Не міг залишитися поза увагою і Гофман. Як члена апеляційного суду, його призначили до комісії з розслідування “антидержавних зв’язків та інших небезпечних проявів”. Гофман чесно виконував свої обов’язки, але чесні судді були не потрібні. Цензура краяла його твори. Нарешті його самого звинуватили в розголошенні державної таємниці в романі “Володар бліх”, який готувався до друку у Франкфурті. Навіть те, що письменник був тяжко хворий, не міг обходитися без сторонньої допомоги, не зупиняло можновладців. День і ніч біля його ліжка чергували дружина та друзі письменника. Але і Гофман не здавався. Як тільки він почувався краще, то диктував свої оповідання. В останні місяці життя він завершив роботу над романом “Володар бліх”. Уранці 25 червня 1822 року письменник пішов з життя. Через три дні його тихо поховали на новому цвинтарі в Берліні. Простий пам’ятник поставили на кошти друзів. На надгробку поета викарбувано “Тут похований Е. Т. А. Гофман, що народився в Кенігсберзі, в Пруссії, 24 січня 1776 року і помер у Берліні 25 червня 1822 року. Він був однаково чудовий як юрист, як поет, як музикант, як живописець”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життєвий і творчий шлях – ЕРНСТ ТЕОДОР АМАДЕЙ ГОФМАН. ДОЛЯ ТАЛАНТУ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links