Життя і творчість Франсуази Саган

Франсуаза Саган – представниця сучасної жіночої прози, засновник нового типу художньої мислення. Своєю творчістю ця французька письменниця спричинила появу новітнього стереотипу жіночої поведінки, пріоритетами якої стала потреба в самовдосконаленні та самореалізації в різних сферах буття.

Свій псевдонім письменниця запозичила з роману відомого французького письменника Марселя Пруста “У пошуках утраченого часу”, однією з героїнь якого була герцогиня Саганська.

Франсуаза Саган (Куарез) народилася 21 червня 1935 року в сім’ї багатого провінційного промисловця в місті Кажарк. Освіту здобула в найкращих релігійних навчальних закладах Франції. Навчалася в Сорбонні, але покинула університет заради письменницької праці. Перший роман “Добридень, смутку!” (1954) зробив її скандально відомою в 19 років. Показовим було те, що рання і гучна слава не затьмарили її розум. Ф. Саган прийшла до батька і спокійно запитала, що їй робити з 1.5 мільйонами франків, отриманих за публікацію роману. Він порадив: “Негайно витратити їх, бо гроші для тебе – велика біда”. Вона так і вчинила. Подорожі і яхти, невдалий шлюб із відомим на той час видавцем Ті Шиллером (вони незабаром розлучилися, він був на двадцять років старший за неї), народження сина (1962), ще кілька спроб влаштувати сімейне життя, потяг до азартних ігор. У 22 роки Франсуаза дивом уціліла

після великої автомобільної аварії.

Успіх Саган багатьом здавався незбагненним. Життя серед представників богеми, до складу якої вона входила, письменниця вдало поєднувала з наполегливою творчою працею.

Один за одним з-під її пера виходили романи, які приносили їй світове визнання: “Дивна посмішка” (1956), “Чи любите ви Брамса?” (1959), “Дивовижні хмари” (1961), “Сигнал капітуляції” (1965), “Краплина сонця в холодній воді” (1969).

До періоду 70-х років Ф. Саган намагалася майже не нагадувати про себе, але потім ситуація змінилася: вона видала ліричний роман “Синці на душі” (1972), в якому безпосередньо звернулася до читача, розповівши про свої успіхи та невдачі, про звичаї “богеми” та її літературні уподобання.

Згодом побачили світ написані в схожій манері “Мемуари” та книга “З найліпшими побажаннями” (1984). їхній зміст підтвердив, що Ф. Саган зовсім не схожа на своїх героїнь. Вона ставилася до життя з непідробною цікавістю, багато розмірковувала про суспільний прогрес та перешкоди, які траплялися на його шляху. Саган попереджувала про небезпеку, якою загрожувало нестримне і необмежене споживацтво, коли культура ставала об’єктом купівлі та продажу. Письменниця не приховувала своїх політичних симпатій: вона відкрито допомагала президенту Міттерану в його передвиборній кампанії.

Ф. Саган вдалося уберегти свою творчість від зааганжованості. Вона демонстративно відмовлялася від літературних премій, почесних титулів і членства в Академії.

З-поміж творів, написаних нею протягом 80 – 90-х років, варто відзначити такі: “Втрачений профіль” (1974), “Розстелене ліжко” (1977), “Сплячий пес” (1970), “Нерухома гроза” (1983), “Набридло терпіти” (1985), “Водяниста кров” (1987).

Значний резонанс у Європі спричинив її роман – біографія про Сару Бернар (1987), написаний у формі листів до актриси.

До 1991 року письменниця видала 22 романи, 2 збірки новел, 7 п’єс, 3 книги нарисів. У всіх цих творах вона намагалася викласти свої думки, погляди на сучасний світ, звичаї та літературу. Відчувалося, що її гнітила сірість і духовне убозтво “суспільства проживання”, змалювання нею богемного чи елітарного середовища було зумовлене неприйняттям способу життя міщанства, що набуло глобальних масштабів.

Ф. Саган була відома і як суспільний діяч, публіцист. Вона порушувала проблеми моральної та духовної кризи серед молоді, захищала права людини.

Паризька квартира письменниці стала найвідомішим літературним салоном у Франції, який відвідували не лише письменники, а й дипломати та прем’єр-міністри.

Найвідоміша представниця жіночої прози завжди повторювала, що любить швидкість і азарт. Однак ці захоплення призвели до негативних наслідків: часткової алкогольної залежності, а згодом – і захоплення наркотиками.

У 1995 році Ф. Саган була умовно засуджена і притягнута до відповідальності за вживання та зберігання кокаїну. їй загрожувало значно серйозніше покарання, якби в справу не втрутився тодішній президент Франції Ф. Міттеран, котрий високо цінував літературний талант письменниці. У лютому 2002 року вона знову була умовно засуджена, цього разу за ухил від сплати податків.

В останні роки свого життя Саган мешкала в Онфлері, містечку на півночі Франції, разом із сином і близьким другом.

Померла письменниця в місцевій лікарні 24 вересня 2004 року від серцево-легеневої недостатності.

“Добридень, смутку!”. Сюжет першого роману Ф. Саган був напрочуд простим. Саган, ця “чарівна маленька бестія” (за словами Ф. Моріака), устами своєї героїні Сесіль повідала про відпочинок на березі моря під час вакацій у товаристві батька, його коханки і подруги покійної матері. Не соромлячись, вона розповіла про тілесні втіхи, про свої амурні стосунки із сусідом, які не обов’язково повинні були мати логічне продовження. Несподівано цю ідилію порушила подруга матері Анна, характер якої вирізнявся цілісністю й глибиною. Побоюючись, що батько одружиться з нею, Сесіль, зрештою, й стала причиною її загибелі. Зрозуміло, що після повернення в Париж і дівчина, і батько продовжували жити колишнім безтурботним життям. Попри банальність сюжету, історія, яку розповіла письменниця, мала відчутний підтекст смутку, що виявився і в назві книги. Світ плотських насолод набув у романі Саган прихованої глибини.

Роман “Добридень, смутку!” став бестселером, згодом було видано понад мільйон його примірників різними мовами і в різних країнах світу. Він одразу ж виріс до своєрідного символу, знамення часу, а образ головної героїні уособив провісниць епохи легких звичаїв. Він немовби увібрав конкретні долі сучасниць письменниці – відтак виник термін “покоління Франсуази Саган”. В одній із своїх статей Ж. Урден писав, що цей роман “відобразив настрої та позицію молодого покоління, що починало жити після величезного потрясіння, якого зазнав світ у роки війни, коли загинули дотеперішні уявлення про Добро та Зло, дотеперішні моральні цінності, колишні заборони і табу”.

“Чи любите ви Брамса?” Це ще одна розповідь про “лихоманку серця”, коли героїня мусила розв’язати добре відому в літературі проблему: зробити вибір між молодим, палким, але недосвідченим коханцем і спокійним, урівноваженим чоловіком середнього віку. Твір Саган нагадував роман А. Жіда “Пасторальна симфонія”, в якому автор розмірковував про неможливість втілення в одній людині найвищих духовних і фізичних якостей.

Поль – головна героїня роману – тридцятидев’ятирічна жінка, майстер декору житлових приміщень, яка із плином часу стала по-новому розуміти себе і своє життя. У неї не було сім’ї, дітей, вона відчувала свою самотність. Її коханець Роже Ферте, сорокарічний власник транспортного агентства, людина із “нестримним апетитом до життя”, ніколи не зміг би дати їй те, про що вона мріяла, – тепло родинного затишку, радість пізнання життєвих істин разом із дітьми тощо. Він був тим чоловіком, який умів приносити жінці задоволення і впевненість у собі, але таке відчуття тривало лише мить.

Після шести років періодичних зустрічей, “законом яких стало поняття “свобода”, Поль відчула ще більшу самотність. Порожня квартира, незім’яті простирадла, похмурий спокій стали атрибутами її життя та безмовними супутниками. Героїня страждала від того, що нікому не була потрібна, що ніхто не відчував у ній потреби. “Вона залишилася одна, знову одна цієї ночі… Лежачи на ліжку, машинально простягла руку, бажаючи доторкнутися теплого плеча, вона стримувала дихання, начебто боялася сполохати сон когось. Чоловіка чи дитини. Не важливо чий, лише б її живе тепло допомагало їм спати і прокидатися. Але нікому вона по-справжньому не потрібна”.

Майже випадково, виконуючи чергове замовлення по декоруванню будинку заможної шістдесятирічної американки Ван ден Беш, мріючи цією роботою поліпшити свій фінансовий стан, героїня познайомилася із двадцяти – п’ятирічним сином цієї пані – Симоном. Вродливий і привабливий, молодий чоловік відразу привернув увагу жінки. Цьому сприяли і виняткові риси його характеру – шляхетність, вихованість, тактовність. “Він втілював у собі той тип юнака, який викликав материнські почуття жінки її віку”, – такої думки була Поль про героя після першої зустрічі.

На Симона також справила враження зустріч із жінкою – декоратором. Будучи типовим втіленням “золотої молоді”, виконуючи покладені на нього обов’язки помічника адвоката – давнього знайомого пані Ван ден Беш, він постійно боровся з лінощами та рутиною. Серед своїх однолітків Симон вирізнявся тим, що віддавав перевагу жінкам немолодим, зі своїми сформованими поглядами на життя. Саме таку жінку (її імені тоді ще він не знав) юнак побачив у тій, яка виконувала замовлення його матері.

Симон шукав зустрічі з тією, що заполонила його свідомість. Напідпитку він порушив узвичаєний ритм вечері Роже та Поль, а наступного ранку, щоб спокутувати свою провину, влаштував жінці незабутній сніданок у ресторані Булонського лісу. Хоча кожен із них мав свій життєвий досвід, свої життєві цінності, однак у той момент їх єднало відчуття цілковитого задоволення власним життям. Вони жартували і розмірковували над невідворотністю самотності, сміялися і сумували, і були, без сумніву, в захопленні одне від одного.

Відчуваючи потяг до Симона, Поль продовжувала кохати Роже. Для неї він залишався одночасно втіленням пороку та досконалості. Його миттєві захоплення іншими жінками вона вже давно звикла пробачати, але не могла змиритися з його цілковитою відсутністю у своєму житті.

Вона прийняла залицяння Симона. їй як жінці було приємно відчувати свою необхідність. Героїня була задоволена від того, що бачила захоплені очі закоханого в неї молодого чоловіка, однак не відчувала себе повністю щасливою. Дозволяючи Симону любити себе, вона постійно згадувала про свої зустрічі з Роже. Героїня не була впевнена, чи любила вона колись когось, окрім себе, чи любила і продовжувала вона любити Роже. До таких роздумів її підштовхнуло запрошення Симона відвідати концерт, на якому мала звучати музика Брамса. Звичайне, здавалось би, запитання, збурило в душі героїні хвилю спогадів і змусило замислитися над своїм життям. “Чи любите ви Брамса? Чи кохає вона хоч когось, крім себе самої і свого існування?… Можливо, вона лише знала, що любить Роже. Просто гарно засвоєні істини”.

Прискіпливі судження оточуючих людей щодо вікової різниці між Поль та Симоном, домінування “усталених, узвичаєних” істин над тими, які ще потребують своїх доказів, стали причиною відновлення взаємин між героїнею та її колишнім коханцем Роже.

Провідним мотивом роману став мотив самотності. Це найстрашніший вирок, який могла отримати людина. Головна героїня твору боялася цього стану, оскільки він був їй добре знайомий: “їй були огидні ці недільні дні самотніх жінок: книга, яку читаєш у ліжку, намагаючись зволікати з читанням, переповнені кінотеатри, можливо, коктейль чи обід у якійсь компанії, а дома після повернення – неприбране ліжко і таке відчуття, начебто з ранку не було ще прожито жодної хвилини”.

Обираючи для свого роману назву, письменниця, напевно, керувалася тим одвічним питанням, яке рано чи пізно ставила собі наодинці кожна людина – чи любить вона своє життя, своїх близьких, коханих. Саме питання “Чи любите ви Брамса?” здавалося заздалегідь приреченим на єдино правильну відповідь: як можна не любити те, що вже давно стало класикою, що вже стало “усталеною істиною”? Як можна ставити під сумнів ті почуття, ті відносини, які вже давно невидимою рукою вписані в життя кожного з нас?

Створений наприкінці 60-х років роман “Краплина сонця в холодній воді” розвивав тему, характерну для ранньої творчості Ф. Саган, хоча й на іншому, глибшому рівні.

Героїня книги Наталі Сільверен здатна кохати і зробити іншу людину щасливою, проте життя звело її з пересічним чоловіком, журналістом Лантьє. Він не в змозі збагнути поривань жінки, котра ладна була пожертвувати всім заради кохання. Відтак історія їхніх зустрічей закінчилася загибеллю героїні.

– філософічність творів;

– проникнення в глибини жіночої психології;

– оповідачі – впевнені в собі жінки із сформованою життєвою позицією;

– зображення складних взаємин між чоловіком і жінкою, що зумовлені відмінністю світоглядних орієнтирів та своєрідністю світовідчуття;

– героїні – чуттєві натури, мрійливі і романтичні, здатні відчувати найтонші порухи життя.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Життя і творчість Франсуази Саган