Життя і творчість Лессінга. Естетичні праці – ЛІТЕРАТУРА ПЕРІОДУ “БУРІ І НАТИСКУ”. Г. Е. ЛЕССІНГ

ЛІТЕРАТУРА ПЕРІОДУ “БУРІ І НАТИСКУ”. Г. Е. ЛЕССІНГ

3. Життя і творчість Лессінга. Естетичні праці

Видатний письменник, критик, теоретик реалізму в літературі і мистецтві, без­страшний борець проти політичної і церковної реакції свого часу, Готхольд Ефраім Лессінг втілив у собі кращі риси тієї гуманістичної німецької культури, на спадщи­ну якої спираються демократичні сили німецького народу.

Літературна діяльність Лессінга відноситься до другої половини XVIII століття. Німеччина в цей час переживала трагедію глибокого політичного і національного занепаду. Зі спустошливої Тридцятирічної війни в середині XVII століття країна вийшла роздробленою більше ніж на 300 дрібних держав, у яких влада була зосере­джена в руках князів та дворян. Німецькі князівства боролися між собою, ведучи постійні руйнівні війни, тягар яких лягав на народні маси. Ці війни однозначно сприяли підвищенню рівня могутності реакційно-мілітаристської Пруссії.

Глибока економічна відсталість і політична роздробленість робили фактичними господарями Німеччини іноземні “великі держави”, насамперед Англію і Францію.

У той час як Англія та Франція в період XVI – XVII століть створили власну національну літературу, література німецької знаті і бюргерства була відірвана від народу, від національних традицій. Лише в романі Гріммельсгаузена “Пригоди Симпліциссимуса”

(1668) у високо оцінених Лессінгом епіграмах поета – сатирика Лотау (1604 – 1655) та в деяких інших надбаннях того часу було правдиво відо­бражено страждання, що їх переживали протягом XVII століття народні маси Ні­меччини.

Незважаючи на все зазначене вище, в цій похмурій та затхлій атмосфері уже ви­никали прогресивні демократичні прагнення. Яскравим вираженням цих прагнень була літературна діяльність Г. Е. Лессінга.

Готхольд Ефраім Лессінг народився 22 січня 1729 року у містечку Каменц, що у Саксонії, в родині лютеранського пастора. Він був найстаршим із дванадцяти дітей.

Ще юнаком відчув ворожнечу до мертвої схоластичної науки. Відправлений ба­тьком до Лейпцизького університету для занять богослов’ям, молодий Лессінг за­мість цього захоплюється філософією, філологією, театром. Доволі рано виявивши, що читання книг дає небагато для знання життя, сімнадцятирічний Лессінг з при­таманною молодості жадобою насолод поринув у світ цього дивовижного міста, яке було на той час “маленьким Парижем”.

Незважаючи на подив своїх благочестивих батьків, він проводив вільний час у товаристві лейпцигських акторів, що належали до трупи відомої на той час німець­кої актриси XVIII століття, послідовниці класицизму, Кароліни Нейбер.

Пристрасть до театру породила у Лессінга бажання стати “німецьким Мольєром”. У 1748 році трупа Нейбер з успіхом поставила юнацьку комедію майбутнього відомого драматурга “Молодий учений”, що висміювала традиційний для Німеч­чини того часу тип ученого-педанта.

Лессінг – старший викликав сина додому і дозволив повернутися до Лейпцигу тільки за умови відмови від театру; єдиною поступкою, на яку погодився батько, був дозвіл перейти на медичний факультет.

Незабаром після повернення Лессінга до Лейпцига трупа Нейбер розпалася, за­лишивши його з підписаними ним неоплаченими векселями. Сплативши борги зі своєї стипендії, він виїхав з Лейпцига.

Лессінг, як і більшість просвітників, надавав великого значення театру, розгля­дав його як найдієвіший з усіх видів мистецтва. Переймаючись жалюгідним станом театральної справи в Німеччині, Лессінг не лише глибоко вивчав сучасні англійсь­кий та французький театри, а й його витоки й традиції. Критик ставив перед собою завдання вивести німецький театр із жалюгідного стану та виховати справжнього глядача. Тому він організував один за одним низку театральних журналів, за допо­могою яких намагався оновити репертуар театру.

Наприкінці 1751 року Лессінг вступив до Віттенберзького університету на ме­дичний факультет, де вже через рік одержав ступінь магістра.

Потім повернувся до Берліна і наступні три роки завзято працював, утверджую­чи за собою репутацію проникливого літературного критика і талановитого пись­менника, намагаючись заробити на життя пером.

У феодальній Німеччині часів Лессінга письменник із середовища бюргерства міг розраховувати на скільки-небудь забезпечене становище лише відмовившись від незалежності і поступивши на службу до одного з німецьких чи іноземних кня­зів. Навіть найсміливіші “розуми” Німеччини XVIII століття повинні були мирити­ся з цим принизливим статусом.

Молодий Лессінг повстав проти сталого порядку. Замість кар’єри професора од­ного з німецьких університетів, що цілком залежали від сваволі князів, чи станови­ща придворного поета він віддав перевагу напівголодному, але незалежному існу­ванню професійного літератора.

У Берліні драматург звертався переважно до написання віршів, епіграм, байок, комедій. У своїх критичних статтях він викривав плазування німецьких письменни­ків перед владою і титулом, засуджував відірвану від життя “цехову” ученість, не­уцтво і педантизм.

У 1755 році створив драму в прозі – “Міс Сара Сампсон” – першу в німецькій літературі “міщанську” драму. Створена за зразком “Лондонського купця” Дж. Лілло, ця сентиментальна п’єса втілювала переконаність Лессінга в тім, що, наслідую­чи більш природний англійський театр, німці зможуть створити по-справжньому національну драму. Ця п’єса мала значний вплив на розвиток німецької драматур­гії, хоча застаріла вже через два десятки років.

Незважаючи на те, що Лессінг незабаром здобув славу першого критика і жур­наліста Німеччини свого часу, йому постійно доводилося боротися з нестатками. Крім того, маючи нестримний потяг до практичної діяльності, до спілкування з лю­дьми, він не міг задовольнитися виключно літературною діяльністю.

Неможливість створити у Німеччині придатні для життя умови змусила критика у 1755 році думати про поїздку до Москви, де він міг розраховувати на місце про­фесора при щойно відкритому Московському університеті.

У 1759 році вийшли друком у Берліні байки Лессінга.

11 листопада 1760 року письменник був обраний членом – кореспондентом Бер­лінської Академії наук. Однак, ця звістка не застала його у столиці. У 1760 році під час Семилітньої війни Лессінг прийняв пропозицію губернатора Сілезії, генерала Тауенцина, стати його секретарем. Роки, проведені Лессінгом на службі у Бреславлі (1760 – 1765), були для нього школою практичного життя і разом з тим роками на­пруженої роботи й теоретичних міркувань.

Протягом цього часу Лессінг створює два твори, що мали вагоме значення для розвитку німецької національної літератури, – трактат “Лаокоон, або Про межі малярства та поезії” (опублікований 1765 року) і драму “Мінна фон Барнхельм, або Солдатське щастя”.

Однак, життя у столиці деспотичної Пруссії не задовольняло Лессінга. Йому був добре зрозумілим мілітаристський характер монархічної влади Фрідріха II і щодо неї він не плекав жодних ілюзій.

Прагнення знайти для себе суспільну трибуну, з якої він міг би звернути свій го­лос не лише до вузького кола освіченого бюргерства, а й до більш широких верств населення, змусило Лессінга у квітні 1767 року переїхати до Гамбурга. Драматург намагався саме тут втілити свою мрію про національний театр.

До цього часу в Німеччині були тільки мандрівні театральні трупи і новий театр задумувався як перший стаціонарний національний театр.

Підсумком цього періоду життя Лессінга став театральний журнал “Гамбурзька драматургія” (1767 – 1769). Беручись за видання журналу, письменник ставив пе­ред собою завдання ознайомити публіку з п’єсами поточного репертуару, мав на меті їх критичний огляд та аналіз гри акторів. Однак, зберегти регулярність випус­ків виявилося неможливим.

У повному вигляді “Гамбурзька драматургія” побачила світ навесні 1769 року. У ній Лессінг проаналізував п’єси, які йшли на сцені театру впродовж 52 вечорів (від 22 квітня до 28 липня 1767 року).

З гіркотою говорив Лессінг про крах задуму створити національний театр на останніх сторінках “Гамбурзької драматургії”: “Спало на думку наївне бажання за­снувати для німців національний театр, тоді як ми, німці, ще й не нація”.

Після краху гамбурзького театру, що проіснував менше двох років, Лессінг зму­шений був прийняти запрошення брауншвейгського герцога, що запропонував йо­му посаду бібліотекаря у Вольфенбюттелі (починаючи з травня 1770 року і до кінця життя).

Перебування у Брауншвейзі було, мабуть, найважчим періодом у житті Лессінга.

Лише на короткий час йому вдалося вирватися до Італії (1775), він відвідав Рим, Флоренцію, Мілан, а на зворотному шляху відвідав Відень. Тут у 1776 році взяв шлюб із Свою Кеніг, з якою був заручений ще з 1771 року. Родинне щастя Лессінга було нетривалим. Через рік Єва померла, забравши з собою у могилу єдиного сина.

Повільно згасало життя драматурга. Готхольд Ефраім Лессінг помер 15 лютого 1781 року у Брауншвейзі.

Вищий сенс свого життя Лессінг вбачав в оновленні німецького національного театру, головне призначення якого, як у давньогрецьку давнину, мало б полягати у формуванні досконалої людини і громадянина. Театр мав пробуджувати всі духовні сили людини, що закладені в ній самою природою. Вищій моралі відповідала сві­дома установка людини на самореалізацію (реалізацію своєї родової сутності), а не страх порушити заборону чи бажання заслужити винагороду. Засобом такого вихо­вання має стати театр.

Наслідком поглиблених студій у царині теорії й історії мистецтва став трактат “Лаокоон, або Про межі малярства та поезії”, центральним питанням якого стало з’ясування меж між живописом та поезією, їхньої специфіки та своєрідності худо­жньої мови.

У зазначеній теоретичній праці Лессінг поділяє всі види мистецтва на просторо­ві (до них належить живопис, оскільки зображує предмети, що перебувають поруч) та часові (поезія – зображує події в русі, тобто в їхній часовій послідовності). По­дібний підхід орієнтував митців слова не на описовість, а на проникнення у психо­логію, зображення почуттів і пристрастей.

У трактаті знаходимо втілення ідеї боротьби за нові шляхи розвитку як самої Німеччини, так і її мистецтва. Цим зумовлена полеміка Лессінга на сторінках твору з “концепцією прекрасного” П. Вінкельмана, котрий вважав наявність “ефекту спо­кою” найважливішою ознакою краси і відповідно своєю теорією мистецтва закли­кав людей до смирення та покори. Лессінг же дотримувався просвітницької конце­пції людини у мистецтві – драматург, навпаки, виступав прибічником рішучих дій громадян як в реальному житті, так і у творах мистецтва: “Герої на сцені повинні виявляти свої почуття, виражати відкрито свої страждання і не перешкоджати ви­яву природних нахилів”.

Лессінг утверджував ідеал діяльної людини і звертав увагу не на постійність, а на мінливість людської природи.

Еталоном прекрасного, у розумінні Лессінга, могли слугувати не лише переві­рені часом зразки античного мистецтва, а й сучасність.

Естетика театру Лессінга:

– динамізм характеру і дії; його він знаходив у Шекспіра. У збірці статей “Гам­бурзька драматургія” Лессінг піддавав критиці театр Корнеля і Вольтера за наслі­дування готових зразків, за типовість і шаблонність образів та нав’язливий дидак­тизм, а головне – за статичність. Рух, внутрішній неспокій, постійна готовність до самореалізації – віднині це найважливіші положення для німецької естетичної і філософської думки;

– значна роль уяви; у художньому творі, на думку драматурга, “вагомим є тіль­ки те, що залишає вільне поле для уяви. Чим більше ми вдивляємося в об’єкт, тим більше наша думка мусить мати можливості додати від себе до побаченого, а чим напруженіше працює наша думка, тим активніша наша уява”. Підносячи роль уяви у сприйнятті реальності, Лессінг характерним чином заперечував англійський емпі­ризм: “Немає нічого більш оманливого, аніж загальні закони наших чуттів”;

– вважав естетично повноцінним лише драматичний характер; це не той уза­гальнений характер, що проявляється в буденній ситуації, коли всі сторони осо­бистості співіснують у байдужій гармонії, а той характер, який виковується в процесі життєвих змагань, коли людина потрапляє в екстремальну, не передба­чену її офіційним статусом ситуацію. Саме тоді певні сутнісні сторони особис­тості “актуалізуються”, самовиявляються для подолання зовнішньої перешкоди. Відбувається становлення характеру, часом у несподіваному для нього самого напрямку;

– підкреслюючи значення типового, розумів, що без живих індивідуальних рис поетичні характери перетворювався на абстрактні уособлення. Саме через це він критикував героїв Корнеля та інших представників класицизму, а також Д. Дідро за його тяжіння в теорії й художній практиці до “ідеальних характерів”;

– сформував цілісну концепцію драми в боротьбі проти класицистичної дра­матургії і теорії драми. Фальшива, з точки зору Лессінга, сама форма класицис­тичної драматургії. І це виявлялося не тільки в симулюванні єдності часу і міс­ця, недосяжного і непотрібного, але і у всій структурі п’єс – в побудові дії і діалогу, у неприродній, манерній мові героїв. Герої подібних творів – не люди, а машини. Такими їх зробили придворні звичаї та смаки. Неприйняття форми диктувалось неприйняттям змісту. Лессінг заперечував ідейні й моральні прин­ципи класицизму – знищення особи в ім’я державних інтересів, відмову від ра­дощів життя тощо;

– ідеал драматурга – характери мужні, сильні, що живуть законами гармонії розуму і почуття;

– утверджуючи головним принципом драми реалістичне зображення дійсності, Лессінг, як усі просвітники, виступав переконаним прихильником вчення про сус­пільну роль мистецтва;

– трагедії стародавніх грецьких поетів, а також Шекспіра – це істинна вершина драми. Вони були вірні природі, людській вдачі, пристрасті їхніх героїв знаходили вираження в дії, із дії ж, строго логічної й доцільної, випливає і їхній моральний урок.

Висновок. У Лессінга багато взяли для своєї естетики Кант, зокрема про роль уяви; ранні романтики – про роль внутрішнього, духовного руху; “веймарські кла­сики” – про духовну повноту існування людини як повернення до природи, але на новому вищому рівні; і всі разом – про те, що людина має реалізувати своє високе життєве призначення, яке закладене в самій людині.

Соціально-моральні проблеми філософської трагедії “Натан Мудрий”

Останньою п’єсою Лессінга стало трагедія “Натан Мудрий” (1779). На відміну від усіх попередніх творів, ця драматична поема написана білим віршем. Дія твору відбувалася наприкінці XII століття в Єрусалимі, в епоху хрестових походів. В ос­нову твору покладена думка про те, що фундаментом будь-якої релігії було мора­льне почуття, а догматичний зміст мав плинний характер і жодною мірою не свід­чив про вищість однієї релігії над іншою.

Три головні герої – арабський султан Аладін, багатий єрусалимський купець єврей Натан і християнський лицар – храмовник (член середньовічного лицарського ордену тамплієрів), котрий прибув до Єрусалиму з військами хрестоносців, – на­лежали до трьох різних націй і релігій. За ходом розвитку драми Лессінг змусив своїх героїв забути упередження, які вони поділяли, усвідомити братерство, що по­єднувало людей.

У центрі твору – трагічний образ Натана Мудрого, глибини особистості якого розкривалися у міркуваннях та вчинках. Після єврейського погрому загинула вся його родина (дружина і семеро дітей). Він три дні і три ночі лежав у поросі і попелі та віднині клявся нещадно мстити всім християнам без винятку.

Але потім до Натана повернувся розум. І коли йому принесли християнську дів­чинку Леху, він удочерив її і виховав не згідно з єврейськими переконаннями, а в дусі діяльної любові, яку він сам має у своїй душі.

Моральна висота людини – у прояві діяльної любові, вищості загальнолюдсь­кої моралі над штучними догмами. Ці думки були дорогими Лессінгу. Не випадко­во в одному з нарисів драми він записав: “спосіб мислення Натана… завжди був моїм способом мислення”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Життя і творчість Лессінга. Естетичні праці – ЛІТЕРАТУРА ПЕРІОДУ “БУРІ І НАТИСКУ”. Г. Е. ЛЕССІНГ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links