ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА У ТВОРАХ Ю. МУШКЕТИКА

Земля і люди. Вічна тема, що завжди хвилювала українських митців і буде хвилювати їх доти, доки існуватиме Україна, доки передаватимуть українці з роду в рід, від покоління до покоління своє хліборобське вміння, свою любов до праці, землі, сонця і неба.
У доробку сучасного українського прозаїка Ю. Мушкетика (народ. 1929 р.) твори про людей села посідають важливе місце. І це не випадково. Адже письменник добре знає сільське, життя, хліборобські радощі й турботи. Народився й виріс Ю. Му шкетик на Чернігівщині, у великому поліському селі Вертіївці, що неподалік від Ніжина. Назавжди запам’ятав майбутній письменник жахи війни, масові репресії й голод, що забрали з собою життя багатьох односельчан.
Ю. Мушкетик – філолог за фахом. Отримавши освіту в Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка, він працював редактором журналу “Дніпро”, обирався першим секретарем правління Київської організації Спілки письменників. Нині письменник очолює Спілку письменників України.
Перу Мушкетика належить ряд великих прозових творів на історичну тематику. Це його романи “Семен Палій”, “Гайдамаки”, “Яса”, повісті “Жовтий цвіт кульбаби”, “Смерть Сократа”, “Суд над Сенекою”.
Життя сучасників митець відобразив у романах “Біла тінь”, “Крапля крові”, “Позиція”, “Рубіж”.
Романи “Позиція” та “Рубіж”

розповідають про українське село кінця 70-х – початку 80-х років. Із глибокою симпатією змальовує автор образи справжніх хліборобів, до самозабуття відданих рідному селу, землі, що їх зростила. Головний герой роману “Позиція” Василь Федорович Грек – людина нелегкої вдачі, але принципова, чесна, мужня у відстоюванні своїх поглядів. Будучи керівником великого господарства, він, як і герой роману “Рубіж” Орест Шостак, наполегливо бореться з консерватизмом, недалекоглядністю, байдужістю. Справжні новатори, люди неспокійні, творчі, Грек і Шостак виступають за ведення сільського господарства на науковій основі, за удосконалення методів керівництва.
Обидва романи Мушкетика викликали інтерес не лише злободенністю теми, гостротою порушених проблем. Приваблювала у них художня майстерність автора, якому вдалося створити психологічно переконливі, реалістичні образи хліборобів, наділених яскравою індивідуальністю.
Темі селянської праці присвячено також оповідання письменника “Суд”. Цей твір переносить нас у суворі довоєнні та перші післявоєнні роки.
Головна героїня твору – проста українська жінка Ганна. Перед нашими очима проходить усе її багатостраждальне життя, від дитинства і до трагічної смерті. У долі Ганни, як у краплі води, відбилася доля всього українського селянства, доля самої України, поневоленої сталінізмом, змученої нелюдськими бідами і стражданнями.
Дитинство Ганни було нелегким, як і у багатьох її односельчан, яких розорила імперіалістична війна. Не стало її життя легшим і тоді, коли вона вийшла заміж за вдівця Омелька Розсоху з двома дітьми. Лише невтомна праця та пісня, що звеселяла душу, допомогли їй витримати всі труднощі, виростити дітей. Важким бог лем сповнюється серце, коли перечитуєш рядки твору, що розповідають про голод 1933 року. Кілька мільйонів чоловік померло тоді в Україні. Читаючи розповідь Ю. Мушкетика про те, як, вибиваючись із останніх сил, рятувала Ганна своїх дітей від голодної смерті, як тягла через ліс лантухи з м’ясом, мимоволі згадуєш не раз чуті розповіді старих людей, що пережили голод. Вони розказували, як пухли голодні люди, як інколи порятунком для цілої сім’ї ставав прихований на дні ставу мішок борошна чи укриті від пильного ока місцевого начальства кілька шматків сала.
Переживши страшний 1933 рік, Україна оживала дуже повільно. Сталін і його поплічники зробили свою чорну справу: знищивши цвіт української нації, вони зламали опір селян, змусили їх стати безсловесними рабами у жорстокій людиноненависницькій колгоспній системі.
Небагато щасливих років мала у своєму житті Ганна. Напевно, найщасливішими були ті кілька літ до війни, коли були позаду голод і страх, а майбутнє здавалося світлим і безхмарним.
Війна розвіяла мрії Ганни, зруйнувала її сім’ю, як зруйнувала, знищила сотні тисяч таких же сімей в Україні і далеко за її межами. Не повернулися з Великої Вітчизняної Ганнин чоловік Омелько, сини Данило й Микита. Уцілів лиш один Грицько. Неймовірно важко живеться Ганні у повоєнні роки. Вона, солдатська дружина і мати, не тільки не отримує допомоги, а й, навпаки, зазнає образ і знущання з боку голови колгоспу Устима Рукавиці. Не можна без гніву читати, як забирають у Ганни у 1944 році корову, як обманом змушують підписатися на 1300 карбованців позики, як нахабно виносять із двору останнє порося.
У цих рядках оповідання – вся історія багатостраждального українського селянства, що на своїх плечах винесло труднощі війни та післявоєнної розрухи, але у відповідь на свій нелюдський труд отримало лише нові знущання.
Кульмінацією оповідання є ганебне судилище, на якому Ганна звинувачується в тому, що “не виробила мінімуму трудоднів”. Трудівницю, яка все життя віддала колгоспові, втратила через важку, непосильну працю здоров’я і сили, вважають злочинницею і присуджують їй примусову працю при колгоспі. Серце жінки, що так мужньо долала горе і втрати, не витримує страшного знущання. Останнє, що почула Ганна в своєму житті, був сміх Устима Рукавиці та фінагента Йосипа Шила: “Рукавиця та Шило тримали в руках наповнені до половини склянки й сміялися. Вони сміялися! Це було останнє, що побачила Ганна. їй стемніло в очах, вона кволо, неначе підбита птаха, махнула руками й опустилася на підлогу..”.
Нам сьогодні здається неймовірним і цей суд, і цей вирок, і всі ті жахи, яких зазнала у своєму житті героїня оповідання Мушкетика. Але ж саме таким було життя колгоспного селянства у зовсім ще недавні часи. Були розкуркулення і голод, репресії і ганебні судилища. Були жорстокі закони, за якими можна було заарештовувати і судити навіть дітей, якщо вони збирали на колгоспному полі колоски. І це не вигадки. 7 серпня 1932 р. (Сталін був хорошим організатором – він заздалегідь готувався до голодомору!) вийшов указ “Про посилення кримінальної відповідальності за розкрадання державного і суспільного майна”. У пам’яті народу він залишився назавжди “законом про п’ять колосків”.
Прочитавши оповідання Ю. Мушкетика, починаємо краще розуміти, чому таким спустошеним є сьогоднішнє село, чому в ньому рідко лунають пісні, чому замість розкішних обійсть нерідко можна побачити лише хати із забитими дошками вікнами, а на місці прекрасних осокорів – одні пеньки. Усе це – трагічний наслідок колгоспної системи, усієї системи тоталітаризму, що відбирала у людей здоров’я і життя, вбивала в душах радість, любов, надію.
В оповіданні “Суд” яскраво проявилася майстерність Мушкетика-прозаїка. Адже в невеликому за обсягом творі йому вдалося відобразити типові життєві явища, типові людські характери, серед яких легко впізнаються і чесні трудівники села, чиєю тяжкою працею трималася величезна імперія, і бездушні, черстві егоїсти, що топталися по людських душах. Ніби потужним ліхтарем висвітив Мушкетик грандіозну історичну авансцену, на якій розгорталася кривава драма українського селянства. Застосований автором композиційний прийом обрамлення – оповідання починається і закінчується описом суду, під час якого перед внутрішнім зором Ганни проходить усе її нелегке життя, – допоміг Мушкетику блискуче виконати непросте художнє завдання. У невеликому прозовому творі він максимально глибоко і рельєфно відтворив трагедію маленької людини, підхопленої виром жахливих соціальних потрясінь, створив яскраві образи, що вражають нас своїм психологізмом і життєвою достовірністю.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА У ТВОРАХ Ю. МУШКЕТИКА