Життя індіанського народу

Учнівський твір за поемою Генрі Лонгфелло “Пісня про Гайавату”. Мабуть, важко зустріти людину, яка б не захоплювалася романтичними пригодами індіанців. Це були люди із розвиненим почуттям людської гідності, вони вміли цінувати справжню дружбу, прагнули до щастя… Генрі Лонгфелло не один рік вивчав життя цього народу, його самобутні звичаї, традиції, міфологічні уявлення про побудову світу. Поступово у відомого американського поета-романтика, перекладача виник великий задум – створити поему, яка розповіла б про цей талановитий індіанський

народ. У центрі твору – людина “дивного походження”, божий посланець, який мав навчити американських індіанців займатися мирними ремеслами, допомогти розчистити їхні річки, ліси, рибальські місця. Цей посланець мав також допомогти їм припинити ворожнечу, війни в ім’я мирної праці на щедрій землі, якої вистачить усім, аби тільки люди зуміли розумно влаштувати своє життя. У різних індіанських племен він був відомий під різними іменами. Найбільш поширене – Гайавата, що означає – пророк, учитель.

Саме Гайавата навчив свій народ мальованому письму, бо “…малювати став фігури таємничі…

й кожна мала зміст виразний”. Ним здійснено чимало подвигів: він переміг царя риб – величезного осетра Міше-Наму й злого чаклуна Меджисогвона, який насилав на людей хвороби й лихоманки; навчив народи вирощувати маїс. Слава його швидко ширилася по землі. Якось Гайавата побував у країні Дакотів. Там йому сподобалися гострі, як голки, наконечники з халцедону, кременя та яшми, що виточив старий дакот, який усамітнено жив із донькою на рівнині. Там зустрів Гайавата своє кохання, ніжну та лагідну Міннегагу.

…Прудконога, наче річка, І примхлива, наче бризки Водоспадів…

Минуло багато безтурботних років, сповнених праці та полювання, спокою домашнього вогнища. Але настали важкі часи: люта зима сповила землю глибоким снігом, морози скували ріки й озера, до вігвамів підкрався голод. Гайавата теж не зміг знайти їжі, аби врятувати кохану дружину. Сидячи біля її холодного тіла, він подумки перебирав щасливі дні, які прожили вони разом. Якось Ягу – хвалько й оповідач дивних історій – повідомив, що бачив у морі величезну пірогу з бородатими воїнами. Справді, з часом до поселення підплив човен із білими людьми. Гайавата привітно зустрів їх, запросив до свого вігваму й щедро пригостив, посадивши на шкури горностаїв і бізонів. Після урочистостей і келихів господарі й гості викурили Люльку Згоди та присягнули на вічну дружбу. Зрозумівши, що створення Ліги п’яти племен є вінцем його дій на землі, Гайавата звертається до народів з промовою, сповненою. мудрих порад, наголосивши водночас, що йому час “здійнятися” у небеса. Він вийшов на берег і сів у свій чарівний човен, повітря сповнилося звуками божественної музики, і вражені люди спостерігали, як човен почав підніматися вище й вище, поки зовсім не зник.

І прощавсь народ востаннє, Бачив, як його пірога Піднеслась під саме небо В морі сонячного блиску І сховалася в тумані…

Своїм твором Генрі Лонгфелло звертається до людей і доводить, що земля – наша спільна колиска, що ми повинні оберігати, шанувати матінку-природу, примножувати її скарби і жити з нею в злагоді.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Життя індіанського народу