ЖИТТЯ – ПРЕКРАСНА КАЗКА

Торкаючись найкращих взірців народної творчості, завжди знаходимо в них велич та простоту світової думки, що близька серцю кожної людини. Оскільки в казках і легендах сконцентровані життєві переживання, вони відіграють важливу роль у формуванні свідомості не тільки дітей, але й дорослих. Щоразу, поринаючи в океан народної мудрості, людина відчуває священне тріпотіння в серці. Так думка людська, віднайшовши сяючу перлину мудрості, підіймається до нових обріїв бачення Життя. І як наслідок, в серці людини народжується прагнення Вищої Гармонії та духовності, без яких неможливо знайти жар-птаха щастя…

Зернятко Любові до усього Прекрасного, яке кожна мати закладає в серце дитини, обов’язково потім виросте прегарною ніжною квіткою. Ця квіточка, невидимо сповнюючи простір ароматом духа, підійматиме оточуючих до вищої якості Життя.

Здавна помічено, що культура мислення людини формується з дитинства і потім вже залежить від її особистих зусиль та прагнень. Багато факторів впливають на людину. Серед них чільне місце посідають виховання в сім’ї, спілкування з близьким колом друзів, суспільством, а також з книгами, мистецтвом…

Ось що говорять класики XVIII ст. – М. Гоголь і К. Жуковський – про роль мистецтва в житті суспільства: “Мистецтво не руйнування. В мистецтві приховуються зернятка творіння, а не руйнування. Це відчувалося

завжди, навіть і в ті часи, коли все було вкрито темрявою неуцтва. Під звуки Орфеєвої ліри будувалися міста. Не дивлячись на неочищене ще до цього часу розуміння суспільства про мистецтво, всі, однак, говорять: “Мистецтво є примирення з життям.” Це правда. Істинне творіння мистецтва має в собі щось заспокійливе та примирююче.” “…Мистецтво є привходження в душу гармонії та ладу, а не бентеження та розладу.”

“Неуцтво – є пекло і від нього спричиняються всі страждання…”- так освічені люди протягом всієї історії нагадували про джерело зла. Для зцілення ж душі людської необхідним є усвідомлення сенсу життя. “В чому ж сенс життя?”- запитуємо ми частенько себе. А він такий же ж величний та простий, як сонячне сяйво. Сенс – у духовному, еволюційному самовдосконаленні характеру, мислення та здібностей, у вихованні великодушшя, у безстрашному пізнанні Істини та самовідданій праці на загальне щастя. І ніщо так не допомагає на цьому шляху, як устремління до Прекрасного. Тому й говорять, що “усвідомлення краси врятує світ!” Так стверджувалось пізнання сутності буття та всього найкращого в сказаннях, які з часом перетворювались на повчальні, багатообразні міфи, легенди та казки…

Ось, що говорить із любов’ю до прийдешніх поколінь М. К. Реріх, гортаючи сторінки історичного досвіду людства:

“”В чому істина століть. – В законах і наказах або в приказках і в казках.” В перших воля напружена, а в других – карбування мудрості.

Найкоротша приказка сповнена звучання місцевості та століття. А в казці, наче в скарбі захованім, прихована віра й прагнення народу. Приказка може бути сумною, але вона не буде руйнівною, так не буває мерзотних казок, як і огидних пісень. І приказка і казка до добра. А витоки наказу різні. Скільки наказів видихається та й невдовзі випаровується. Але спробуйте викоренити приказку чи легенду. Хоч і в підземелля підуть, але потім знову виявляться.

…Дивно спостерігати витонченість і правдивість подробиць в приказках, легендах і казках. Звичайно, інколи в неточному перекладі щось може здатися зайвим або тяжким, але тільки-но звернемось до першоджерела, як побачимо, що старовинна приказка – “з пісні слова не викинеш” – має глибоке значення, і не тільки не викинеш, навіть і не переставиш. І з цієї точки зору дуже повчально спостерігати кованість народної мови. Як краще зерно відсіюється повторним провіюванням, так в горнилі століть кується мова народної мудрості.

У всі віки й в усіх народах завжди будуть короткі періоди, коли згорда відсторонюватимуться ці набутки. Наче скарби, тимчасово підуть вони під землю. Наче в заборонених катакомбах, залишиться лише шепотіння молитов. Так десь і все ж таки в повній бережливості збережуться знаки народної спостережливості, і знову їх дістануть зі схованок. Знову з оновленим устремлінням вивчатимуть. І знову саме з цих невичерпних джерел оновляться основи культури.

Якісь вдумливі дослідники знову заглибляться в пізнання і сутності і форми старовинного спадку. Знову надихатимуться вишуканими подробицями цих форм, таких кованих, таких карбованих, народжених в довготерпінні минулих ритмів життя.”

… Взагалі ж казки говорять про добропорядність, щирість та справедливість, закладають основи етики поведінки й любові до ближнього, і завжди викликають у дітей захоплення і радість від почутого – близького серцю кожної людини. Дорослі ж, читаючи діточкам казки, самі переосмислюють свою поведінку і набираються мудрості.

До того ж, як казав І. Франко: “…Якщо читання має бути здоровим кормом для душі, то треба, щоб читаючий розумів, що читає, щоб після перечитання не лишилось в його душі невизначене і темне враження або половинні мислі. Крім того, мусить читаний предмет залишатися в пам’яті, а це може лише тоді статися, якщо читаючий в мислі читане порівнює з власним досвідом і розважає, чи то правда, чи то могло статися, чи ні? Читаючий протиставить тому предмету власне життя, власне становище і власні особливості,- і сам витягне собі з того користь, пересторогу, заохоту і потіху. Всяке інше читання є непоживна страва духу і послаблює його так само, як непоживна страва тіло.

…коли дитина вже до тієї степені дозріла, що може і повинна читати, то не належить годувати її казками і дивесами, ані безчисленими “повістками”, які наслідують зовсім по-дурному дитячий спосіб розповідання, у яких, звичайно, нема змісту,- не належить давати їй сентиментальних і романтичних нісенітниць, але вибирати твори, які образують розум, ублагороднюють почуття, будять рівночасно розум і дух і становлять таким чином здоровий корм душі. Найотвітніші до того – малі оповідання з подорожей та історії з народного і родинного життя, де уявлення живе і ясне, спосіб вираження короткий простий і зрозумілий.” …

“Я і сам не люблю фальшивої маски тих людей і справ,- каже Григорій Сковорода,- про які можна сказати українською приказкою “Стучить, шумить, гримить… А що там? Кобиляча мертва голова біжить.” Говорять і росіяни: “Літала високо, а сіла недалеко,”- про тих, хто багато і красно говорить, а слухати нема що. Не люба мені оця пуста пихатість та пишна пустота, а люблю те, що зверху нічого, але всередині щось, зовні брехня, але всередині істина. Така мова і людина називались у елін “картинка” , зверху глумлива, але всередині благоліпна.

Друже мій! Не зневажай міфології! Байки і притча є те ж саме. Не за розміром гаманця суди скарб, праведний суд суди. Байка тоді буває бридка, коли в гидкій та глумливій шкарлупці не містить зерно істини, схожа на горіх свищ… Як обряд є без сили божої – пустош, так і байка, але без істини…

Цей забавний та фігурний рід писань вважався домашнім, найкращим для давніх любомудрів. Лавр і взимку зелений. Так мудрі і в іграшках розумні і в брехні правдиві. Істина гострому їхньому зору не здалеку бовваніла, як підлим, але ясно, як в дзеркалі, виднілася, а вони, побачивши живо живий її образ, уподібнювали її різним тлінним фігурам.

Жодна фарба не зображує троянду, лілею, нарцис настільки ж живо, наскільки благоліпно в них втілено невидиму божу істину, тінь небесних та земних образів… І не диво, що Сократ, коли йому внутрішній ангел-водій у всіх його справах повелів писати вірші, вибрав Езопові байки. І як найхитріша картина невченим очам здається брехнею, так і тут робиться.

…Прийми ж, любий друже, товариським серцем цю невідразливу від твого друга думок його воду. Не мої ці думки і не я їх вигадав: істина є безначальна. Але люблю – і тим мої, люби – і будуть твої. Знаю, що твій тілесний болван далеко відрізняється від мого чучела, але дві різних посудини одним та наповняться лікером, та буде єдиною душа і єдине серце. Оця-то є істинна дружба, думок єдність. Усе не наше, усе загине і самі болвани наші. Одні тільки думки наші завжди з нами, одна тільки істина вічна, а ми в ній, як яблуня в своєму сім’ячку, сховаємося.”

І, немов би продовжуючи цю думку, додамо:

“З усіх благодійних енергій найвищою лишається думка. Що ж буде кристалом цієї енергії? Хтось думає, що точне знання буде вінцем думки. Але точніше сказати, що увінчає думку легенда. В легендах укладається зміст благодійної енергії і в стислій формулі виявляться бажання та досягнення.

Не правильно думати, що легенда належить мареву давнини. Неупереджений розум відрізняє легенду, яка твориться в усі дні Всесвіту. Кожне народне досягнення, кожний вождь, кожна знахідка, кожна біда, кожний подвиг перетворюються в крилату легенду…”

І як чудово говорить про легенду Микола Реріх:

“Читаючи легенди, молодь навчається мріяти. Це велика якість, адже вона наповнює серце кращими, могутніми вогнями. Цими вогнями серця молодь пізнає, як відрізнити, де істина. Істина не пізнається розрахунками, лише язик серця знає, де живе велика Правда, яка, не дивлячись ні на що, веде людство сходами вгору. Хіба легенди не є гірляндою кращих квітів?

Про мале, про незначне і жалюгідне людство не складає легенди. Часто в, здавалося б, негативних міфах закладено повагу до потенціалу внутрішньої потужності. У всякому разі, кожна легенда вміщує щось незвичайне. Чи не веде ця незвичайність дух людський понад сутінками механічного стандарту? Цим машинним стандартом еволюція людства не будується.

Легенда, яка звільнює нас від здавлюючих умов щоденної рутини, оновлює наше мислення, дозволяє пірнати в нові глибини пізнання, повні невичерпного молодого запалу.

Запитайте молодого математика, великого фізика, великого фізіолога, великого астронома – чи вміє він мріяти? Я не згадую митців, музикантів, поетів, бо все єство їхнє побудоване на здібності мріяти. Великий вчений, якщо він дійсно величний і не боїться недобрих свідків та пліток, звичайно, довірить Вам, як прекрасно він вміє підноситись мріями. Як більшість з його відкриттів в основі своїй мають не тільки розрахунок, але саме високу життєву мрію.

Так, легенди – не абстрактність, але сама дійсність. Воістину, мрії – не ознаки безграмотності, але відзнака просвітленої душі. Тому всіляко заохотимо в молоді нашій устремління до сказань, що кличуть і творять, і разом з молоддю, залишаючись молодими, шануймо мрію як ведучу та підносячу крила нашого відродження і вдосконалення.”

Багато казок різних народів світу при уважному дослідженні дуже схожі не тільки за змістом, але й образи, які використовуються в них, дуже часто перегукуються. Що ж було поштовхом для їхньої появи в зовсім протилежних кінцях світу? Деякі вчені вважають, що, завдяки культурним та торговим обмінам, народи збагачувались взаємно. Або, може бути, переселення народів виявило загальність багатьох творінь. Все це можливо… Так Єдине Життя веде людство, і наше завдання – лише приєднатися до цього рушійного еволюційного фактору.

І “…казки перетворяться на сказання, а сказання окреслять вічне буття. …Життя – прекрасна казка.”

Ігор Чудо (зі вступу до збірки “Казки життя”)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

ЖИТТЯ – ПРЕКРАСНА КАЗКА

Categories: Твори з літератури

Links