Життя на межі смерті – головна філософська проблема роману Василя Барки “Жовтий князь”

Сьогоднішнє покоління у величезному боргу перед предками й нащадками, адже понад півстоліття замовчувалася найстрахітливіша трагедія українського народу – штучний голод 1933 року. Цей борг повертає деякою мірою творчість письменників діаспори.

Василь Барка належить до тих митців, які жили і працювали в еміграції. Най-відоміший твір, що приніс йому славу, – роман “Жовтий князь”. У ньому автор понад усе прагнув показати світові болючу правду про радянську тоталітарну систему, яка нищила все світле й гуманне на своєму шляху.

Передісторія

роману почалася ще в 1932-1933 роках, коли в Україні лютував голод, що знищив мільйони людських життів. На той час Василь Барка перебував на Кубані, працював у Краснодарському художньому музеї. За його свідченнями, у цій місцевості вимерла третина населення. Голод “зачепив” безпосередньо і його: “Я мав на тілі щось дванадцять ран. Рани йшли по лініях кровоносних судин… Ноги вже репалися, опухли. І я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, де вже лежали мертві…” Так напише у своїх спогадах письменник. Над романом “Жовтий князь” В. Барка працював упродовж двох років. То була наполеглива
й дуже важка праця, бо супроводжувалася, крім фізичних зусиль, глибокими емоційними переживаннями. Він хотів якнайточніше, найоб’єктивніше “увіковічити” ті страшні для його народу події, розказати світові болючу правду про них.

Вирішуючи проблему “жовтого князя”, який є символом нищення й руйнації, автор разом із тим порушує низку інших проблем, що залишаються актуальними і сьогодні. Це проблеми батьків і дітей, бездушного знищення родових коренів, нищення вікових традицій народу, деформація його ментальності. Але провідною проблемою роману є філософська думка: життя на рубежі смерті. Саме на прикладі сім’ї Катранників автор і розв’язує її. Бо прийшло у колись квітуче село з біленькими хатками, зеленими тополями, соняшниками, які “горіли яскравіше, ніж ткання на ризах”, страшне лихо. І принесли це лихо слуги жовтого князя, які вбили життя, залишили темну пустелю, чужу місцевість. Немов на підтвердження страшних наслідків роботи “жовтого князя”, автор у романі створив свій календар, де місяці року називаються по-новому: грудень – трупень, січень – моги-лень, вересень – розбоєнь, жовтень – худень, листопад – пухлень, лютий – лю-доїдень… Це просто жахливі слова!

По-новому і називає В. Барка головних героїв роману. Це “хліботруди”, “хлі-ботруси”, між ними – “хлібокуси”, “хлібопроси”, “хлібокради”. Головна увага автора зосереджується саме на зображенні протилежних сторін життя: він пише про тих, хто вирощує хліб, і про тих, хто відбирає його в селян. Персонажі, які протистоять один одному і знаходяться по різні боки моралі, – це простий селянин Миром Катранник і Григорій Отроходін, що очолює кампанію нищення еелян а окрузі. V кожного з. них своя віра; у Мирона – християнська з Ті десятьма заповідями, у Григорія – партійно-більшавицька зі сталінським наказом: “Вбий душу!” Та це’не вдалося людоморам. Душа простої людини, засіяна змалечку добром, красою і вірою, виявилася незборимою. У творі це переконливо показано у глибокому зображенні внутрішнього світу Андрійка – останнього з живих у сім’ї Катранників. Саме він, пам’ятаючи про все пережите, бере на себе відповідальність за збереження і продовження роду. Відродження душі хлопчика настає тоді, коли він починає помічати красу, квіти, “з білими промінцями вкруг”. Його серце не байдуже до краси, а отже й до життя. Саме для нього засяяв небозвід у вигляді чаші, схованої селянами у чорноземі, про таємницю якої не розказано нікому, навіть умираючим у цьому страшному пеклі.

Автор у романі намагається дати відповідь на вічне питання: для чого людина приходить у цей світ? Щоб відповісти, В. Барка змальовує досить численний ряд різноманітних образів, які все ж умовно можна розділити на дві категорії: люди-варвари або ж сліпі виконавці, слуги диявола (жовтого князя), що “виповз з багна в образі компартії*; люди-жертви, які за своїми духовними якостями наближені до Ісуса Христа. Страшне лихо спіткало Україну, тому народ має спокутувати свій гріх, який полягає у відступництві від віри, нешанобливому ставленні до історії, руйнуванні храмів. Але Василь Барка вірить у відродження українського народу. Сьогодні цей роман звучить як застереження від помилок минулото, бо треба берегти людський дух і палку віру в прекрасне й вічне.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Життя на межі смерті – головна філософська проблема роману Василя Барки “Жовтий князь”