Життєві перипетії головного героя повести Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник”

Одним із самих чудових і значних добутків Н. С. Лєскова є повість “Зачарований мандрівник”, у якій автор як щирий художник запам’ятав чудовий тип російського мужика в образі головного героя – Івана Северьянича Фпягина.

Іван Флягин і є той самий “зачарований мандрівник”, що, як і некрасовские мужики, подорожує поодинці по Русі в пошуках правди й простого людського щастя, що – у щиросердечному спокої. І хоча герой повести – звичайний росіянин мужик років п’ятдесяти, письменник наділяє його вигляд богатирськими рисами:

“Це була людина величезного росту, зі смаглявою особою й густими хвилястими волоссями свинцевих кольорів: так дивно відливала проседь”. Він виглядав у повному розумінні слова воїном, “добрий росіянин богатир, що нагадує дідуся Іллю Муромця із прекрасної картини Верещагіна”.

Іван Флягин “багато побачив на своєму столітті” і, витримавши всі випали на його частку труднощів, зумів зберегти щиросердечну доброту, життєлюбство, любов до людей, почуття участі й жалю до всього народу. Герой Лєскова наділений особливою інтуїцією, сприйнятливістю й артистизмом. Як і багато інших билинних героїв,

він постійно в дорозі, постійно в пошуках своєї особистої долі, своєї істини. Проходячи через величезні реальні простори й життєві випробування, він разом з тим проходить складний шлях духовного відродження

Під час скитаний Флягин любується красою природи, почуваючи кожне її зміна^-він зачарований нею. На шляху йому зустрічаються різні люди, і кожному він намагається стати корисним, допомогти чим-небудь. З волі долі він сам бере участь у долях інших. Зробивши в молодості тяжкий гріх, після якого гине старий і вбогий чернець, Флягин відправляється в шлях. Спочатку він краде коней для циганів, потім стає нянькою для маленької дівчинки, попадає в полон до татар, а після його повертають поміщикові, що велить його висіктися

Іван стає конэсером у князя, зачаровується циганкою Грушею, закоханою в князя. Іван змушений кинути свою улюблену в ріку по її власному проханню, а потім попадає в солдати замість єдиного сина двох дідків, стає офіцером і георгіївським кавалером, але виходить у відставку й попадає в театр, де чудово грає різні ролі. Однак мирське життя починає обтяжувати його, і він вирішує піти в монастир. Але й тут йому немає спокою – “біс і бісенята” долають героя вдень і вночі.

З кожним разом, з кожною новою життєвою роллю герой стає отзивчивее до чужого горя, його переповняють почуття самопожертви й провини. Він терзається важкими спогадами, совість постійно мучить його душу. Тепер він бачить мета власного життя в стражданні за інші, у допомозі всім нужденної, у чому, на думку Флягина й самого Лєскова, і криється правда життя. “Мені за народ дуже померти хочеться”, – говорить сам герой. Під час своїх мандрівок він зачарований не тільки просторами рідної країни, різноманіттям її яскравої природи, одночасно він зачаровується мрією про Майбутнє Росії й російського народу

Але, всі частіше замислюючись над безжалісними й суворими обставинами людської частки, Іван Флягин остаточно разочаровивается в житті й доходить висновку, що лихам і несправедливості в долі простого російського народу немає кінця й краю. Пройшовши особисто через горна цього життя, відчувши на собі весь її тягар, Іван Флягин не втрачає стійкості, мужності й віри. Він іде


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Життєві перипетії головного героя повести Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник”