Життєвий і творчий шлях – АРТЮР РЕМБО


АРТЮР РЕМБО (1854-1891)

Хлопчичок прийшов із Шарлевілю,

Мученик вернувся в Шарлевіль.

Л. Костенко

Життєвий і творчий шлях

Молоді паризькі поети творили нову, модерну поезію й марили фантасмагоричними творами свого, як вони його називали, “учителя й бога”, який несподівано зник. А в цей час “син сонця” марив… мільйоном франків і заробляв його в африканських авантюрах, аби потім повернутися до Франції, одружитися, бажано з мільйонершою, і, можливо, навіть видавати журнал…

Скількох молодих геніїв вирвала смерть із літератури! Однак де це бачено, щоб геній сам відмовився від своєї геніальності?! А з Артюром Рембо трапилося саме так.

Жан Ніколя Артюр Рембо народився в містечку Шарлевілі в Арденах. Чи знав він, що таке материнська любов? Навряд. Принаймні багато дослідників пояснюють шокуюче бунтарство поета конфліктом з родиною, а точніше – з матір’ю. Є свідчення, що вона сама утримувала родину, навіть перебувала у своєрідній опозиції до мешканців Шарлевіля. Головним у житті цієї жінки були гроші: поетичними спробами Артюра вона зацікавилася лише тоді, коли дізналася, що вони можуть принести певний прибуток. Проте щоразу чекала на повернення сина, голодного й обірваного, зі своїх мандрів.

Про геніальність Артюра розповідали легенди. Його успіхи в навчанні вражали: він був першим учнем, отримав багато нагород,


які згодом продав в одній зі своїх мандрівок. У школі ним надзвичайно пишалися, вірш “Новорічні подарунки сиріт”, який він написав у п’ятнадцять років, розпочинає майже всі його збірки. Директор колежу (як виявилося – пророчо) сказав: “Рано чи пізно цей хлопчик примусить про себе говорити, це буде або геній добра, або геній зла”.

Чотири рази Артюр утікав із дому, навіть приїздив до Парижа… У сімнадцять років він знову прибув до столиці на запрошення Поля Верлена. Найвідоміші вірші Артюра Рембо тоді вже були написані.

Це був дивний юнак, який не визнавав жодного авторитету, жодних правил і обмежень. Кажуть, сам Віктор Гюго прихильно називав Рембо “Шекспіром-дитиною”. Юний геній, здавалося, не переймався долею своїх творів. З його дірявих кишень часто випадали вірші, записані на якихось клаптиках паперу. Автографи своїх творів Артюр Рембо залишав будь-де, будь-коли й будь-кому. Його завершена збірка віршів “Натхненне полювання” безслідно загубилася в квартирі Верлена, який доклав багато зусиль, щоб надрукувати твори Рембо, по пам’яті відновлюючи вірші свого юного друга.

Артюра Рембо турбували зовсім інші питання. Він критикував усе: буржуазну мораль, політичний устрій, сучасну поезію. Юнак улаштовував ексцентричні скандали, для перебудови світу склав власну конституцію, а в поезії намагався знайти універсальну мову.

Артюр Рембо розповідав, що брав участь у Паризькій комуні й навіть був присутнім при її падінні (1871). Дехто з дослідників у цьому сумнівається, але тогочасні події зображені в його творах. Ось гнівні рядки “поета-громадянина” з вірша “Паризька оргія, або Париж заселяється знову” (мається на увазі “заселення” Парижа “версальцями” після падіння Паризької комуни):

Падлюки, ось Париж! Заповнюйте вокзали!

А сонце висушить вогнем легень жарких

Бульвари, що колись скривавили Вандали.

Твердиня Заходу, одне із міст святих!..

Ліна Костенко

Хлопчичок прийшов із Шарлевілю.

О Париже, це малий Рембо.

Не доводь його до божевілля,

Постарайся вберегти або

Хоч принаймні пожалій, щоб вижив.

Грубіян? Пробач, переросте.

Він не може звикнуть до принижень,

Може, він скажений через те.

Він нестерпний? Дами і добродії!

Етику порушив, етикет?

Не доводьте дійсність до пародії,

Вам нічого, але ж він поет!

Серед вас, чужих і бородатих,

Може, йому снився Лангедок.

Я насмілюсь тільки нагадати,

Що йому ж сімнадцятий годок!

Сни у нього ще не чорно-білі,

Серце ще обурене на цвіль!

Хлопчичок прийшов із Шарлевілю,

Мученик вернувся в Шарлевіль.

Гидотні запахи вдихайте, о падлюки!

Вмочайте в трупний яд мотузку і стилет!

На тім’я владно вам свої поклавши руки:

“Загиньте в безумі!” – наказує Поет…

Перебування в Парижі протягом 1871-1872 pp. надзвичайно вплинуло на творче зростання Артюра Рембо. У цей час він написав найкращі свої твори, зокрема вірш “П’яний корабель”, і сформулював теорію про роль поета в суспільстві. На його думку, справжній поет – це ясновидець, який володіє таїною алхімії слова, це немов Прометей, викрадач вогню, що несе людству нову цивілізацію. Юний поет намагається поєднати звук і колір, винайти нові ритми й образи.

Артюр Рембо заперечував усі усталені норми віршування, натомість пропонуючи свої власні: “Я кажу, що треба стати ясновидцем, зробити себе ясновидцем, – писав Рембо в листі до поета П. Демені від 25 травня 1871 р. – Поет робить себе ясновидцем тривалим, безмежним і обгрунтованим розладом усіх почуттів. Придатні будь-які форми любові, страждання, безуму. Він сам шукає, сам виснажує себе всілякими отрутами, аби мати лише квінтесенцію. Невимовна мука, коли йому потрібна вся віра, уся надлюдська сила, тоді він стає найхворішим, найзлочиннішим, найпроклятішим серед усіх – і Найученішим! Бо він досяг невідомого. Тому що він викохав більше, аніж будь-хто, свою душу, і так багату! Він досягає невідомого і, божеволіючи, перестає розуміти свої видіння, – він їх побачив! І нехай він згорить під час свого зльоту від нечуваних і несказанних речей: прийдуть нові трудівники; вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено впав попередник!”

Така несамовита спрямованість Артюра Рембо до пошуку нового виходила навіть за межі модернізму, вона більше нагадує прагнення й естетичні програми митців-авангардистів.

Варто зазначити, що цю метафору поетичного мистецтва багато хто з послідовників Рембо сприйняв надто буквально. Проте в цій формулі бракує згадки про головне – до всього названого необхідна наявність не просто таланту, а геніальності, яка в Рембо, безперечно, була. То чи варто дивуватися, що в більшості з них нічого не вийшло?

Кажуть, що все творче (та й не лише творче) життя Артюра Рембо було суцільним експериментом. Мабуть, так воно і є, оскільки поет був невтомним руйнівником усіх усталених схем і норм і водночас сміливим дослідником нових шляхів у мистецтві. Тож не дивно, що чилійський поет Пабло Неруда відзначив цю рису творчого потенціалу французького поета-символіста: “Перебудувавши всю естетику, Рембо зумів відкрити шляхи до найнеймовірнішої краси”.

Подорож з Верленом Бельгією та Англією, на жаль, стала для Рембо фатальною. Уже написані вірші в прозі “Осяяння” (1872-1873) й тираж чи не єдиної надрукованої за життя збірки – книжки роздумів у прозі й віршах “Сезон у пеклі” (1873) – Рембо майже повністю спалив. Верлен намагався зібрати вірші свого друга й надрукувати їх.

Після 1873 р. Артюр Рембо не написав жодного віршованого рядка. Поет зник. Згодом Альбер Камю назве те, що сталося з ним, духовною смертю, а люди, які особисто не знали поета, не могли пов’язати геніальні вірші пристрасного бунтаря з людиною, яка блукала світами в пошуках доброго заробітку. Проте й у цих блуканнях Рембо був непересічним.

Африка, де Артюр Рембо вирішив заробити свій мільйон, для європейця була тоді небезпечною країною. Декілька разів він заробляв чималі гроші й витрачав їх. Він жив у містечку Харарі, де до нього побувало лише двоє французів. Ризик і смертельна небезпека – його постійні супутники на Чорному континенті. У Парижі все частіше друкували вірші Артюра Рембо, а він, здавалося, більше переймався своїм підприємництвом. Щоправда, у бюлетенях Географічного товариства можна натрапити на якогось Рембо, який першим серед європейців потрапив у Бубассу. Та хіба мало людей з однаковими прізвищами?!

Життя ніби потроху налаштовувалося: більш-менш значні кошти Артюр посилав матері (вона на них, усупереч його волі, купувала землю), можна було вже повернутися до Франції та одружитися… Проте хвороба зруйнувала всі плани Артюра. Нестерпний гострий біль у коліні виявився саркомою. У Марсельському госпіталі Рембо прооперували, але було вже пізно…

Короткий запис у реєстраційній книзі повідомляв, що 10 листопада 1891 р. о 10 годині у віці 37 років помер негоціант Рембо. В останню путь поета проводжали мати і сестра. Молоді монмартрські поети в цей час марили його “Голосівками” й намагалися творити нову поезію…

Незабаром після смерті Артюра Рембо С. Малларме написав про нього: “Він немов… метеор, спалахнув і погас”. Проте промені його думки й творчості помітні й нині.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життєвий і творчий шлях – АРТЮР РЕМБО

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links